Легендарна за здобутками дніпропетровська агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України (НААНУ) в середині 90-х нині є... легендарною руїною, яку не лише місцева влада помічати не хоче. Якщо тоді, як кажуть трудівники, «при Агафонову», вона успішно утримувала на фермах майже 10 тисяч голів високопродуктивних порід із надоями понад 9 тисяч літрів молока на кожну корову, то сьогодні тут немає жодної худобини. Якщо тоді, «при Агафонову», із понад 25 тисяч гектарів кожен давав до 50 центнерів зерна озимих, то сьогодні на земельних площах «буяє» не один рік... банкрутство. А колишні передові в Україні доярки, механізатори й хлібороби потужної агрофірми, які й досі не мають земельних паїв, майже 10 років домагаються цього права, гарантованого українським законодавством.
Глузд і безглуздя
— Щоразу зі зміною керманичів області, а їх за цей час змінилось аж сім(!), з їх вуст лунали й лунають оптимістичні запевнення: визначені законом земельні паї ви одержите, — розповідає ветеран господарства Любов Бондаренко, — але виходить, як у тій приказці: «Казав пан кожух дам, та слово його тепле»...
Любов Луківна пригадує, як торік приїжджав голова Дніпропетровської райдержадміністрації Вадим Кобиляцький разом із депутатом облради від Партії регіонів Олександром Ніколаєвим. З ними — гурт представників місцевих та центральних ЗМІ. Під спалахи телекамер народні слуги майже божилися перед зібранням селян у клубі с. Краснопілля, що тільки вони, нарешті, покладуть край беззаконню і повернуть трудівникам їхнє конституційне право на земельні паї.
Наобіцяли купу красивих дій влади, нібито підтриманих головою обласної держадміністрації Олександром Вілкулом, і урочисто поїхали. Не дочекавшись бодай якихось реальних зрушень у реалізації права селян агрофірми на земельний пай, Любов Бондаренко торік восени наважилась позиватися до державного підприємства «Агрофірма «Наукова» на отримання свого земельного паю. Вона замірялася створити прецедент у захисті свого конституційного права. Справа не один місяць слухалась у Дніпропетровському райсуді за участю НААНУ, райдержадміністрації та Горьківської сільради, як третіх осіб. Рішення, як стверджує позивачка, було прогнозованим: у визнанні права ветерана праці Л. Бондаренко на земельну частку (пай) та зобов’язання вчиняти певні дії суд відмовив. На думку судді, агрофірма «Наукова» до цього часу «є державним господарським суб’єктом підприємницької діяльності, який безпосередньо підпорядкований НААНУ, як органу управління державним майном...» Тобто все залежить від органу управління, який надав свої заперечення проти виділення паю трудівниці.
Юрист колишньої агрофірми «при Агафонову» Ніна Головіна дивується такому судовому рішенню та нинішній позиції ОДА й НААНУ.
— Агрофірма «Наукова» до 2003 року, як цілісний сільськогосподарський майновий комплекс, складалася з чотирьох приміських радгоспів: «Жовтнева революція» (Миколаївська сільрада), імені Орджонікідзе (Орджонікідзевська сільрада), «Краснопільський» та «Долинський» (Горьківська сільрада), об’єднаних у середині 90-х (під час аграрної руїни) в одне господарство з орною землею 25 564,7 гектара. Питання розпаювання цих сільгосппідприємств уже було вирішено на високому рівні...
Керівник Горьківської сільської громадської спілки «Колосок» Людмила Халіуліна пише про це в листі до редакції так: «Наша громадська спілка представляє майже тисячу колишніх працівників агрофірми «Наукова».
Вже 9 років нас нахабно дурять чиновники різного рангу, безкарно порушуючи закони держави та всі загальнолюдські норми. Декілька разів наша проблема була близькою до вирішення, але щоразу знаходилися посадовці, які мали владу та великі гроші, і не могли допустити, щоб прості трудівники отримали своє, зароблене багаторічною, чесною працею — право на пай...»
