За сторіччя на наших теренах мало що змінилось: як дошкуляли неоковирні дороги, так дошкуляють й досі. Особливо ті, на яких не розминутися. Тож життя дедалі частіше ставить перед вибором — або виїжджай на зустрічну смугу, або звертай у глибоку вирву. За рік на дорогах гине більше українців, ніж за десятиріччя війни в Афганістані. Сумщина — не виняток.

У Нижній Сироватці Сумського району завдяки футбольному чемпіонату заасфальтували в’їзд до села та залатали кілька ямок, але далі шлях на Низи помережений такими вибоїнами, що мама не горюй. Донедавна із Сум до Супрунівки щодня ходив рейсовий автобус, нині, через непридатну дорогу, — лише двічі на тиждень. З тієї самої причини автобуси та маршрутки з Охтирки об’їжджають ділянку дороги від Груні до Куземина полем. Від райцентру Білопілля до села Ободи дорога жахливіша, ніж на будь-якому автодромі. У Липоводолинському районі вісім кілометрів дороги Семенівка — Саї нагадують смугу перешкод, а дорога від Колядинця до Синівки заросла чагарями так, що гілки крешуть по дахах та боках рейсових мікроавтобусів.

— Років зо три тому наша «Рута» застрягла у снігу між Семенівкою і Саями, — розповідає автоперевізник М., який просив не називати в газеті прізвище (прочитав у «Голосі України» за 18 липня, як чиновники помстилися за критику перевізнику І. Торянику, і не хоче опинитися на його місці). — Я відправив туди іншу машину, аби допомогла вибратись, — продовжує далі М. — Довелось робити 50-кілометровий «гак». В ідеалі, щоб забезпечувати стовідсоткову регулярність руху, треба по кожному маршруту пускати дві машини. Одна везе людей, інша підстраховує. 

Проблема особливо загострюється взимку: що робити, коли мікроавтобус з пасажирами застрягне серед засніженого поля?

— А ви до шляховиків звертались, щоб почистили дорогу?

— Шляховики сказали, аби написав заяву. Написав, що уже днів п’ять не можемо проїхати. Затим з’явився акт, під яким стояли підписи посадовців із «Райавтодору», ДАІ та інших інстанцій. І на мене мало в суд не подали за наклеп, бо, виявляється, дорога та повністю проїзна, бо ще перед тим, як ми на ній застрягли, там побували авторитетні експерти і нічого аномального не побачили. Після цього я перестав із шляховиками спілкуватись. Убиває те, що у чиновника завжди є напохваті якийсь папірець із печаткою, а у нас — лише слова та покази свідків.

— Можливо, треба було б звернутися щодо доріг до районної чи обласної держадміністрацій?

— Із облдержадміністрації прийшла відповідь за підписом заступника очільника області. Там є втішні слова про перспективу ремонту, але останні три слова все перекреслюють: «За наявності фінансування». Відтак, кожні два місяці на кожному з мікроавтобусів треба міняти гуму, а щось ремонтувати доводиться щодня, щоночі. У мене завжди напохваті дві резервні машини, резервні двигун і коробка передач. Щось дрібне водії возять із собою, але ж мікроавтобус не можна перетворити на магазин запчастин.

Що казати про дороги від села до села, коли, за словами голови Асоціації автоперевізників Сумської області Михайла Сипуна, стало проблемою доїхати навіть від райцентру до райцентру. На смугу перешкод перетворилась останнім часом дорога від Середино-Буди до Шостки. Під загрозою опинився навіть автотранспортний зв’язок між обласними центрами. За словами Сумського транспортного прокурора Дмитра Іщенка, траса від Сум до Полтави уже двічі пропустила термін свого капітального ремонту.

Вічний дефіцит

На балансі Служби автомобільних доріг Сумської області 7200-кілометрова мережа, 1920 кілометрів — державного значення. До цієї загальної довжини треба додати ще й комунальні дороги, що перебувають на балансі міських, сільських та селищних рад. Плюс 508 мостів та шляхопроводів, а також десятки кілометрів труб, прокладених упоперек доріг для відводу води. За словами начальника Служби автомобільних доріг Сумщини Анатолія Вербовика, щоб утримувати все це господарство у належному стані, щороку потрібно 1 мільярд 190 мільйонів гривень. Такі нормативні розрахунки. Насправді, зазначає А. Вербовик, області щороку перепадає лише десята частина цієї суми. Винятком став минулий рік, коли Сумщині виділили близько 260 мільйонів гривень: більш як половина пішла на автобан Кіпті — Глухів — Бачівськ, який став одним із об’єктів до Євро-2012. Цей 88-кілометровий відрізок міждержавної траси Київ — Москва, що проліг Сумщиною, «затягнув» загалом більше 1 мільярда.

