Олімпіада: повільний початок, потужний фініш

Першого дня фінальних боїв боксерів українські спортсмени завоювали золоту й срібну медалі. На найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу у ваговій категорії до 91 кілограма піднявся Олександр Усик. Перед тим він виконав козацький ритуал: правою рукою немовби вийняв із піхви шаблю і навхрест нею махнув. А коли врахувати, що на рингу, відразу після того, як рефері підняв його руку, Олександр від радості вшкварив гопака, а під час виконання гімну щиро виспівав його слова, то стане зрозумілим, що українське єство і козацький дух становлять його сутність.

До того ж не можна не помітити на його голові не звичну, традиційну зачіску, а козацького оселедця. «Оселедець символізує собою силу, сміливість, мужність і витримку українських козаків, — сказав він нам після церемонії нагородження. — Вони носили такі зачіски ще й для того, щоб у бою відрізнити свого побратима від ворога».

І щоб завершити козацьку тему, зазначимо, що Олександр пише вірші й одного з них навіть нам прочитав. Починається цей вірш так: «Козацький дух у нас в серцях». Дух цей, за словами Олександра Усика, надихає і підтримує його в житті, у тому числі і в спорті. А ще з нашої емоційної з ним розмови ми зрозуміли, що він безмежно любить свою сім’ю. Я запитав його: що означає жест перед боєм — складені пальці обох рук, як перед пірнанням у воду. «Це я так символічно зобразив серце і цим хотів передати моїй дружині й донечці, які дивилися мій бій по телевізору, що я їх дуже люблю і не можу дочекатися, коли повернуся в Україну і з ними зустрінуся. Це очікування накопичилось за довгі місяці безкінечних тренувань. Я приїздив додому уривками, на кілька днів. Донечка тільки встигала звикнути до мене, як треба було знову з нею розлучатися. Такі прощання завжди супроводжувалися її плачем».

І довгождана зустріч з донькою, дружиною, всіма рідними і близькими для Олександра Усика вже не за горами. А ми попросили його ще раз повернутися до олімпійського марафону найсильніших боксерів світу, зокрема, до його фінального поєдинку з італійцем Клементе Руссо. Олександр нагадав, що шляхи з цим боксером у нього перетнулися ще на попередній Олімпіаді в Пекіні. Той бій чотирирічної давнини українець програв. Олександр запам’ятав його рахунок — 4:7. Тепер відбулася «лондонська сатисфакція»: Усик переграв свого досвідченого суперника теж з розривом у три очки — 14:11. Хоча початок поєдинку виявився за Руссо — 3:1. Дмитро Сосновський, тренер Усика, сказав мені, що перший раунд його підопічний, образно кажучи, проспав. Я передав ці слова Сосновського Олександрові й отримав відповідь у характерній для нього манері: «Звичайно, проспав. Отак приліг прямо на рингу, щоб трохи передрімати. Іншого місця, бачите, для цього не знайшов»...

Жарти жартами, але суперник повів у рахунку, і Олександрові потрібно було «просипатися», перехоплювати ініціативу. «Тренери перед боєм мені казали: «Ти не ганяйся за золотою медаллю, а спробуй показати красивий бій, який би всім сподобався. Тоді й суддям він сподобається». У другому й третьому раундах ми з вами якраз і побачили такий бій у виконанні Олександра Усика. І рахунок на очах почав змінюватися на користь українського боксера: другий раунд — 7:5, третій — 6:3.

— Дмитро Дмитрович Сосновський у третьому раунді викрикував переважно два слова: «Сашко, три!». Слово «три» в даному разі означало, що я під час кожної з атак обов’язково мав завдавати щонайменше три удари, що й намагався робити. І це мали бачити й оцінити.

Під час цієї розмови з новим олімпійським чемпіоном, яка відбувалася між церемонією нагородження і його допінг-контролем, ми запитали, звідки у нього вміння не тільки майстерно боксувати, а й професійно виконувати складні па українського гопака. «Все пояснюється просто: я свого часу займався танцями, зокрема народними, тому мені неважко виконати різні танці, серед яких гопак — один з найскладніших».

Під час цієї розмови повз нас пройшов його суперник по фіналу Клементе Руссо. Він поплескав Олександра по плечу і сказав «Молодець»...

Перед поєдинком Усик — Руссо відбувся фінальний бій у ваговій категорії 64 кілограми, в якому нашому боксерові Денису Беринчику протистояв кубинець Роніел Іглесіас Сотолонго. Перші два раунди пройшли якщо й не в рівній боротьбі, то за мінімальної переваги кубинця. На жаль, у третьому раунді Денис хоч і багато атакував, але ще більше пропускав удари технічного і досвідченого суперника. Судді були невмолимі й загалом справедливі — 6:11. Загальний рахунок — 22:15.

