Одне з найуспішніших металургійних підприємств України змушене оголосити про наступне звільнення чверті своїх працівників. Вважається, що «Дніпроспецсталь» у Запоріжжі — трохи в тіні металургійного велетня «Запоріжсталі», але це тільки вважається. Адже Публічне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» імені А. М. Кузьміна» (це повна офіційна назва підприємства) вже точно не менш відома у світі фірма. Скажемо більше — на теренах СНД серед виробників спеціальних сталей запорізький завод, без сумніву, справжній флагман галузі, і це визнають усі.
Металургія в падчерках
«Голос України» рівно тиждень тому надавав слово керівникові Запорізького феросплавного заводу Павлові Кравченку. Це, щоб висловити несказане під час відміненого круглого столу, який мав відбутися в Запоріжжі за участі Прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Кореспондент газети зустрівся з в. о. голови правління ПАТ «Дніпроспецсталь» Віталієм Корнієвським (на знімку), і сьогодні ми пропонуємо читачеві думку керівника одного з найуспішніших металургійних підприємств України.
— З цим терміном — найуспішніших — я був би трохи обережним, бо все тут відносно, — посміхається Віталій Миколайович. — Так, за підсумками 2011 року, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» і ми, «Дніпроспецсталь», єдині підприємства України, які спрацювали з прибутком. Хоча, за торгового обороту в 5,5 мільярда гривень, 6,6 мільйона в позитиві — самі розумієте, що це «копійки». Чому так? Як представникові електрометалургійного підприємства мені б варто було пожалітися на постійне зростання і без того високих тарифів на електроенергію. Так — тільки цього року вони вже чотири рази піднімалися. З одного боку, електроенергія нас болюче кусає, а з другого — вона в структурі наших витрат становить 7—8,5 відсотка. Адже, на відміну від феросплавників, ми плавимо дуже дорогі сталі та сплави із вмістом ванадію, молібдену, нікелю, вольфраму, і через те доля витрат на сировину в нас сягає 60—75%, а на окремих сплавах — до 90%.
До всього додам, що ми єдине підприємство України, та і СНД загалом, здатне виготовляти 800 марок унікальних сталей. Нашим споживачем є будь-яка галузь, що потребує високоякісних матеріалів, — від космосу і «оборонки» до атомних реакторів і літаків. Здавалося, держава щонайменше мала б подбати про збереження унікального підприємства, а ще краще — про його подальший розвиток і підтримку. На жаль, складається враження, що відповідні державні структури в цьому ніяк не зацікавлені.
Чому такий песимізм? У власності держави сьогодні залишилося 17 великих машинобудівних підприємств (у тому числі, й оборонних), які потребують нашої продукції. Але чомусь не встановлено держзамовлень на закупівлю спеціальних сталей для згаданих підприємств, немає обмежень і по імпорту. До того ж в Україні один із найнижчих рівнів споживання металу на душу населення (це за умови, що вітчизняна металургія була на передових позиціях). А коли немає внутрішнього споживання, уже не кажучи про якесь державне замовлення, то металургія стає надмірно експортно-орієнтованою галуззю. А має бути хоча б середньо-орієнтованою. Бо залежність від стихії міжнародних ринків, валютних коливань за штучно стабільної гривні, до того ж зі всілякими обмеженнями імпорту в цілій низці країн, фактично ставить українську металургію на коліна.
Щоб не бути голослівними, наведу такі дані на прикладі виробництва прокату. Отже, в липні поточного року зафіксовано виробництво всього 2053 тисяч тонн прокату. Це, зазначу, найнижчий показник за останні 43 місяці. Гірше (2020 тисяч тонн) було лише в грудні 2008 року — на самому початку світової фінансової кризи. Але складається враження, що це мало кого в Україні турбує.
Чому б не брати за приклад Росію
— Тут саме час подивитися на ситуацію в нашій металургії у порівнянні з Росією, — каже керівник «Дніпроспецсталі» Віталій Корнієвський. — Нагадаю, сусідня країна щойно вступила до СОТ. Російські металурги були ідеологами процесу вступу, і вони ж одразу після його завершення, у 20-х числах липня, зібралися на представницьку нараду в Магнітогорську за участі президента РФ Володимира Путіна, щоби, як то мовиться, «звірити годинники».
