Директора Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» В’ячеслава Кулініча (на знімку) звільнили. Офіційна підстава: неодноразове порушення трудової дисципліни та невиконання доручень Головного управління культури. Натомість, сам пан Кулініч переконаний: причиною звільнення стала його принципова позиція проти передачі в оренду приватному музею частини пам’ятки — башти № 4. До того ж наказ було підписано тоді, коли він перебував на лікарняному. А тому таке рішення називає незаконним і оскаржує його у суді.
Про перипетії довкола передачі в оренду башти № 4 «Київської фортеці» «Голос України» уже писав на початку минулого місяця. Тоді В’ячеслав Кулініч іще був директором музею, та вже відчував, що хмари над ним згущаються. Тепер до його посади дедалі частіше додають префікс «екс», та миритися із цим не хоче як сам директор, так і київська природоохоронна громадськість. Одразу кілька екологічних організацій взялися захищати В. Кулініча. В Інтернеті збирають підписи та звернення до Президента, міністра культури та голови КМДА з проханням скасувати наказ про звільнення і «відновити на посаді творця музею та гідного пам’яткоохоронця нашої держави». Мовляв, він — один з небагатьох директорів державних закладів, який у буквальному сенсі слова лягав під бульдозери та зупиняв варварську забудову території, що була віддана під його захист.
Музей «Київська фортеця» В’ячеслав Кулініч очолював 17 років. Аби зберегти пам’ятку в цілісності, значну частину свого часу віддавав судам. На його рахунку понад два десятки виграних судових процесів. Кілька, між іншим, стосуються і уже відомої башти №4. Бажання столичної влади віддати її в оренду — не нове. Відповідне рішення Київська міська рада приймала ще в березні 2008-го. Тоді башту збиралися віддати у користування приватному музею на 49 років за умови, що орендар проведе її реставрацію. Музею «Київська фортеця» це рішення вдалося оскаржити. 23 лютого цього року вищий адміністративний суд України, здавалося б, поставив крапку в цій справі. Визнав «Київську фортецю» цілісним і неподільним майновим комплексом. А передачу башти №4 в оренду, нехай навіть для розміщення в ній музею, недоцільною.
Та уже наприкінці квітня цього року міська влада знову взялася за своє. І вирішила знову передати башту № 4 усе тому ж приватному музею, все в ту ж оренду на 49 років... Це рішення, традиційно, викликало спротив у директора фортеці. Він побоюється, що «розміщення експозиції музею» — це лише ширма, якою прикриваються ласі до квадратних метрів бізнесмени. А тому рішення Київради виконувати відмовився і не пустив на територію пам’ятки комісію з передачі башти в оренду. За це і за бажання оскаржувати в суді це рішення Київради, мовляв, і поплатився посадою.
Тим часом, у Головному управлінні культури Київської міської державної адміністрації наполягають на законності звільнення Кулініча. Майже відразу після того, як про це стало відомо, ситуацію для ЗМІ прокоментувала голова управління Світлана Зоріна: «В’ячеслав Кулініч зробив дуже багато гарного для цього музею. Але час спливає і якщо люди не змінюються, не вчаться, то через якийсь час вони не можуть керувати музеєм. Він більше займався захистом музею. Йому здається, що хтось хоче забрати фортецю... Людина перестала бути субординованою. Він звільнений не як захисник музею, а за систематичне порушення трудової дисципліни».
Днями відбулося попереднє засідання в Дніпровському районному суді столиці, на якому пан Кулініч оскаржував своє звільнення. Дійти «мирової» сторонам не вдалося. Відтак бій за Фортецю тільки починається.
Задля справедливості варто зазначити, що є й ті, хто принциповості директора фортеці не розділяє.
— Я з ним на цю тему дуже багато розмовляв. Мені знайомі люди, яким віддали цю башту. У фортеці, до речі, це не єдина башта була. Кілька уже знищилось... Ніхто ніколи ніяких коштів на жодну фортецю не виділить. Тому я вважаю, що башта №4 повинна бути використана під музей, відреставрована за кошти орендаря. Треба просто договір підчистити. Зробити так, щоб використання приміщення в нецільових цілях було просто неможливе. І тоді все буде чудово, — переконаний директор приватного історико-археологічного музею «Прадавня Аратта — Україна» Олександр Поліщук.
От тільки, знаючи, як у нас люди закони порушують, де упевненість, що умови договору, навіть найкращого, будуть виконуватись. І тепер питання, на яке й потрібно знайти відповідь: у захисті історичної культурної та археологічної спадщини що краще — недо- чи перепильнувати?
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
