Василь Миколайович Табачнюк — справжня знахідка для журналістів. У нього посмішка не сходить з обличчя, він гострий на слівце, по-сільському мудрий, з хитринкою.
Про себе розповідає ось так: «Сам я із Західної України, з Івано-Франківщини, закінчив Дніпропетровський будівельний інститут. А дружина моя звідси, з Апостолівського району, із села Мар’янське. Після навчання приїхали сюди, працював тут по будівництву в колгоспі, потім переконав своїх друзів зайнятися птахівництвом. Так і створили ТОВ агрофірму «Авіас-2000», де зараз я працюю директором».
Що агрофірма вразила — сказати мало. Уявіть собі величезний, повністю механізований комплекс із кількох споруд, розрахований на мільйон курячих голів, з яких 800 тисяч уже несуться, і ще молодняк підростає у 200 тисяч. Кури сидять по шестеро-восьмеро у клітці, їх головне призначення — їсти, пити та нести яйця. Якщо якась птиця цю роботу ігнорує — її вибраковують. Визначити «прогульницю» не ажко. Курка-несучка інтенсивно линяє, скидає пір’я, а та, що роботу ігнорує, — має якраз красиве, переливчасте «вбрання». Ось її і просять на вихід.
А взагалі це лірика. Такого, як у рекламі, де лагідна птахівниця турбується про курячий сон, у житті немає. Насправді тут не до церемоній, процес жорстокий, промисловий. Інакше не можна — кожна копійка на ліку.
Як на будь-якому виробництві, в агрофірмі «Авіас-2000» теж були проблеми з крадіжками. Куди тільки працівниці птахокомплексу не ховали крадені яйця! І ловили їх, і совістили, і вмовляли — нічого не допомагало. Такий уже в людей менталітет — хоч би скільки платили, а поцупити щось так і кортить. Вдалося подолати проблему тільки тоді, коли встановили відеокамери. Щоправда, деякий час директорові доводилося телефонувати: «Марічко, піди розгрузися, будь ласка». Тепер, як каже Василь Миколайович, і йому не прикро, і жінкам не соромно. І ще: у своєму службовому кабінеті Василь Миколайович показав нам деякий інструмент «для вибивання дурниць з макітри», який тримає на всяк випадок. Але ні кури, ні люди від нього досі не постраждали.
А тим часом яйця збираються по клітках, які стоять у кілька поверхів, спеціальними ліфтами й автоматично транспортуються у цех сортування. Тут уже готове яйце ретельно оглядають, відбирають, сортують за категоріями, пакують. Транспортують переважно до торговельної мережі «АТБ». Отож яйця з Мар’янського куштують по всій Україні! До речі, з подивом дізналася, що яйце з подвійним жовтком насправді — брак, і поживних речовин у ньому менше, ніж у звичайному. Але є попит і на таку продукцію, яка збирається окремо.
— На сьогодні в агрофірмі, — розповідає Василь Миколайович, —працює 235 осіб. Маємо два підрозділи: рослинництво і птахівництво. Самі вирощуємо збіжжя, переробляємо на комбікорм. Процеси на птахокомплексі повністю механізовані, стоїть найсучасніше німецьке обладнання. Автоматично контролюється температурний режим, водопостачання. На сортуванні яєць використовується голландська техніка. Середня зарплата працівників 1700—2200 гривень. Але під час збирання врожаю у механізаторів може доходити і до 5000 гривень.
Для співробітників агрофірми працює їдальня, де ми із задоволенням пообідали, і довго ще згадували духмяний борщ від гостинного господаря. До речі, Василь Миколайович наголосив, що під час весняно-польових робіт та жнив плата за обід тут суто умовна — від 3 до 5 гривень за обід із трьох страв.
А ще Василь Табачнюк як справжній господар має свою позицію з деяких проблем сільського господарства і державних загалом.
Наостанок хочеться підкреслити, що господарство Табачнюка обходиться без дотацій. «Бо кури під це не попадають», — підсумував Василь Миколайович.
Про підтримку
— Для підприємства, яке займається виготовленням якоїсь продукції, треба давати податкові канікули. Я б давав на три роки, і цього було б достатньо.
І ще кредитування. Для сільгоспвиробників має бути невеликий відсоток. Узяти кредит можна, але відсоток дуже великий і можна «пролетіти».
ПРО ЗЕМЛЮ
— У мене зараз понад 500 тисяч гектарів землі. А оренда землі під господарськими спорудами коштує, як на Південному березі Криму. Через те, що немає оціночної вартості землі. А місцеві ради, щоб наповнити бюджет, ставлять вартість по максимуму. Наче і немає їх у чому звинуватити — вони дбають про громаду, але для сільгоспвиробника це тяжко.
Треба, щоб земля була твоєю власністю. А то я на пайовій землі зроблю, наприклад, зрошення, а з 2013 року пайовик візьме і продасть цю землю комусь. Але потрібна оціночна вартість землі й відкриті аукціони. І добре визначена сама процедура аукціону.
У своєму службовому кабінеті Василь Табачнюк про всяк випадок тримає інструмент «для вибивання дурниць з макітри».
Сортувальниця Юлія Киптилова.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
