Узято золоту вагу

8 серпня 2012 89

У понеділок скарбниця українських олімпійців поповнилася третьою золотою медаллю, яка дещо поправила турнірне становище нашої збірної, повернувши її у другу десятку. Цю нагороду виграв на помості для змагань важкоатлетів Олексій Торохтій (вагова категорія 105 кг). Не просто виграв, а вирвав перемогу у своїй останній спробі, передає з арени змагань спеціальний кореспондент «Укрінформу».

Статус чемпіона Олімпіади піднімає й статус журналістської групи: ми отримали можливість зустрічати Олексія першими, на початку мікст-зони, через яку проходять спортсмени. Правда, цього разу нам довелося зачекати, адже відбувалася церемонія вручення олімпійських медалей. Удев’яте на лондонській Олімпіаді було піднято прапор України і втретє прозвучав наш національний гімн.

«Для кожного спортсмена золота олімпійська медаль є найвищим досягненням. І я не виняток: для мене, як і для моїх тренерів, це велика подія і великий день», — сказав Олексій Торохтій. На запитання, коли він у ході змагань дізнався, що вийшов у число лідерів, спортсмен зізнався, що це відбулося уже на фініші змагань. «До цього, — як скаже мені пізніше тренер Олексія Михайло Мацьоха, — ми не повідомляли йому про те, як змінюється ситуація в турнірній таблиці. Це б тільки відволікало його, заважало зосередитися. Для нього діяла тільки одна установка — іти на поміст і піднімати штангу. За тактику і стратегію боротьби відповідали ми, тренери».

Кульмінацією в цій боротьбі були останні спроби фаворитів змагань. Один за одним не беруть замовлену вагу 226 кілограмів атлети з Узбекистану Нуриддінов і Єфремов, латиш Плеснієкс, поляк Бонк. Ще раніше вибув із змагань, невдало реалізувавши у ривку всі три спроби, інший польський спортсмен — Долега. До речі, після змагань Олексій зізнається, що найсерйознішим своїм суперником за відсутності російських штангістів вважав саме Марчіна Долегу, триразового чемпіона світу. Так само завалив усі три спроби, але в поштовху, грузин Гія Мачаваріані. Не підняв 226 кілограмів у другій спробі і сам Олексій. І тільки іранець Навад Насіршелал зумів подолати рубіж у 227 кілограмів.

Але в Торохтія, як і в іранця, залишався третій підхід. Іранський штангіст замовляє 229 кілограмів — цієї ваги йому б вистачило для перемоги. Він відриває штангу від підлоги, але не більше: підняти її на груди вже не було сил.

Олексій і його тренери замовляють 227 кілограмів — ця вага надавала змогу українцеві обійти в сумі іранця на один кілограм. І наш атлет зумів здолати штангу, протримавши її на піднятих руках навіть довше, ніж передбачають правила двох секунд.

«Я не знав, як розгортається і завершується боротьба, про це тренери мені не розповідали, зате я знав, що після порівняно невисокого результату в ривку — 184 кілограми, крапку потрібно ставити у поштовху. І я до цього був цілком готовий, адже на тренуваннях піднімав штангу й куди важчу: 235—240 кілограмів. Чи хвилювався на олімпійському помості? Ви знаєте, я переживаю певну нервову напругу до змагань. А коли вони починаються і ти виходиш на поміст, то всі переживання й емоції віддаєш поєдинкам зі штангою».

Олексій вважає, що хід змагань міг би скластися по-іншому, якби в них взяли участь два російські спортсмени — переможець останнього чемпіонату світу Хаджимурат Аккаєв і срібний призер цього чемпіонату Дмітрій Клоков. У тому, що за їх участі результати турніру могли мати інший вигляд, висловив переконання у розмові зі мною прославлений штангіст шістдесятих років, автор 69 (!) світових рекордів Давид Рігерт: «Були б вони, тут би був зовсім інший концерт. Я приїхав на Олімпіаду дещо раніше за них. Включив їх у програму олімпійських змагань. Ми небезпідставно чекали, що спортсмени увійдуть у трійку призерів. Але не судилося. Уже тут, у Лондоні, обидва зазнали травм, і від участі у змаганнях їм довелося відмовитися».