Право на пай
Людмила Федорівна засвідчує нам аргументи селян. У 1998 р. колишній віце-прем’єр-міністр України з питань агропромислового комплексу, а пізніше багаторічний президент НААНУ, Герой України Михайло Зубець писав: «Я підписував і перший наказ про створення дослідного орендного підприємства «Наукова» в порядку експерименту... Таких високотехнологічних з найсучаснішими науковими підходами господарств в Україні, на жаль, немає. Навіть відомий Володимир Плютинський згодом скаже мені, що Агафонов створив в Україні диво...»
У міжособистісному конфлікті дніпропетровських політико-бізнесових кланів успішний орендний експеримент згодом перетворить диво-«Наукову» на болючу диво-рану, що й досі кровоточить, позбавляючи сотні її трудівників і пенсіонерів права на земельний пай. А все розпочиналося ніби оптимістично. За рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2003 р. було визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею від 16 грудня 1998 р., серія ДП ДН 034201, виданий Дніпропетровською райрадою агрофірмі «Наукова», в частині надання у постійне користування 25 564,7 га землі. Вищий господарський суд підтримав суд першої інстанції. Це означало, що всі чотири агроформування не є складовими цілісного майнового комплексу.
Тобто орендний експеримент Михайла Зубця визнавався завершеним. Невдовзі з’явилося й доручення Президента України Л. Кучми з вихідним № 1-1/80 від 22 січня 2004 р., адресоване Прем’єр-міністру України В. Януковичу та голові ОДА В. Яцубі. Кучма категорично вимагав: «Вирішити разом із Українською академією аграрних наук в установленому порядку питання щодо передачі до комунальної власності майна науково-виробничої дослідної агрофірми «Наукова». Навіть установив термін — лютий 2004 року.
Виконуючи грізне президентське доручення, вже наступного дня, 23 січня 2004 р., президія Української академії аграрних наук на чолі з Михайлом Зубцем своєю постановою (протокол №2) ухвалила: «Передати у комунальну власність Науково-виробничу дослідну агрофірму «Наукова», код ЄДРПОУ 03374517, що є державним підприємством з правами юридичної особи, має відокремлене майно та самостійний баланс і є цілісним майновим комплексом, у землекористуванні якої перебуває 25 670 (так в оригіналі. — М. С.) га землі, із них 23 909 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 20 788 га ріллі, вивівши Науково-виробничу дослідну агрофірму «Наукова» з підпорядкування УААН». Постанова президії підписана президентом М. Зубцем та головним вченим секретарем М. Царенком.
7 лютого 2004 р. своїм рішенням №320-14/ХХІУ сесія Дніпропетровської облради надала згоду на безоплатну передачу з державної до спільної власності територіальних громад області відповідно до чинного законодавства майна науково-виробничої дослідної агрофірми «Наукова».
Які ще потрібно слугам Феміди та мудрим державним чиновникам різного рангу підтвердження права трудівників на земельний пай, котрі самовпевнено й безкарно ще й у 2012 році бренькають на обірваних струнах людського терпіння? Читаємо протокол загальних зборів трудового колективу агрофірми, що відбувалися 12 березня 2004 р. Новий генеральний директор Іван Чорний (людина, як виявилося згодом, поставлена не випадково) розповідав, що останні роки показали, мовляв, у такому складі агрофірма не життєздатна. І відверто лукавив, коли заявляв, що ні Президент, ні Кабмін, ні НААНУ офіційно ніяких документів не надали... Чорний «протягнув клопотання» перед Академією аграрних наук, обл-, райдержадміністраціями «про передачу земель, сільгосппідприємств, які підлягають розпаюванню, в оренду КБ «Приватбанк» із метою проведення весняно-польових робіт, до одержання сертифіката на землю...» У протоколі записано, що селяни голосували одностайно і що їх було всього 350 осіб.
