Чорнобильці, евакуйовані із зони відчуження, прагнуть повернутись у рідні домівки
Минуло 26 років відколи на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася аварія. Тоді мешканців 30-кілометрової зони екстрено евакуйовували. Люди думали, що це лише тимчасовий переїзд... Сьогодні ж дедалі частіше вони висловлюють бажання нарешті повернутися в рідні міста. Наскільки це можливо, а головне, чи безпечно — вчора обговорювали експерти на прес-конференції у столиці. Їхній вердикт: поки що говорити про масове заселення зони відчуження, для так званого побутового проживання, зарано. Натомість переглянути обмеження щодо інших зон — саме час.
Знову заговорили про можливість повернення чорнобильців додому не випадково. Днями кілька вітчизняних ЗМІ поширили інформацію, мовляв, 35 колишніх мешканців Чорнобиля звернулися до Прем’єр-міністра країни з листом. У ньому — прохання дозволити їм знову оселитись у Чорнобилі. Буцімто, зараз радіаційний фон на території міста вже не становить серйозної небезпеки. До того ж: «Моє здоров’я — це моя справа. Дітей нам уже не народжувати», — цитує слова одного з авторів листа, пенсіонера Миколи Гаврилюка, газета «Комсомольская правда в Украине».
Між тим експерти констатують: повернути, образно кажучи, «життя» у зону відчуження, як, власне, і в сам Чорнобиль, не так і легко. І ця проблема має три основні аспекти. Перший — юридичний.
— Відповідно до чинного закону та нормативно-регламентуючих документів, проживання у зоні відчуження в тому розуміння, яке існує у пересічного громадянина, не передбачене, — розповів заступник генерального директора Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини» АМНУ Віктор Сушко.
Щодо другого аспекту — медичного, то тут не все так погано. Принаймні, якщо говорити про вплив іонізуючого випромінювання на людину.
— Є так званий рівень дози на людину (населення). Він обмежується 1 мілізівертом на рік. Як свідчать багаторічні спостереження за результатами індивідуального дозиметричного контролю персоналу зони відчуження, з 2000 року і до сьогодні щорічна доза становить від 1 до 1,2 мілізіверта на рік. Тобто за радіологічним показником фактичних перешкод для проживання саме в місті Чорнобиль немає, — переконаний член Національної комісії з радіаційного захисту населення Олег Бондаренко. Та водночас експерт зазначає: йдеться не про всю зону відчуження, а конкретно про Чорнобиль. Місто, насправді, зазнало не найбільшого радіаційного ураження. В інших безлюдних населених пунктах — ситуація гірша.
Здавалося б, якщо радіаційна картина дозволяє, то чому б не повернутися. Та експертів, як власне і тих, хто хоч раз бував у Чорнобилі, цікавить просте питання: куди? Зараз у зоні відчуження інфраструктура майже відсутня, каже Вадим Чумак, в. о. директора Інституту радіаційної гігієни та епідеміології НЦРМ. Щоб відновити її, потрібно буде докласти чимало зусиль і фінансів.
Тим часом у липні цього року Кабінет Міністрів затвердив концепцію реалізації державної політики у сфері розвитку діяльності в окремих зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи до 2018 року. Про повернення людей для постійного проживання в зону відчуження — в ній жодного слова.
Попри це, як розповів «Голосу України» Юрій Андреєв, президент Всеукраїнської громадської організації «Союз Чорнобиль України», бажання повернутися на рідну землю у чорнобильців справді є:
— Сотні людей хочуть повернутися. Тим більше що зробити це цілком реально. Нині переважна частина Чорнобиля має фонові значення втричі нижче, ніж у середньому по місту Києву. Тому це можливо. Але цю територію потрібно реабілітувати, підготувати до повернення людей. Необхідно провести капітальний ремонт тамтешніх будівель, замінити дахи, підлоги, все наново поштукатурити... Будинки повинні згідно з санітарними нормами відповідати, скажімо, полтавським чи кримським стандартам.
Більшість чорнобильців на собі перевірили правдивість народної мудрості: де б ти не жив, як би добре тебе не зустрічали на чужині, вдома все одно краще.
Фотоетюд Сергія КОВАЛЬЧУКА.
