Так кажуть про Віктора Івановича Кононенка (на знімку), суддю Верховного Суду України та Верховного Суду СРСР у відставці, заслуженого юриста України, який відзначає 75-річний ювілей і 50-річчя роботи в судовій системі.Його широта та теплота душі — у щирій усмішці, мудрій пораді, суттєвій допомозі, активній громадській позиції. А ще у доречному дотепному жарті, надзвичайній комунікабельності.
Віктор Іванович — суддя за професією і покликанням. Почав він служити Феміді ще будучи студентом випускного курсу Харківського юридичного інституту і пройшов усі щаблі судочинної ієрархії: райсуд міста Керч, Кримський обласний, Верховний Суд УРСР, Верховний Суд СРСР. Він і сьогодні залишається в юриспруденції — плідно працює в міжнародному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України...
Упродовж суддівської практики Віктору Івановичу доводилось мати справу з такими, даруйте, мерзотниками, що будь-яка душа, здавалося б, мала зачерствіти. Повинно було наступити розчарування людською природою як такою. Та феномен його як особистості у тому, що, засуджуючи від імені держави людські пороки й паскудства, він залишався об’єктивним і сердечним. Люблячим чоловіком і батьком, надійним другом, чуйним і уважним колегою і наставником.
Він часто повторює на лекціях студентам чи в інтерв’ю журналістам, що, мовляв, я знаю глибини людського падіння, але мені пощастило бути свідком і стрімкого людського злету. Радіти цвітінню саду, першому огірочку чи помідорчику, вирощеним власноруч. Зрештою, ці якості завжди викликали щиру повагу до Віктора Івановича — справедливого і людяного.
Рідні, друзі, колеги щиро бажають Віктору Івановичу здорового довголіття, творчої наснаги і нових звершень.
Фото із сімейного архіву.