Так «несподівано» з 2004 року легендарна агрофірма «Наукова» опинилася в «надійних» банкірських руках... до одержання сертифіката на землю. По сьогодні (за розповіддю агрофірмовців) ніхто з них не бачив сертифіката, жодного документа, за якими високопродуктивне стадо винищено. Натомість вивезено десятки тисяч тонн «металобрухту», порізаного на фермах, переробних підприємствах, токах і механізованих бригадах, збиральних комплексах.
— Ніхто й не думав звітувати перед трудівниками, попри наші активні протести з перекриттям київської автомагістралі, пікетування адміністрацій, численні скарги до Києва, — каже пенсіонерка Варвара Блажко.
Миколаївська та Орджонікідзевська сільради через Господарський суд України домоглися розпаювання, а тодішній голова Горьківської сільради за наполяганням Івана Чорного відкликав позов, напевне, щоб у колишні володіння «зайшов» комерційний банк.
То тривала цілеспрямована «гра» по «розборках» і дискредитації вже покійного Миколи Агафонова, як того, хто «розграбував» Україну. Щоправда, «організатора сільськогосподарського виробництва «поле-завод», за словами М. Зубця, так і не змогли звинуватити хоч у якійсь причетності до тих таки ж «розкрадань» в агрофірмі, хоча й слухали гучні генпрокурорівські обвинувачення, були свідками позбавлення депутатських повноважень і тримання в Лук’янівському СІЗО. Опинившись на волі, Микола Іванович був позбавлений права повернутися на створене ним потужне й діяльне аграрне підприємство, щоб роздати трудівникам земельні паї. Тут потрібні були вже бізнесові прислужники.
Готуючи цю публікацію, мені довелося зустрічатися з керівником Дніпропетровської РДА паном Вадимом Кобиляцьким. Він наполегливо доводив, що стоїть за людське право на пай, що за його сприяння вже виготовлено картографічну схему місця розташування земельних паїв, для передачі у приватну власність громадянам в межах чинного законодавства, і навіть подарував мені копію. Тільки постає запитання: а що ж сталося, що процес розпаювання так різко «заморозився»?
— Я не знав, що немає списку пайовиків, затверджених загальними зборами працівників агрофірми, — не моргнувши оком, твердить Вадим Якович під час нашої наступної зустрічі, коли мені довелося привезти йому й показати протокол із поіменним (паспортним) списком реєстрації 978 власників земельних паїв Горьківської сільради. З печатками і погодженнями.
У обласній держадміністрації заступник голови з питань агропромислового комплексу Олександр Любович також посилався на відсутність списку пайовиків і неможливість справедливого виділення селянам належних паїв.
— Усе має вирішувати Академія аграрних наук, — сказав Олександр Андронович.
У Києві довелося чекати не один тиждень на зустріч із нинішнім президентом Національної академії аграрних наук паном Миколою Безуглим. Річ у тім, що Микола Дмитрович працює на двох державних посадах одночасно: президентській — у НААНУ та першим заступником міністра аграрної політики та продовольства України. Тому в нього передбачуваний цейтнот. Його радниця і водночас керівниця прес-служби Наталя Черешинська, хоча бадьоро обіцяла організувати зустріч, але допомогти не змогла.
Розмовляємо із заступником президента НААНУ паном Ігорем Зубричем, який відповідав на одну зі скарг працівників агрофірми. Наприклад, у листі від 4 травня 2012 р. за № 1-18/154 цей поважний чиновник авторитетно «переводить стрілку» на Кабмін України і новий статут НААНУ, затверджений постановою Кабміну № 315 від 28 березня 2012 р. У розмові Ігор Олександрович наголошував, що, мовляв, академія також мусить мати землі для проведення наукових робіт, натякаючи, що їм потрібна ця земля на околиці обласного центру. Але хто й коли ці наукові дослідження проводив на понад 25 тисячах гектарів? Так, раніше під наукові цілі в «Науковій» (звідки й назва) було десь за дві тисячі гектарів. І вся наука. А не в десяток разів більший орний клин!
