Вкінці липня тисячі прочан з багатьох країн вклонялися у Бердичеві іконі Матері Божої Бердичівської. Йшли до міста з різних країв — Хмельницького, Полонного, Довбиша, Андрушівки і дві групи з Житомира, щоб до шостої вечора бути в Бердичеві. Інтерес значно посилило відновлення у кляшторі Босих Кармелітів верхнього храму та присвоєння санктуарію Матері Божої Бердичівської статусу всеукраїнського. У суботу — вечірня служба, а в неділю — урочиста свята меса з нагоди 256-ї річниці коронації ікони Матері Божої Бердичівської.
Монастир — як фортеця
22 липня минуло 370 літ, як освячено дольний (нижній) костел. У католицької святині була цікава передісторія, пов’язана з іменем Януша Тишкевича.
Тишкевичі отримали від короля графський титул 1569 року. У 1621-му, після смерті батька, Януш успадковує Бердичів, стає заможним магнатом: більше ста населених пунктів, чимало землі. Він продає зерно в європейські країни, створює нові поселення, заохочує переселенців звільненням від податків на тривалий час. З 1630 по 1649 рік він був київським воєводою.
1620-го Януш у складі королівських військ бере участь у боях з турками й татарами. Тишкевич потрапляє в полон, відкупляється і 1627 року сам очолює похід проти кримських татар. І знову полон. Його кинули у підземелля, звідки ніхто ще не повертався. Якось у нього було видіння: бачив монахів, які стояли біля Матері Божої і молилися за його визволення. Дав обітницю: якщо це станеться, він обов’язково побудує храм. Коли повернувся до Бердичева, казав, що лише завдяки молитвам залишився живим. А якось ішов вулицею, зустрів монахів і впізнав їх — саме вони були у його видінні. Монахи належали до ордену босих кармелітів. 19 липня 1630 року Януш дарує фортецю ордену. А на утримання монастиря передає ще й село Скраглівку, поряд з Бердичевом, та щороку виділяє 1800 злотих. Це підтверджено записом у Житомирському суді.
Так кляштор босих кармелітів став єдиним храмом цього ордену, розміщеним в оборонній фортеці. Споруджено її ще наприкінці XVІ століття. Монастирські будівлі були обнесені валом з підйомним мостом, тут завжди стояв гарнізон з гарматами.
Будівництво нижнього костелу розпочалося 1634-го і тривало вісім літ. 370 років тому його освячено. Засновник подарував костелу ікону Пресвятої Діви Марії.
Поразка за поразкою
Польському магнатові не щастило в боях. У червні 1648 року загони Максима Кривоноса, соратника Хмельницького, обложили маєтність Тишкевича — містечко Махнівку (нині с. Комсомольське на Вінниччині). На допомогу прийшло каральне військо Ієремії Вишневецького, але українські повстанці перемогли. А вже у липні Кривоніс штурмом бере бердичівську фортецю. Януш Тишкевич покидає маєток і з польськими військами відступає на захід.
Незабаром — ще одна поразка. У вересні 1648-го Януш Тишкевич з власними кіннотниками (а їх було чимало — 1200) і польським військом бере участь у битві під Пилявцями, де козаки Хмельницького розгромили противника. Магнат утік до Польщі, а наступного року помер. Поховали його в Любліні. Через 110 років ченці привозять забальзамоване тіло до Бердичева, у костел Кармелітів Босих. А 1926-го, коли храм роблять історико-культурним заповідником, саркофаг зникає.
Ікону вважають чудодійною
Про походження ікони, до якої щороку йдуть тисячі прочан, є різні версії. Одна з них говорить, що це копія ікони Матері Божої Сніжної з базиліки Санта Марія Маджоре у Римі. Авторство образу приписують апостолу Луці, і датують VІ століттям.
За православними церковними переказами, ікона чудесним чином явилася ще Тишку, засновнику роду Тишкевичів, на його хуторі, на місці сучасного кляштору, і зберігалася у невеликій каплиці, а згодом у церкві Святого Архангела Михаїла.
Ікона — святиня і для католиків, і для православних. Вони колись ділилися нею: на православні свята переносили у церкву, на католицькі — у костел.
Тікаючи 1648 року до Львова, кармеліти забирають ікону. 1663-го вони повертаються до Бердичева і починають відбудовувати кляштор. Ікона в цей час перебуває у львівських сестер-кармеліток. Її оголошено чудодійною. Папа Римський дає згоду на коронацію ікони і надіслає золоті, прикрашені смарагдами корони, освячені ним. Урочистості відбулися 16 липня 1756 року. Прочани прийшли з різних країн. На той час уже було споруджео верхній храм.
І за царя закривали, і після царя
1768 року на фортецю-кляштор чекало нове випробування. Російський генерал Кречетніков з восьмитисячним корпусом пішов на Бердичів, де стояли прибічники Барської конфедерації (ті, хто виступив проти королівського трактату про зрівняння у правах католиків і православних). Після жорстокого обстрілу фортеця здалася.
Після поділу Польщі Бердичів відійшов до Росії. У 1866 році у місто прибув російський генерал-губернатор, вигнав монахів, конфіскував будівлі монастиря для потреб державних установ, а частину приміщень передав купцям під склади. Конфіскували землі, підприємства і все, що належало кармелітам.
А вже радянська влада знову закрила і монастир, і костел. 1941 року, ще до початку війни, тут спалахнула пожежа, у полум’ї якої, як вважають, і загинула ікона Богоматері, що була одним із експонатів музею революції й атеїзму. Художниця з Кракова Божена Муха-Совінська вже у наші дні створила копію, яку 1997 року освятив Іван Павло ІІ, а потім у Бердичеві відбулася вже третя коронація. Ще одна радісна подія: у червні освячено відновлений верхній храм.
Житомирська область.