Не факт, звичайно, що росіяни неодмінно стали б переможцями турніру у ваговій категорії 105 кг, до якої їх готували, у тому числі змушуючи спортсменів зганяти зайву вагу. Але, напевне, боротьба за медалі у цій вазі загострилася б. «Щоб перевірити це, треба дочекатися наступного великого турніру, в якому б узяли участь і росіяни», — сказав з цього приводу Олексій.

Ми б могли і не бачити його на найвищій сходинці олімпійського п’єдесталу. Два роки тому Торохтій вирішив попрощатися з важкою атлетикою, бо його дістали постійні поневіряння і пошуки хоча б мінімальних фінансів, розповів мені тренер спортсмена, а в минулому наставник інших чемпіонів і призерів Олімпійських ігор, зокрема, Таймазова і Готфріда, Михайло Мацьоха. Можливо, все б так і сталося, якби не підтримка відомого підприємця Олександра Гереги та його дружини Галини Гереги, власників успішної компанії «Епіцентр». І сам спортсмен, і його тренери дуже вдячні керівникам компанії за вчасну, постійну і безкорисливу підтримку. До речі, цю підтримку — і моральну, і фінансову — мають ще кілька наших олімпійців, які виступають у Лондоні.

Отже, із спортом Олексій Торохтій, на щастя, не попрощався. І сьогодні Україна завдяки цьому має нового олімпійського чемпіона.

Прорив до еліти

Зайнявши третє місце в опорному стрибку, гімнаст із Донеччини Ігор Радивилов відкрив лік медалям чоловічої частини олімпійської збірної України. До цього олімпійські нагороди завойовували тільки наші спортсменки.

У тому, що, нарешті, здобув медаль представник нашої команди гімнастів, є своя спортивна справедливість. Насамперед, варто нагадати, що наші чоловіки не пробились на змагання пекінської Олімпіади. Тож у Лондоні відбулося їх олімпійське повернення. По-друге, наша збірна не тільки пробилась у фінальну вісімку, а й дала бій визнаним фаворитам. На якихось 15—20 хвилин вона навіть була бронзовим призером Олімпіади, але судді задовольнили протест японців, вольовим чином перемістивши їх з четвертого на друге місце. По-третє, цілком успішно в абсолютній індивідуальній першості виступив наш Микола Куксенков, але і його на останніх снарядах судді дещо притримали, вивівши у призери японця, німця і американця.

Залишався останній вид змагань із спортивної гімнастики, де брав участь наш спортсмен, — опорний стрибок.

Першу спробу Ігор виконав чудово: з високим польотом, складними елементами, чітким приземленням. Другий стрибок гімнаст теж виконав на достатньо високому рівні, і його результат — 16.316 змогли тільки перевершити чемпіон світу кореєць Хан Сеок Ян і досвідчений росіянин Денис Аблязін.

Привітавши нашого спортсмена з бронзовою медаллю, ми поцікавилися, чи задоволений він нею. «Звичайно, хотілося б посісти вище місце, але я вважаю і бронзу досягненням. До того ж хотів би особливо підкреслити, що це досягнення всієї нашої дружної команди, яка несподівано для багатьох увірвалася до елітарних у чоловічій гімнастиці команд».

А де складніше й важче виступати — за команду чи в індивідуальних змаганнях? « За команду, — відповів Ігор, не задумуючись, і додав: — Відповідальність кожного у командних змаганнях набагато вища, адже ти можеш підвести своїх товаришів. А в індивідуальних першостях ти відповідаєш лише за себе».

Чи заслужено переміг в опорних стрибках кореєць, адже у своїй першій спробі він після приземлення не встояв, а зробив по доріжці кілька кроків? «Усе це так. Але при цьому слід врахувати, що в нього найскладніший з усіх учасників стрибок і що другу спробу він виконав майже бездоганно», — відповів Ігор.

Сам він теж збирається йти шляхом ускладнення стрибків. Часу для цього цілком вистачить. Адже йому тільки в жовтні виповниться двадцять років. Він навчається в Донецькому вищому училищі олімпійського резерву імені С. Бубки. У його активі — перші місця, і саме в опорному стрибку, в Кубку світу минулого і цього року, друге місце на чемпіонаті Європи. Тож є не тільки бажання самоудосконалюватися в гімнастиці, а й відповідні для цього дані та певний досвід.

Михайло СОРОКА («Укрінформ» /«Голос України»).

Лондон.