— На 2012-й області виділено 116 мільйонів, — каже А. Вербовик. — 12,8 мільйона гривень із цієї суми становить субвенція на комунальні дороги. Загалом субвенції виділено 42 мільйони, але решта розпорошена між міськими та сільськими радами. Одним селам дісталося 5 тисяч, іншим — 3 тисячі, а то й півтори тисячі гривень. До того ж ці кошти розбито на поточний і капітальний ремонти. Що можна зробити за них, коли тонна асфальту коштує 1,1 тисячі гривень, а тонна бітуму цього року злетіла до 8,6 тисячі гривень.

Анатолій Миколайович посилається на приклад сусідів-росіян з Бєлгородської області. Там загальна протяжність доріг приблизно така сама, як на Сумщині, але фінансується утримання цієї мережі у 10 разів щедріше, причому вже багато років. Тож якість доріг там поступово поліпшується, а на Сумщині недофінансування множить шляхові вибоїни, яких щороку з’являється більше, аніж латається.

— У нас головна проблема — де взяти гроші, а у них — як ті гроші освоїти, — підсумував А. Вербовик.

Гроші на ремонт сільських доріг в області добувають по-різному. 

У Слободі Буринського району їх дали місцеві спонсори. У Нижній Сироватці Сумського району, як розповіла секретар сільради Галина Носенко, ініціативна група пішла із шапкою по хатах. Люди скинулись, хто скільки міг, і засипали ями аж на шести вулицях. Грейдер у рамках укладеної із сільрадою соціальної угоди виділило місцеве сільгосппідприємство «Хлібороб».

Куди зникають гроші?..

Як відомо, замість податку з власників транспортних засобів з січня 2011 року в Україні було запроваджено підвищений акцизний податок із продажу автомобільного пального. Акциз на бензин збільшився на 37,9 відсотка — до 182 євро за тонну, дизпаливо — на 38,5 відсотка, або до 90 євро за тонну. У принципі, логіка фінансування утримання доріг збереглася: що більше їздиш, то щедріше маєш платити на ремонт, бо більше купуєш пального. Зберігся також збір за першу реєстрацію транспортного засобу.

Поза сумнівом, багатьом українцям було б цікаво дізнатися, скільки грошей акумулюється у держбюджеті на будівництво та ремонт доріг. Особливо важливо, як змінилась ситуація після того, як податок із власників транспортних засобів фактично заклали в обсяги придбаного автомобілістами пального. Але виявилось, що вирахувати ці показники з «точністю» хоча б до мільйона неможливо, а «готових» цифр немає.

Згідно з даними YAPAQ. RU, в Україні приблизно 10 мільйонів автівок. Якщо припустити, що транспортний збір із кожної становив у середньому навіть 100 гривень на рік, отримаємо близько 1 мільярда гривень. У лютому цього року на АЗС країни було реалізовано 231,7 тисячі тонн бензину і 128,9 тисячі тонн дизпалива (даних за інші місяці ми не знайшли). Помножимо обидві цифри на 12 місяців і матимемо відповідно 2,78 мільярда літрів бензину і 1,54 мільярда літрів солярки. Якщо з кожного літра проданого на АЗС бензину на утримання доріг йде 50 копійок — значить, з усього «валу» маємо цього року назбирати 1,4 мільярда гривень, а з кожного реалізованого у роздрібній мережі літра солярки (утримується 25 копійок) — за рік «набіжить» на дороги близько 400 мільйонів. Разом — 1,8 мільярда гривень. Звичайно, цій цифрі далеко до абсолютної точності, але точнішої нам ніде не назвали — ні в Податковій адміністрації Сумської області, ні в Службі автомобільних доріг, ні в Транспортній прокуратурі. Однак пропорції видно неозброєним оком: після того, як податок на автомобілі заклали у пальне, на утримання доріг ми почали платити принаймні удвічі більше. Тож маємо право розраховувати як мінімум на подвоєне фінансування їх ремонту. Бо вже знайомий нам автоперевізник М. підрахував: після підвищення ставки акцизного збору він переплачує за пальне у 70 разів(!) більше, аніж якби платив замість цього колишній щорічний транспортний податок на свої «Рути».

