У вогні шукати правди годі

Прокуратура та міліція на нього начебто вже відповіли: затримано 50-річного пастуха (той кинув у соснову глицю недопалок і втік) і двох трактористів, які необачно підпалили суху траву. Їм загрожує до десяти років позбавлення волі, але, хоча докази вини є, люди все одно вважають паліїв звичайними «стрілочниками». Адже зовсім не їхня вина у тому, що лісовим пожежам у степах Таврії дають розгорітися до масштабів виверження вулкана.

— З 29 тисяч гектарів лісу в нашому господарстві вогонь уже поглинув тисячу гектарів у Гладківському та Збур’ївському лісництвах. Але найжахливіше те, що подібна велика пожежа може повторитися будь-де і будь-коли, а ми знову не будемо до неї готові. Судіть самі: Голопристанський держлісгосп замість десяти одиниць протипожежної техніки, необхідної згідно з нормативами, має всього сім автоцистерн. Причому шість з них експлуатують по 28—40 років, і підтримувати їх у робочому стані дуже важко. Однак головна біда в іншому: за умов роздмухуваної вітром верхової пожежі всі ці автоцистерни абсолютно неефективні — вмісту однієї бочки вистачає на 12 хвилин. Полум’я ж не буде ввічливо чекати, поки водій з’їздить закачати воду та повернеться на «поле бою»! — пояснює директор Голопристанського державного лісомисливського господарства Херсонщини Володимир Попович. — Для ліквідації лісової пожежі в її епіцентрі потрібен вертоліт із ковшем, але свого гелікоптера зі спеціально навченою командою наша область не має, а з інших регіонів йому діставатися довго. Коли 29 липня у нас спалахнули сосни, вертоліт викликали з Криму. Годину він летів, потім зробив дві ходки. Настав вечір, тому вертоліт повернувся на аеродром, а на землі боротьба тривала. І вона мало не коштувала життя нашому майстрові лісу Сергію Гайдуку: коли раптово змінився напрям вітру, полум’я пішло просто на нього, і чоловік отримав опіки половини тіла.

Поглядаючи на велетенські стовпи диму над залишками рукотворних лісів, херсонці дедалі частіше згадують 2007 рік. П’ять років тому теж вигоріло сім тисяч гектарів лісів, допомогу збирали з усієї держави, а тодішній президент Віктор Ющенко, показово засукавши рукави, лопатою кидав пісок на тліючу глицю. Катастрофа була страшною, але висновків з неї ніхто з державних мужів так і не зробив: про безпеку насаджених на місці пустелі лісів, які рятують Таврію від спустошливих суховіїв, піклуються виключно про людське око. Та й протипожежні заходи фінансуються з бюджету вкрай погано.

— Державне агентство лісових ресурсів України надає лісгоспам Херсонщини пріоритет у фінансуванні. Але відомчі можливості також обмежені — вкрай потрібна допомога громади, а її якраз і немає. Я вже втомився писати листи про скрутне становище галузі керівництву облдержадміністрації та обласної ради й отримувати наче написані під копірку відповіді: «фінансування з місцевих бюджетів законом не передбачене», — обурюється начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Віктор Тищенко. — Я не знаю, за якими законами живуть місцеві чиновники, але в сусідній Дніпропетровщині облрада та облдержадміністрація чомусь змогли і регіональну програму розвитку лісівництва до 2015 року започаткувати, й фінансування у розмірі близько 50 мільйонів гривень передбачити. Невже Херсонщині ліси не потрібні? Звичайно, вкладені у безпеку гроші не дають миттєвого прибутку — це ж не горілкою торгувати. Хоча давайте поміркуємо: без необхідної кількості протипожежного обладнання та відповідної інфраструктури збитки від пожеж у регіоні вже перевищили двадцять мільйонів гривень. А принаймні половини цієї суми вистачило б для модернізації техніки лісгоспів, яка могла б приборкати вогонь до того, як він розповсюдився на сотні й тисячі гектарів. То, мабуть, таки шкірка вичинки варта!

Кажуть, що ліси — наше багатство. Проте байдужість місцевої влади провокує таке ж байдуже (в кращому разі) або відверто споживацьке ставлення до цього скарбу з боку середньостатистичного громадянина. Прийти в сосновий гай по гриби, набрати повний кошик маслюків і на прощання кинути на галявині недопалок чи не загасити вогнище після пікніка — типовий приклад людської поведінки. З’їздити по дармові дрова на старому тракторі, з глушника якого на глицю сиплються іскри — як добрий день сказати. Спрацьовує відсутність екологічного виховання та закладена у підсвідомість підленька думка: «Не моє — не шкода». Адже покарання за злочинне ставлення до народного добра вже давно ніхто не боїться. Та й чого боятися, якщо представники держави беруться захищати це добро лише у надзвичайних ситуаціях!

Ось ще кілька красномовних цифр: лише у нинішньому році на Херсонщині зареєстровано 163 лісові пожежі, які знищили чи пошкодили 2524 гектари дорогоцінних для посушливого степу насаджень. Три чверті цих пожеж виникли внаслідок підпалів чи необережного поводження з вогнем. Але правоохоронці спромоглися встановити особи паліїв лише у випадках з двома найбільшими за масштабами пожежами, до яких була прикута увага всієї країни, і керівництво держави недвозначно висловило думку про необхідність знайти та показово покарати злочинців. Знайшли двох, а от півтори з лишком сотні інших досі чекають на увагу Феміди. Коли б вони її зрештою дочекалися, багато недбайливців тричі подумали б: а чи вартий кинутий під деревом недопалок кількох років за ґратами?

Херсонська область.