Через такі оголошення в кримських газетах понад сто років тому шукала учнів одна поетеса. Два роки Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) провела в Ялті. Три місяці мешкала на вулиці Катерининській у маєтку купчихи Лещинської, де нині розташовано її музей. Поруч, біля пам’ятника поетесі, полюбляють фотографуватися випадкові перехожі.
— Багатьох приваблює старовинний будинок з дерев’яною терасою, прикрашеною розкішним різьбленням. Але обережніше, балкон аварійний! — попереджає старший науковий співробітник музею Алла Сушкова.
До Криму Леся вирушає лікуватися від сухот, але Ялта подарує тендітній курортниці і творче натхнення, і велике кохання — Сергія Мержинського. Під сонцем Півдня вона створює поетичні цикли «Кримські спогади» і «Кримські відгуки», оповідання «Над морем», діалог «Айша і Мухаммед», працює над драмами «Касандра», «Руфін і Прісцілла». На прохання Мержинського перекладає російською мовою свою драму «Блакитна троянда». Започатковує поему «Іфігенія в Тавріді», яка так і залишиться незакінченою.
Музей літературний, а не меморіальний, проте тут зібрано й оригінальні речі, які належали Косачам. Чайник і маслянку, якими користувалися в родині Ольги Косач-Кривинюк (сестри поетеси), до Ялтинського музею передали зі США за сприяння відомого дослідника Лесиної біографії Тамари Скрипки. Так само потрапили до вітрин білий мереживний комірець і скромне гранатове намисто, яке носили обидві сестри.
Цей «Храм Муз» має статус відділу Ялтинського державного історико-літературного музею. Торік він відсвяткував 20-річчя — маленький ювілей збігся з 140-річчям видатної поетеси і 20-річчям незалежності України. З огляду на це Верховна Рада рекомендувала урядові до 1 лютого 2011 року «вжити заходів щодо забезпечення ремонту музею». Та все це залишилося на папері.
— Аварійним визнано тільки балкон, але приміщення теж потребує капремонту (його робили понад 20 років тому), до того ж далася взнаки остання рекордно холодна зима, — каже завідувач відділу музею Олександра Вісич. — Через це ми вже років десять не міняли експозицію. Остання — під назвою «Ломикамінь» — з’явилася завдяки Фонду «Відродження».
Під час відвідин Криму сюди не зазирала жодна з наших перших осіб. Хоча іноді набагато щедрішими меценатами можуть бути звичайні люди. «Пригадую, одного разу ми приймали у музеї творчу молодь — учнів чернігівського спеціалізованого інтернату. Потім ці діти зібрали кошти і передали їх на потреби закладу», — розповідає Олександра Вісич. Один вдячний музейникам ялтинець — Юрій Прасол — заповів їм усі свої заощадження з Ощадбанку СРСР.
Ялтинські школярі протягом навчального року мали можливість відвідувати музей безкоштовно — в рамках міської програми «Зелений коридор». Дітей вражають не тільки цікаві факти Лесиної біографії, — знання десяти мов, географія подорожей і перелік захоплень, але й пов’язані з цим експонати: фортепіано «Мюльбах» тих часів, колекція раритетних бандур та старовинна фототехніка.
Особливе пожвавлення завжди спостерігається біля вітрини з восковими валиками від фонографа. На цьому «попереднику магнітофона» під час свого ялтинського періоду Леся Українка записувала думи, наспівані відомим кобзарем Гнатом Гончаренком. Кажуть, справжнім дивом тут випадково зберігся голос самої поетеси... Записи розміщено на інтернет-сайті музею, тож почути його «наживо» і зануритися в атмосферу тієї літературної епохи може кожен.