Кому млинці, а кому синці
Отож землероби змушені шукати «правди» поза «простором і часом», набиваючи дошкульні синці від тих, хто мав би стояти за трудівників горою у владних структурах. А щодо нинішнього орендаря КБ «Приватбанк», якому агрофірма ніби «заборгувала» понад 200 мільйонів гривень, то пан Зубрич посилався на свою непоінформованість і не зміг назвати жодної цифри щодо господарювання та погашення «заборгованостей» за майже 9 років експлуатації земель «Наукової», що знаходяться в стадії банкрутства. За заявою ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк» без участі представників сторін (так зазначено в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2005 р. у справі № Б 29/59/04. — М. С.) визнає агрофірму банкрутом. В ухвалі зазначено: «Заборонити будь-яким особам (підприємствам, установам, органам, організаціям усіх форм власності) вчиняти дії щодо роздержавлення, розпаювання. Оформлення, видачі та реєстрації державних актів на право володіння землею...» Звідтоді й пішов відлік поневірянь трудівників колишніх агропідприємств «Краснопільський», «Долинський» і «Центральний».
Щоправда, новою ухвалою все того ж Господарського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2010 р. (справа № Б 29/59/04) вже скасовано заходи, вжиті цим судом у цій справі ще у квітні 2005 р. Судові ухвали скасовують одна одну, а розпаювання всіляко гальмується. І ні місцева влада в особі голови ОДА пана Олександра Вілкула, ні центральна не цікавляться, а хто ж сіє, збирає, продає вирощене, тобто користується весь цей час тими величезними земельними площами в повному обсязі, й чому так званий борг «Наукової» не зменшується, а наростає? Як і наросло в збанкрутілій агрофірмі до десятка всіляких приватних підприємств, які господарюють у палких обіймах «Приватбанку».
Пан Зубрич академічно не конкретно, а по-філософському твердив, що сьогодні трударям може допомогти хіба що Генеральна прокуратура чи Кабмін. 
Та й у такий стан агрофірма потрапила не за президентства Миколи Безуглого, то й відповідати мають попередні керівники. Хоча у трудовій біографії професора-академіка Миколи Дмитровича значиться, що він із 2006 р. був віце-президентом НААНУ, тобто мав би відповідати й він за те, що коїлося з розпаюванням. Але...
У книзі «Сучасний стан реформування агропромислового комплексу України» (К., вид-во «Аграрна наука», 2012), авторами якої значаться М. Д. Безуглий і М. В. Присяжнюк, на стор. 25 читаємо: «В Україні попередніми етапами реформи земельний капітал фактично незадіяний в економічному обороті, оскільки де-юре належить фізичним особам, які здебільшого не розуміються в підприємництві. Фактично землі безконтрольно використовуються підприємливими орендарями. Ідеологія нового етапу земельної реформи спрямована на подолання цієї проблеми, на захист селянина та його прав на володіння цим унікальним капіталом, а відтак — отримання ним достойних доходів та збереження родючості ґрунтів...» (наше вид. — М. С.).
Миколо Дмитровичу і Миколо Володимировичу! Чи не час би реально скористатися вашими красивими теоретичними постулатами аграрної ідеології та на практиці, нарешті, захистити селян та їхні права на володіння земельними паями легендарної агрофірми «Наукова». Все ж у ваших міністерсько-академічних руках. «Попрацюйте», як ви справедливо пишете, з тими «підприємливими орендарями», хто «фактично землі безконтрольно використовує» не для отримання достойних доходів працівниками агрофірми. Святі слова. Час уже й діяти. Рішуче й наступально з такою аграрною ідеологією.
Дніпропетровська область.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.