Першу срібну медаль у збірній олімпійців України завоювала на байдарці-одиночці Інна Осипенко-Радомська (на знімку). Більшу частину 500-метрової дистанції вона лідирувала, і нам на трибуні для преси здавалося, що Інна не поступиться першим місцем. Але на останніх кількох десятках метрів різко додала у швидкості угорка з українським прізвищем. Дануті Козак вдалося обійти Осипенко-Радомську на 1,2 секунди.
Чи помітила наша спортсменка цей ривок суперниці? Про це у неї запитали перед церемонією нагородження. «Ні, не помітила. І не могла помітити, адже Данута йшла по шостій доріжці, а я по другій. До того ж я була цілком зосереджена на своїх гребках і намагалася вкласти в них усі свої сили. Дистанцію я мала пройти з максимально можливою швидкістю. Перед стартом думала про те, що ось позаду величезний обсяг безкінечних тренувань — піднімання штанги, кроси, басейн, різноманітні змагання. Не може такого бути, щоб ця колосальна робота не дала результату. Тому я поставила перед собою мету максимально викластись і отримати від цього моральне задоволення. Повірте, ця срібна медаль для мене і для мого чоловіка, котрий мене тренує, в буквальному розумінні на вагу золота. Ось потримайте її: вона навіть у руках важкувата».
Інна вважає, що це не лише її особиста нагорода, а медаль її сім’ї. «Жодні цінності й нагороди в спорті не можуть зрівнятися з цінностями сімейними. У своїй сім’ї я почуваюся щасливою. Ось зараз із чоловіком ми тут, у Лондоні, а в Україні за нас переживають і вболівають наші батьки і вся родина, а найперше — наша донечка Уляночка. Їй шість років, і вона цілком доросла. Колись після лікування зуба вона за терпіння і стійкість отримала від лікаря символічну грамоту. Ви б бачили, як вона їй раділа! У тролейбусі дорогою додому не втрималась, щоб усім, хто був у салоні, не похвалитися: «Ось бачите, я маю нагороду. Я вже отримую нагороди, як моя мама!».
За словами Інни, вона постійно працює на воді. Але до води підходить не як до місця тренувань, а як до живої субстанції. «Я навіть нерідко розмовляю з водою, просячи в неї підтримки. Ось сюди під Лондон, на канали Ітонського коледжу, ми з Дмитром, моїм чоловіком, приїхали ще 25 липня. І перше, що я зробила, це побувала на місці змагань і провела традиційний для мене діалог з водою. Вона мені цілком підійшла і мене, як бачите, підтримала. Загалом на цій Олімпіаді створені хороші умови. Ми живемо в окремому від інших спортсменів Олімпійському селищі, яке за півгодини їзди до каналу, тоді як з основного селища довелося б добиратися близько двох годин».
Радіючи своїй срібній нагороді, Інна додає, що змагання для неї на цій Олімпіаді ще не завершилися, бо готувалася вона до виступів на двох дистанціях: окрім п’ятисотки, ще й на двохсотметрівці.
Другий старт відбудеться сьогодні, напередодні закриття Ігор. Там у неї будуть інші, але не слабкіші суперниці. «Знову збираюся повністю викластися на дистанції і отримати від цього моральне задоволення. І, звичайно ж, зовсім не проти, щоб завоювати ще одну медаль».
Ми запитали спортсменку про її більш віддалені плани, зокрема, про те, чи має вона наміри виступити через чотири роки на Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро. «А чом би й ні, — відповіла вона. — Це після Пекіна мені здавалося, що із спортом треба завершувати. Пекінська золота медаль далася мені дуже важко. Я працювала на тренуваннях не на сто, а, мабуть, на двісті відсотків. Сил після цього, як фізичних, так і моральних, майже не залишилося. А сьогодні я почуваюся по-іншому, набагато краще і комфортніше. Я ще повна сил. То чому б не націлитися і на Бразилію. А водночас ми з чоловіком подумуємо і про другу дитину. Та на все, як то кажуть, воля Божа».
Двома потоками
Світ бачить Олімпіаду очима журналістів. Для них, як і для спортсменів, теж існує певний відбір, адже можливості організаторів Ігор забезпечити журналістам необхідні умови для роботи не безмежні. Найпоширеніший шлях відбору — через Національні олімпійські комітети, які отримують дуже мізерну кількість акредитаційних карток для своїх спортивних журналістів. Бажаючих їх отримати — набагато більше. Але, звичайно, і МОК, і оргкомітети Ігор не в змозі задовольнити ті запити, бо в іншому разі довелося б віддавати пресі значну кількість місць на трибунах, та й з готелями і транспортом виникли б нові, непередбачувані проблеми.