— Цей бій у мене не склався, — сказав він у розмові з нами. — Я мав нав’язати супернику свою тактику, але на практиці все вийшло навпаки. Вважаю, причина полягає в тому, що після мого вчорашнього бою з монгольським боксером Уранчімегом я не зміг відновити свої сили. Вийшло так, що не я нав’язав суперникові свою тактику, а він мені. До цього ми вже з ним один раз зустрічалися. Тоді переміг я, зараз — він. Отже, у нас з кубинцем — нічийний рахунок». Спортсмен висловив слова щирої подяки своїй матері, сестрі, тренерам і всім, хто його підтримував.

Хотілося б, звичайно, щоб і в Беринчика була золота олімпійська нагорода, але й срібна медаль — це його безперечний успіх, що, зокрема, підтвердив президент Федерації боксу України Володимир Продивус. «Денис програв дуже сильному супернику. Перевага кубинця сумніву не викликала. А от поразка у півфіналі харків’янина Олександра Гвоздика на совісті суддів. У Саші була очевидна перевага, яку чомусь судді не помітили. Ми подали протест, але його відхилили. Дуже жаль, що Саша вибув. Але це не перша історія. Досить згадати несправедливе присудження поразки Євгену Хитрову у виграному ним бою з британцем Огого. Чемпіони Олімпіади мають визначатися в чесному поєдинку на рингу, а не за його межами»...

У неділю українська команда боксерів була представлена лише в одному фіналі. Але не ким-небудь, а Василем Ломаченком, титулованим боксером, якого в Пекіні, на попередній Олімпіаді, авторитетне боксерське журі визнало найтехнічнішим майстром рингу. У Лондоні він мав захищати здобуте в китайській столиці звання олімпійського чемпіона.

Перед цим боєм новий чемпіон лондонської Олімпіади Олександр Усик відверто зізнався, що вже не один рік перебуває під великим впливом Василя, бере з нього приклад і вважає, що Ломаченко беззаперечно заслуговує на те, щоб удруге стати володарем золотої олімпійської нагороди.

Вердикт суддів після бою Ломаченка з корейцем Ган Суншул збігся із переконанням Василевого товариша. І не просто товариша, а й кума (Олександр Усик — хрещений батько сина Ломаченка). Власне, не міг не збігтися, адже Василь мав очевидну перевагу над корейським боксером. Після першого раунду він повів — 7:2. У другому судді цю перевагу оцінили скромніше — 4:3, а в третьому зафіксували остаточну перемогу українського боксера.

— Диву даюся, де вони побачили стільки влучних ударів корейця, — сказав мені після бою срібний призер лондонських Ігор Денис Беринчик. — На зріст суперник Ломаченка був на голову вищий за українця, зате в усіх компонентах боксу на голову вищим був Василь. Кореєць так і не зумів скористатися своїми козирями. Можливо, наш боксер через той же зріст не часто влучав у голову азійця, та по корпусу бив постійно і добряче.

Тренер Василя його батько Анатолій Ломаченко після поєдинку не став розхвалювати сина, а не без обурення зауважив, що у фінали Олімпіади через упереджене суддівство пройшли не всі найсильніші боксери. І це знизило рівень турніру.

Головний тренер збірної боксерів України Дмитро Сосновський називає Василя Ломаченка її неформальним лідером. Василь демонструє виняткову працездатність і терплячість. За ним тягнуться, на нього орієнтуються інші. «Те, що він зробив і досяг у боксі, як на мене, є справжнім подвигом».

Наставник вважає, що нині українська боксерська команда — найсильніша у світі, що й підтвердили результати Олімпіади: дві золоті, одна срібна і дві бронзові нагороди. Такого прориву і таких досягнень в історії збірної ще не було. Але, зазначає він, навіть найкраща команда не може досягти високих результатів, якщо їй не буде забезпечена ефективна підтримка. «У нас така підтримка є, — додав він. — Ми її постійно відчуваємо».

Веслувальний канал Ітонського коледжу став щасливим для українців. Особливо успішно виступили вони у веслуванні на байдарках і каное. У цих веслувальних дисциплінах Україна була представлена лише двома спортсменами, і обидва вони зуміли завоювати золоту і дві срібні нагороди.

Ми вже розповідали про Інну Осипенко-Радомську та про її в блискучому стилі вигране срібло на півкілометровій дистанції на байдарці-одиночці. Тоді під час інтерв’ю вона зазначила, що збирається виступити і на коротшій спринтерській дистанції — 200 метрів, пообіцявши, що побореться за одну з медалей.