Чорна діра

Космічні «чорні діри» настільки жадібно всмоктують додану вартість, що з них не може пробитися навіть світло. У нашому земному житті щось схоже спостерігається там, де «крутяться» великі гроші. Хоч на ремонт доріг їх хронічно і не вистачає, нерідко вони зникають там, де ремонтом шляхів і не пахне.

Трохи про законодавство. Згідно з даними прокуратури Сумської області, у 2009 році тендер на будівництво ділянки автобану Кіпті — Глухів — Бачівськ виграло ТОВ «Тувал», а роботи фактично були виконані підрядними організаціями. Директор «Тувалу» конвертував 10 мільйонів гривень у готівку і по сьогодні перебуває у розшуку, а «досудове слідство триває». Приватному підприємству ТОВ «Дорінвест-ЛТД» шляховики перерахували 1,9 мільйона гривень «за нібито виконані цим підприємством роботи з поточного ремонту комунальних доріг у м. Ромни». Прокуратурою області внесено протест ще на одне рішення тендерного комітету Служби автомобільних доріг, згідно з яким переможцем тендерних змагань знову було визнано ТОВ «Дорінвест-ЛТД». Цього разу, каже старший помічник прокурора області Геннадій Сніда, запобігли незаконному використанню бюджетних коштів у сумі 25 мільйонів гривень. За словами сумського транспортного прокурора Дмитра Іщенка, лише нинішнього року за фактами незаконного фінансування ремонту й реконструкції доріг було порушено три кримінальні справи. Дві з них уже передано до суду: одна, знову-таки, стосується дороги Кіпті — Глухів — Бачівськ, іншу порушено за фактом зловживання під час ремонту дворових доріг у Сумах, де вартість робіт була завищена на 300 тисяч гривень.

— Я вже четвертий рік прокурором, але за цей час вперше темою ремонту доріг цікавляться журналісти, — зазначив під час розмови Д. Іщенко. — Ця тема корпоративно закрита для широкого загалу ще з часів Союзу...

В останньому ми пересвідчились на власному прикладі. Навіть до офісного приміщення Служби автомобільних доріг Сумської області вдалось потрапити не з першої спроби: пославшись на внутрішні інструкції, чергова дама на вході горою стала на захист відомчих дверей. Головний інженер організації Іван Романюк, коли ми попросились на інтерв’ю, запропонував підготувати запитання. Мовляв, він передасть їх по вертикалі до Києва — якщо там дозволять відповідати, відповіді будуть. Врешті-решт, згоду на зустріч дав начальник Служби Анатолій Вербовик.

— Будь-яка державна структура, у тому числі й Служба автомобільних доріг, має відкрити свій сайт або знайти іншу форму, як інформувати громадськість про свою роботу, — пояснює Д. Іщенко. — Після набуття чинності Закону про доступ до публічної інформації ми їм зробили відповідний припис, але вони оскаржили його в суді. Їхні юристи забрали позов, лише уважно прочитавши Закон.

Неважко здогадатися, чому тісне спілкування з громадськістю через газету неприємне для Служби автомобільних доріг області. 

Пересічним автомобілістам не байдуже, як використовується податок, сплачений ними на ремонт шляхів, хто виграє тендери і за якими цінами закуповуються будівельні матеріали. Сумчани також цікавляться: чому на ремонт шляхів хронічно не вистачає грошей, а автопарк державної організації складається з дванадцяти «крутих» автівок, серед яких — «Лексус», «Нісан», «Тойота ленд крузер», «Мерседес», дві шикарні «КІА», «Ніва-шевроле» і так далі. А. Вербовик запевнив, що не так давно передав кілька автомобілів у користування колегам в райони.

Кілька років тому начальник Служби в’їхав на «Лексусі» у господарську будівлю, і через це величезні гроші пішли не на ремонт якоїсь дороги, а на ремонт «крутої» автівки.

— Якби ви потрапили у ДТП не на «Лексусі», а на «Ладі», ремонт машини коштував би у кілька разів дешевше? — запитали у А. Вербовика.

— Але я потрапив на «Лексусі», — відповів Анатолій Миколайович. — І від цього ніхто не застрахований...

Від «Лексуса» чи від розбазарювання державних коштів?.

Сумська область.

Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.