Логічним видається і розмежування на Олімпіадах двох журналістських потоків — знімаюча і пишуча команда має свій Головний прес-центр (у Лондоні — МПС — Maіn press-centre), а телевізійники і радійники мають свій «портал» — Іnternatіonal broadcastіng centre. Це, звісно, не означає, що учасники обох течій у дні Ігор не зустрічаються. Навпаки, їхні шляхи перетинаються часто — на прес-конференціях, брифінгах, у виділених для преси автобусах, на зустрічах із спортсменами і тренерами... І все ж спеціалізація в олімпійській журналістиці існує. Дивно, що й досі не виділилася в ній інтернет-журналістика.
Як працюють у Лондоні мої колеги? Про це можна було б розповідати багато й довго. Обмежусь лише окремими спостереженнями. Передусім — слово статистиці. У Лондон для висвітлення Олімпіади з усіх куточків світу прибуло понад двадцять тисяч журналістів, тобто більше, ніж спортсменів (шістнадцять тисяч). Певна річ, найбільша увага тут — провідним ЗМІ, точніше буде сказати, тим із них, які мають належні фінансові ресурси і спроможні купити для своїх представників кімнати або навіть цілі блоки у Головному прес-центрі чи забронювати найвигідніші місця на трибунах для преси, і боронь, Боже, кому-небудь іншому скористатися ними. Навіть якщо вони тимчасово не зайняті. Причому за цим стежать не представники цих ЗМІ, а плем’я прискіпливих волонтерів.
На Олімпіадах, і в Лондоні зокрема, працюють великі творчі й технічні бригади відомих телеканалів світу. Та із зрозумілих причин усіх перевершує Бі-Бі-Сі (ВВС). Ця одна з найпотужніших у світі телерадіокомпаній по своїх численних каналах веде прямі й повні трансляції усіх змагань, треба тільки мати до них доступ. Мене, зокрема, вразив телецентр ВВС, спеціально споруджений для ведення трансляцій з арен Олімпійського парку. Це велика, начинена найсучаснішою теле- і радіотехнікою будівля заввишки як дев’ятиповерхівка.
Звісно, у британської компанії, а по суті справжньої інформаційної імперії, ексклюзивні права на висвітлення лондонських Ігор. І треба віддати належне її величезному творчо-технічному колективу: він працює на високому професіональному рівні. Щоправда, з помітним «британським акцентом», тобто висвітленням переважно виступів своїх олімпійців. Коли дивишся програми, присвячені оглядові поточних спортивних подій, то часом складається враження, що у Лондоні проходить Олімпіада Великої Британії за участю окремих спортсменів і команд з інших країн. Але такий підхід можна якщо й не прийняти, то пояснити. ВВС працює на Велику Британію і для її громадян, інакше її недешеву діяльність ніхто б не фінансував.
Щодо інших ЗМІ, то, як уже згадувалося, вони акредитовані прямо пропорційно своїм фінансовим можливостям. Окрім великих теле- і радіокомпаній, тут великими колективами представлені найбільші у світі інформаційні агентства, зокрема, такі як Рейтер, Ассошіейтед Прес, Франс Прес, ІТАР-ТАКС, Сіньхуа, ДПА, великих газет і журналів, у тому числі й спортивного профілю. Кількісно виділяється журналістське представництво з азійського континенту, передусім з Китаю, Японії та Кореї. Українська журналістська група у Лондоні нечисленна — лише кілька десятків «штиків», зате дружна, працьовита і надзвичайно мобільна.
Для журналістів створені більш-менш пристойні умови для роботи. Вони мають у своєму розпорядженні дві багатоповерхівки загальною площею понад 90 тисяч квадратних метрів. Між цими будівлями, де розміщені ІВС та МПС, проходить своєрідна вулиця (Hіgh Street), по обидва боки якої — представництва банків, туристичних агентств, аптеки, кіоски, ресторани, кафе та інші заклади. До всіх арен змагань, які розкидані по Лондону, можна добратися автобусами для преси, які курсують за більш-менш прийнятними графіками, хоча й без збоїв не обходиться. Окремі, так звані, місцеві шатли, курсують між ІВС та МПС і аренами Олімпійського парку.
Журналісти, а отже, і Головний прес-центр та медіа-центри на місцях змагань працюють цілодобово і практично без відпочинку. І нікого з нас не дивує картина, коли в автобусах, у медіа-центрах, а то й під час змагань хто-небудь з них раптом задрімав. Це дається взнаки накопичена втома і хронічні недосипання. Але все це залишається, так би мовити, за кадром. А в кадрі — на телеекранах, радіохвилях, сторінках газет і журналів та інтернет-сайтах — світ очима журналістів бачить яскраве, неповторне, переповнене емоціями головне спортивне свято чотириріччя.
Михайло СОРОКА («Укрінформ»/ «Голос України»).
Лондон.
Тріумф американських футболісток.
Фото з сайту Олімпіади.