Їй випала крайня восьма доріжка. «І це мене цілком влаштовувало, — зізналася вона. — Я була немовби збоку. Мені не треба було відволікатися на найближчих суперниць. Цього разу, на відміну від півфіналу, де я робила ставку на потужну в запливі кінцівку, ми з Дмитром, моїм чоловіком і тренером, вирішили почати із швидкого, потужного ривка. Це мені вдалося. Перед стартом я попросила Дмитра стати на боні якраз навпроти моєї доріжки і подумки підтримувати мене, передавати мені додаткову енергетику. Потужно почавши, я зуміла втримати набраний високий темп. Лише на фініші мене обійшла новозеландка. Треба відзначити, що всі мої суперниці по фіналу на 500 метрах не виступали, бо приїхали на Олімпіаду, щоб пройти лише одну дистанцію. Інакше кажучи, в них було більше сил, ніж у мене. Тому я дуже рада своїй другій срібній нагороді. Хоча, відверто кажучи, націлювалась на золото».

Одесит Юрій Чебан пройшов у фінал упевненіше. В нього, як і в Інни, теж була установка на якомога швидший старт. Тому відразу каное Юрія вирвалося вперед. Він лідирував усю дистанцію і фінішував на першому місці.

У веслування Юрія привела його мама Людмила Олександрівна. До того він захоплювався різними видами спорту, відвідував гурток «умілі руки» і навіть займався в балетній студії. Мама, педагог за освітою, яка багато років учителювала, прийняла рішення спрямувати енергію сина на веслування. І не помилилася. Заняття Юрія поступово переросли в захоплення. Інтенсивні тренування під керівництвом досвідченого тренера В’ячеслава Сорокіна не могли не дати результату. В Пекіні Чебан завоював бронзову медаль на дистанції 500 метрів. Так само третім був він на чемпіонатах світу 2010 і 2011 років. І ось стрибок із третього місця на перше. І не де-небудь, а на Олімпійських іграх.

Чи був він упевнений у цій перемозі? Так, але, можливо, не на всі сто відсотків. Перед стартом прокинувся о третій ночі. Зарано, звичайно, але що поробиш: хвилювання. А снодійне вживати — боронь Боже, адже допінг-контроль відразу це виявить. Він розім’явся, пройшов масаж і до змагань був цілком готовий.

— Взагалі-то я маю звичку під час проходження дистанції стежити краєм ока за суперниками, — сказав Юрій, повернувшись до нас із церемонії нагородження. — Але цього разу вирішив по сторонах не дивитися, а зосередитися на веслуванні. Про те, що переміг, дізнався вже після фінішу. Мама зараз теж тут, на веслувальному каналі, але на протилежному березі, на трибуні для глядачів. Усе, що могла, вона перед стартом робила: заспокоювала, стежила за моїм харчуванням і режимом тренувань та відпочинку.

А ще Юрій та його тренер щиро дякують Одеському припортовому заводу та його директору Валерію Степановичу Горбатку. Підприємство створило всі умови для тренувань і підтримки матеріальної бази секції.

Практично у той самий момент, коли на честь перемоги Василя Ломаченка звучав гімн і піднімався український прапор, у сусідньому залі Виставкового центру Лондона відбувався фінальний поєдинок у ваговій категорії до 96 кілограмів між українським борцем вільного стилю Валерієм Андрійцевим і американцем Вернером. Оскільки роздвоїтися було неможливо, то у борцівський зал я прийшов тоді, коли поєдинок завершувався і на табло були неприємні цифри 0:2. Врешті-решт, Валерій так і не переломив хід поєдинку, хоча до того переміг дуже сильних суперників, два з яких носили звання чемпіона світу.

Першим на його шляху до фіналу був таджицький борець Іскандер. Перемога українця була переконливою — 6:1. Другим суперником став атлет з Азербайджану Газумов. Рахунок 5:2 не зовсім передає перевагу Андрійцева. Промовистішим є той факт, що після змагання з українським борцем азербайджанець змушений був побувати на обстеженні в лікарні. Не оминув допомоги лікарів і третій суперник, з яким зустрівся на борцівському килимі Андрійцев. Йдеться про чинного чемпіона світу іранця Ваздані. І тільки до американця Вернера Валерій не зумів підібрати ключів.

— У нас були свої домашні заготовки, але Вернер не дав їх застосувати, а перевів поєдинок у підходяще для нього русло. До цього я з ним не зустрічався. Познайомився з досягненнями і стилем боротьби атлета із США тільки за допомогою Інтернету. На жаль, на килимі ефективної протидії йому я не знайшов...

Але і срібло — безперечний успіх борця з Житомирщини. На моє запитання, як він та його підопічний сприйняли силу і манеру вести поєдинок Валерія Андрійцева, Сандерсон, тренер Вернера, сказав, що українець — дуже сильний борець і його вихованцеві було нелегко його подолати. Зрештою, про це свідчить і рахунок — 2:0.

Валерієві лише 25 років, тому він цілком може розраховувати на виступ на Олімпіаді 2016 року. Залишається додати, що срібна нагорода Андрійцева — єдина медаль українців, які виступали у різних видах боротьби. Такого слабкого виступу на Олімпіаді українських борців я й не пригадую.

Лондон.