«Іди ти знаєш куди! В прес-службу»

Секретаріат Кременчуцької міської організації НСЖУ навіть оприлюднив цими днями відозву до міського голови Олега Бабаєва. «Звернутися з відкритим листом на вашу адресу кременчуцьких журналістів змусили систематичні прояви невмотивованої відмови в наданні інформації незалежним ЗМІ. Ситуація загострилася протягом останніх двох тижнів. А саме: на прохання дати коментар чи відповісти на просте запитання, що має суспільний інтерес, директори комунальних підприємств, окремих структурних підрозділів виконкому відповідають: «Усе — тільки через прес-службу виконкому», пишуть журналісти.

Голова міської організації НСЖУ Федір Чужа та її секретар Олександр Курилов наводять чимало фактів, коли чиновники, керуючись сумнозвісним принципом «Не пущать!» виявляють свавілля щодо журналістів.

Так, секретар міського управління освіти нещодавно категорично відмовилася з’єднати кореспондента «Телеграфу» зі своїм начальником, посилаючись на якесь «розпорядження». Хоча журналіст телефонував не з приватного питання, а цікавився, як іде справа зі збільшенням кількості місць у дитсадках. На вимогу «Телеграфу» надати письмове розпорядження, яким передбачено режим доступу «тільки через прес-службу», керівник прес-служби відповіла, що «письмового розпорядження не існує».

Або ось іще курйоз: журналіста газети «Програма плюс» у прес-службу відправив керівник КАТП-1628. Тим часом питання стосувалося послуг і тарифів, а ця інформація має надаватися безперешкодно всім громадянам, а не лише журналістам. Тобто за логікою керівника, якби зателефонував простий громадянин, то йому довелося б усе розтлумачувати, а позаяк це зробив журналіст, то — «іди в прес-службу»...

Найбільше утисків відчула у Кременчуці редакція приватного телеканалу «Візит»: її кореспонденти зафіксували і задокументували безліч відмов у наданні суспільно важливої, публічної інформації з відкритим доступом. Навіть лікар одного з комунальних медичних закладів відмовився надати інформацію в ефірі щодо профілактики хвороби, посилаючись на усну заборону керівництва.

Перелік фактів утисків журналістів у Кременчуці можна продовжувати. І керівники журналістської організації міста, і самі журналісти переконані: це ніщо інше як ЦЕНЗУРА. Адже одне з визначень цензури (згідно зі ст. 24 ЗУ «Про інформацію») — це накладання заборони на інформацію. У Кременчуці — це заборона керівникам підрозділів виконкому, комунальних підприємств спілкуватися з журналістами. Відповідно до цієї ж статті закону, «забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб’єкти владних повноважень».

Натомість закон гарантує можливість вільного одержання, використання, поширення інформації. Обмеження права на інформацію можливе «виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя» (ст. 34 Конституції України, ст. 6 ЗУ «Про інформацію»). Жодне із цих обмежень не може бути застосоване до наведених нами прикладів відмови у наданні інформації та звуження шляхів її отримання.

Журналісти у силу професійної діяльності користуються переважним правом на отримання інформації, а прес-служби якраз і існують для сприяння діяльності ЗМІ. Робота прес-служб не має нічого спільного з контролем за розповсюдженням інформації, з її дозуванням, з функціями бар’єру у спілкуванні з посадовими особами — а це те, що бачимо у Кременчуці. Тим паче робота прес-служби виконкому не стосується комунальних підприємств, бо вони окремі юридичні особи. Це суперечить не лише законам, а й здоровому глузду: представник прес-служби міськвиконкому не може бути фахівцем в усьому: від тарифів на вивезення сміття до лікування хвороб.

Кременчуцькі журналісти переконані: у обмеженнях і заборонах простежується певна мета — за допомогою бар’єра (прес-служби) позбавити читачів і глядачів незалежних ЗМІ збалансованої та повної інформації і замінити її контрольованим ерзацом. Та й то, під кутом зору, що вигідний владі. Про це свідчить і те, що у міськвиконкомі не раз, всупереч вимогам законодавства про прозорість роботи органів місцевого самоврядування, проводили закриті для журналістів наради, хоча питання, які там розглядалися (розподіл бюджетних коштів, спорудження мосту через Дніпро тощо), — в центрі суспільної уваги. Дійшло до того, що, як засвідчують Ф. Чужа і О. Курилов, навіть не всі нормативно-правові акти (проекти рішень виконкому та інші документи) оприлюднюються, а проекти рішень сесій міськради не оприлюднюються взагалі.

«Згадується ваш виступ, Олеже Майдановичу, у програмі комунального телебачення, де ви сказали, що воно буде «правильно показувати про зміни, які відбуваються у Кременчуці», — пишуть у зверненні до О. Бабаєва журналісти. З того часу й почалися відмови керівників від надання інформації незалежним (некомунальним) ЗМІ — треба розуміти, щоб не просочилися «неправильні» новини про діяльність міської влади. Вимагаємо негайно припинити цензуру в будь-яких її формах і проявах та закликаємо до конструктивного діалогу зі ЗМІ, незалежно від їх форми власності».

А що у Полтаві? Те саме. Варто лише замінити прізвища, назви газет і телеканалів — і можна писати таке ж звернення на ім’я полтавського міського голови Олександра Мамая. Він і сам останнім часом уникає прямих контактів з пресою. Навіть «післяматчеві» прес-конференції, які традиційно (ще навіть до О. Мамая) відбувалися після кожної сесії міськради, нині чомусь не проводяться. А домогтися від якогось чинуші інформації «об дєлах» — це віднедавна за межею реальності. Він швидше повторить подвиг Матросова, ніж скаже слово. Навіть якщо тебе знає: «Ну, ти ж розумієш... Така установка. Не можу без прес-служби...»

Інтернет-видання «Полтавщина», журналісти якого чи не найчастіше критикують місцеву владу, з іронією пише: «Наші кременчуцькі колеги вважають, що представник прес-служби міськради не може бути фахівцем з усіх питань... А ось ми нашим начальником прес-служби Полтавської міськради, Ігорем Дудкою, пишаємося. Він знає все, бо зобов’язаний знати. І про ремонт доріг розповість, і про аварійні дерева, й інформацією про мікрорайон «Левада-2» володіє, і про списані тролейбуси пам’ятає... Одним словом, і швець, і жнець, і на дуду грець! Що ж, дякуємо вам, Ігоре Станіславовичу, що спілкуєтеся з громадськістю і за посадою зобов’язані знати все без винятку: що відбувалося, відбувається і відбуватиметься в місті (без іронії). Якби не прес-служба, журналістам Полтави час було б оперувати тільки чутками і будувати припущення на тлі абсолютного мовчання влади».

Ігоря Дудку автор цих рядків теж давно і добре знає. Це — дуже грамотний, начитаний і порядний журналіст. Але інколи його справді жаль, адже саме керівникові прес-служби аж надто часто доводиться віддуватися за те, в чому він не винен, і де мав би пояснювати начальник ЖЕКу чи ШЕД, чи хай би вже й начальник управління житлово-комунального господарства. Чи якогось іншого. Однак ці люди і в Полтаві, і в Кременчуці дедалі частіше стають для преси бійцями невидимого фронту.