Я наведу лише кілька тез із доповіді Володимира Лісіна, одного з найбагатших представників галузі, власника Новолипецького металургійного комбінату, президента недержавного об’єднання «Російська сталь». Об’єднання, зазначу, не якийсь керівний орган, а покликане лобіювати інтереси металургів, готувати відповідні законопроекти тощо.
Так от, В. Лісін зазначив, що рентабельність російської металургії у період з 2007 по 2012 рік впала з 29 до 12 відсотків. І тут одразу коротенька довідка: рентабельність українських металургійних підприємств у 2011 р. становила мінус 2 відсотки, а за перше півріччя 2012 р. — мінус 7,7 відсотка.
Послухаємо Володимира Лісіна далі. За період у тих же п’ять років Росія наздогнала Сполучені Штати за вартістю природного газу. Вона там уже така, як у США, — 119 доларів за 1000 кубометрів. І це для російських металургів дуже погано! Ще одна довідка із життя вже української металургії: вартість природного газу становить 575 доларів із ПДВ. Останнє зауваження (про ПДВ) — дуже важливе. Бо податок на додану вартість, зокрема, «Дніпроспецсталі» — не повертають.
Змушений усе ж назвати тарифи, які встановлюються державою. Вартість тієї ж електроенергії за першим класом споживання в Україні — 9,2 цента США, в Росії — 6,6 цента. В Росії, за словами В. Лісіна, зростання залізничних тарифів (а металургія без масштабних перевезень просто неможлива) за п’ять останніх років становило 78 відсотків. В Україні — 200%...
За таких умов ми, українські металурги, можемо бути конкурентоспроможними, на тлі тих самих росіян, і утримувати позиції на світових ринках? Питання риторичне.
Крім того, під час наради вирішено проблему оподаткування імпорту нового обладнання для металургії (воно відмінене), лобіювання російськими державними структурами інтересів галузі в Європі та США, щоб за жодних умов не допустити там обмежень збуту російської металопродукції.
Що маємо ми? Про останнє просто промовчу. А що стосується нового обладнання, то на нове газоочищувальне устаткування ми, наприклад, нещодавно витратили близько 7 мільйонів доларів. І сплатили всі податки сповна... Хоча тут і екологія, і енергозбереження, й інші позитивні моменти, які б мали стимулюватися державою.
Я сказав, що мали б стимулюватися, але в нас сьогодні є лише надія, що державні органи виступлять прикладом законослухняності в Україні. Тобто, діятимуть винятково в рамках законодавства в такій, наприклад, його частині, як повернення ПДВ. Свого часу вже підтверджені документально 212,6 мільйона гривень цього податку нам просто списали. Ми два роки судилися і довели свою правоту. Однак сьогодні так ніхто і не поспішає виконувати судове рішення. До того ж уже завершилися терміни повернення ще 49,5 мільйона гривень, і нам знову нічого навіть не обіцяють. Додам, що на перевірках ще більше 30 мільйонів гривень — і знову є сумніви, що ми їх отримаємо.
Вилучення близько 40 мільйонів доларів обігових коштів ставить нас у безвихідь. На нещодавній профспілковій конференції підприємства за участі керівництва ЦК профспілки гірничо-металургійної галузі України ми змушені були оголосити про початок процедури звільнення працівників. Процес, коли нічого не зміниться з тим самим ПДВ, триватиме до чотирьох місяців, і ми втратимо чверть працюючих. Саме втратимо — доводиться з болем про це говорити. Бо згадані працівники — носії передових технологій, а завдяки багаторічному досвіду — вони ж є носіями високої кваліфікації тощо. А коли згадані фахівці залишать нашу прохідну, то, як показує досвід першої хвилі кризи, значна частина звільнених навряд чи повернеться, коли «настануть кращі часи». Їх запросять і до Європи, і до Росію, і навіть до Африки, де ставлення до галузі інше, — підбив підсумки розмови Віталій Корнієвський.
І де, це вже ми від себе додамо, на відміну від нас, апетити одних якось збалансовані з можливостями інших...
Бесіду вів Леонід Сосницький.
Запоріжжя.
Заводоуправління «ДСС».
Фото з архіву автора.
