Саме так можна, перефразувавши знамениту фразу, охарактеризувати ситуацію, що склалася після початку парламентських перегонів.
Іще задовго до старту виборів до Верховної Ради експерти прогнозували про ймовірні проблеми, які можуть виникнути в таборі об’єднаної опозиції після формування партійних списків і реєстрації їх у Центральній виборчій комісії. Власне, вони не помилилися. Уже після з’їзду партії «Батьківщина» за бортом опинилися ряд опозиційних народних депутатів, які, щоправда, у попередньому скликанні входили до фракції «Наша Україна — Народна самооборона», але були палкими прихильниками віп-ув’язненої Качанівської колонії на Харківщині, колишнього прем’єра Юлії Тимошенко. Варто назвати хоча б імена Олександра Бондаря та Олеся Донія.
Після з’їзду грюкнули дверима іще кілька відомих народних обранців з парламентської фракції «БЮТ-«Батьківщина», яких поставили на місця у другій сотні виборчого списку. Зокрема, глава парламентського комітету Сергій Міщенко, народний депутат Павло Костенко та деякі інші, які подали заяви до ЦВК з проханням не включати їх у список «Батьківщини», оскільки вони вирішили балотуватися на мажоритарних округах.
Такого, звичайно, ніхто не очікував. Тим паче об’єднана опозиція вела тяжкі переговори про мажоритарні округи з іншими опозиційними силами — партією «УДАР» Віталія Кличка та «Свободою» Олега Тягнибока. А ще ж є і така політична сила, як Українська платформа «Собор», лідери якої також балотуються у мажоритарних округах.
Але це лише одна проблема. Є й інша. Постає запитання: на чиєму полі гратимуть самовисуванці? На опозиційному чи провладному? Кого критикуватимуть: владу чи колишніх соратників по опозиційному табору? В інтерв’ю, що їх дали кільком різним агентствам кілька народних обранців з опозиційного табору, які, щоправда, не потрапили у списки, відчувається неприхована образа на лідерів об’єднаної опозиції, на формування виборчого списку, лунає критика деяких кандидатів, включених до нього. Отож не можна виключати і такого повороту сюжету, коли саме об’єднана опозиція стане головною мішенню критики з боку колишніх соратників. І вона буде більш нищівною, аніж критика дій провладного табору.
Хто зможе скористатися таким несподіваним сценарієм цьогорічних парламентських перегонів? Безумовно, передусім спробують скористатися представники влади. Однак сумнівно, чи вдасться їм це зробити. І на заваді буде, безумовно, той поспіх, з яким регіонали прагнуть насамперед мобілізувати свій електорат, а відтак втрачають можливість прорватися на електоральне поле своїх опонентів. Яскравий приклад — закон «Про  засади державної мовної  політики». Якщо він і додав кілька відсотків до рейтингу «партії влади» на Півдні і Сході країни, то це не означає, що потім вона їх не втратить у день голосування. Тим паче що найбільший вплив на підсумковий результат, безперечно, матиме соціально-економічний стан у країні. А він поки що оптимізму в настрої виборців вселяє мало.
Натомість, як свідчать події в деяких областях, попри тривале «окутування» рідних країв, мовне питання змусило деяких політиків відмовитися від балотування в мажоритарних округах і отримати почесні місця у партійних списках.
Але сьогодні лише окреслилися певні лінії напруги, яка, поза всіляким сумнівом, наростатиме щодень із наближенням 28 жовтня — дати парламентських виборів.