У Держагентстві з інвестицій та управління вважають, що пересічні українці здатні платити за акву
У липні наша газета опублікувала статтю, в якій йшлося про національний проект «Якісна вода». Приводом для її написання стала презентація цього проекту Державним агентством з інвестицій та управління в особі його керівника Владислава Каськіва.
Днями до редакції надійшов лист із коментарями цього відомства. Газета «Голос України» дуже вдячна за увагу до наших публікацій, що може свідчити про гостроту порушеної теми, і у свою чергу хоче скористатися правом на відповідь.
Проте спочатку маємо наголосити, що стаття «Проект «Якісна вода» — типовий приклад «закопування» державних грошей?» («Голос України» за 14 липня 2012 року) стосувалася в цілому проблеми забезпечення наших громадян якісною питною водою, і лише в цьому контексті згадувалася програма «Якісна вода». Зокрема, у статті наголошувалося, що в Україні фактично не залишилося незабруднених поверхневих вод, йшлося також про те, що нині майже не діє система контролю, а тому будь-хто може бурити свердловини надвисокої глибини і добувати звідти живильну вологу, хоча насправді все, що понад 60 метрів завглибшки, є стратегічним запасом держави.
У публікації також акцентувалася увага на тому, що ми дуже нераціонально використовуємо воду в промисловості, а ще вказувалося на суттєві порушення у сфері водного законодавства тощо. Йшлося і про погану якість води в сільській місцевості. І в цьому контексті давалися рекомендації фахівців, що передусім має зробити держава і як повинно забезпечуватися якісне водопостачання. Одним словом, у публікації йшлося про систему загалом та про її слабкі місця, а вже у рамках цієї системи — власне про проект «Якісна вода».
Тепер щодо останнього.
Керівник національного проекту «Якісна вода» Віталій Серпокрилов у листі до редакції пише: «Так, зокрема, автор зазначає, що Національний проект «Якісна вода» буде реалізовано за рахунок державного бюджету. Держава не є інвестором проекту. Функція держави в ньому — створення сприятливих інвестиційних умов і хеджування ризиків інвесторів, зокрема, шляхом надання державних гарантій».
Слід зазначити, що у статті стосовно фінансування написано: «До речі, обсяг інвестицій, необхідних для впровадження проекту, становить 3 мільярди гривень. Частка витрат за рахунок державного бюджету становитиме 35 відсотків». Саме таку цифру озвучив на презентації програми Владислав Каськів і саме ці його слова розтиражовані багатьма засобами масової інформації. Не стала винятком і газета «Голос України». Тоді ж Владислав Каськів зазначив, що «це рентабельний бізнес з високою інвестиційною привабливістю». Тож логічно, що після таких цифр, а також після слів про рентабельний бізнес автор статті вдався до розмірковувань на кшталт того, що коли це комерційний проект і прибуток від нього покладуть собі до кишень підприємці, то чому держава має фінансувати його аж на 35 відсотків. Читачеві ж, сподіваємося, не складно підрахувати, що 35 відсотків від трьох мільярдів — це неабияка сума. Саме її покладено на плечі платників податків, тобто громадян України, які й наповнюють цей бюджет у вигляді усіляких платежів.
Пан Серпокрилов тим часом наголошує, що роль держави полягає лише в наданні гарантій бізнесу. То чи не занадто дорога ціна цих, з дозволу сказати, гарантій?
Далі автор листа до редакції пише таке: «Окремо хочеться прокоментувати заяву автора про те, що є «мільйони громадян, які не зможуть навіть за низькою ціною купувати воду». Це дуже серйозне питання, яке вимагає розгорнутої відповіді.
По-перше, слід зазначити, що безплатної води в Україні взагалі немає. Вода з водопроводу — теж платна. Як і вода з колодязя, оскільки за її використання треба платити податок на водокористування та податок на використання природних ресурсів.
Тобто всі джерела води платні: їх можна лише сегментувати за способом доставки, якістю та ціною. По-друге, прожитковий мінімум з 01.12.2012 становить 1095,00 грн. на місяць. Прогнозні витрати одного домогосподарства (сім’я із трьох осіб) на якісну воду становлять 60 грн. на місяць».
Одним словом, керівник нацпроекту запевняє, що українці в змозі купувати таку воду. А далі в листі додається, що проектом передбачено забезпечення представників соціально незахищених верств населення соціальними картками, які нададуть можливість купувати воду за значно нижчою ціною. Крім того, Національним проектом «Якісна вода» передбачено безплатне забезпечення водою дитячих садків та лікарень.
«То які мільйони громадян мав на увазі автор статті, особисто мені не зрозуміло», резюмує пан Серпокрилов.
Щоправда, він також не дає відповіді, приміром, на таке: якщо незахищені верстви, а також садочки і лікарні отримуватимуть воду безплатно, хто візьме на себе витрати?
Слід також зазначити, що стаття будувалася не лише за суб’єктивними судженнями і оцінками автора цієї публікації. В її основу лягли насамперед думки досить компетентних людей — експертів у цій галузі. І цитата про те, що «в Україні мільйони людей, які не зможуть навіть за низькою ціною купувати її» (тобто воду. — Авт.), були озвучені саме одним із них. А ще перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна ТИМОЧКО, якій належать слова, говорить про те, що «питна вода за умови тотально забруднених водних об’єктів в Україні не може бути дешевою». Далі вона дає цілу низку рекомендацій, що має зробити насамперед держава, щоб хоч якось мінімізувати проблему з постачанням живильної вологи населенню.
Ще один експерт — доктор фізико-математичних наук директор Українського інституту екології людини Михайло КУРИК — стверджує, що «Проект «Якісна вода» фактично дублює державну програму «Питна вода України» до 2020 року. Зокрема, йдеться про будівництво систем очищення. Загалом різниця полягає хіба що в тому, що технічні умови для реалізації держава замовляла нашим спеціалістам, а нині їх розробила якась німецька компанія».
До речі, Михайло Курик також наголошує, що сільське населення не зможе таку воду придбати через ту таки низьку купівельну спроможність.
Наступний експерт — Валерій ГРИЩУК, координатор Центру високих технологій університету «Україна» — висловлює думку, що державні кошти, виділені на проект «Якісна вода», могли б бути використані дещо в інших цілях. Зокрема, цитуємо: «За моїми даними, у рамках державної програми «Питна вода України», що її впроваджує Кабмін, у багатьох регіонах було побудовано пункти доочистки води. Проте місцеві ради так і не взяли їх на баланс, і пункти фактично простоюють. І це при тому, що гроші вже вклали. А причина банальна — у місцевих громад на утримання цих комплексів просто немає коштів. Тож чи не краще було б спрямувати грошовий державний відсоток на допомогу цим громадам, — резюмує Валерій Грищук».
Як на мене, дуже слушна пропозиція.
Тим часом автор листа до редакції йде далі: «Дивно, як для XXІ сторіччя, що сам лише факт — «українців мають напоїти підприємці», схоже, є для автора неприйнятним. Невже кращим є створення додаткової витратної статті бюджету?» — запитує пан Серпокрилов.
Тож як автор хочу запитати і я: «А звідки в агентстві вирішили, що для мене факт, що українців можуть напоїти підприємці, є неприйнятним? У публікації про це жодного слова... А ще «Голос України» дуже вдячний за таку увагу до наших публікацій. Ми в свою чергу обіцяємо, що й надалі намагатимемося не оминати гострих суспільних тем. Зокрема, і якості питної води.
