Річковий рафтинг — дуже модний вид активного туризму — використали журналісти районних газет північних районів Рівненщини, вирушивши на байдарках по Горині. Заодно знайомились з історичними та культурними пам’ятками Рівненського Полісся.
Перші спроби освоїти байдарки увінчалися успіхом, хоч не обійшлося без екстриму. Утім краса, побачена з водного плеса, була варта того.
Маршрут проліг Дубровицьким районом, через місця, пов’язані з іменами князів Гольшанських-Дубровицьких. Саме із цього роду походить фундаторка перепису Пересопницького Євангелія, що на ньому присягають президенти України, Анастасія Гольшанська. Її сестра, пресвята праведна діва Уліанія, покоїться в Печерській лаврі, а не так давно частинку її мощей передано у Свято-Миколївський храм Дубровиці.
Перша зупинка — в селі Кураш.
Шлях байдарок уже триває під косими променями сонця, що ліниво закочується за обрій... Але ось перепона — понтонний міст поблизу села Орв’яниця. Коли перші човни врізалися в нього і водяний вир почав затягувати їх під міст, адреналіну пасажири перших двох байдарок отримали чимало... На допомогу приходить інструктор — і через кілька хвилин усі пришвартовуються під крутим берегом, облаштовують привал. Багаття. І, звичайно, мацик — смачне поліське частування...
Не всім захотілося годувати комарів, тому поїхали на авто у Крупове — село в Дубровицькому районі.
ДУБРОВИЦЯ. Тут побували в церкві Різдва Богородиці, костелі Іоанна Хрестителя та Свято-Миколаївській церкві. Кожна з пам’яток архітектури має свою біографію.
Особливо вразив костел, збудований у 1684 році, — своєю величчю, унікальністю архітектури і... якоюсь незахищеністю. Уже більше десятка років в храмі протікає дах. Нещодавно настоятель храму отець Владислав силами громади перекрив ліву, найбільш аварійну, частину даху.
— У 2005 році, до 1000-річчя Дубровиці, Кабмін виділив 360 тисяч гривень для реконструкції храму, — розповідає отець Владислав. — Але гроші надійшли лише в середині грудня. Ми фізично не змогли б до кінця року їх освоїти, і гроші повернулися.
— Відтоді держава нам нічого не виділяє, — долучається до розмови дубровицький міський голова Адам Кузьмич.
Побували і в склепі під костелом, де після 1939 року була в’язниця НКВС. «Тут працювали «трійки», розстрілювали людей. Більше п’яти днів не сиділи — люди не витримували. Помирали від задухи, голоду, розпачу. Мою бабусю завели туди, а назад відвезли вже на возі», — розповідає Адам Кузьмич.
І ось ми знову в байдарках. На маршруті часто трапляються пляжі, де люди рятуються від спеки.
ВИСОЦЬК. У 2005 році село Висоцьк Дубровицького району відзначило тисячоліття. Саме тут був замок князів Гольшанських — лишився яр на місці давнього рову та місцевість «Замковище». А недалеко від берега Горині археологи розкопали давньоруське городище.
Та найбільша окраса Висоцька — його природа. На території Висоцького держлісгоспу є природні заказники та унікальні лісові озера: Сомине, Велике Почаївське та Мале Почаївське.
— Потенціал нашого краю для розвитку зеленого туризму — величезний, природа тут збереглася в первозданному стані. Наші озера мають цілющу гліцеринову воду, яка оздоровлює. Якщо вкласти гроші у розвиток інфраструктури, буде добрий ефект, — каже директор держлісгоспу Віталій Сухович.
Стомлені, але щасливі журналісти їдуть на юшку із сома на берег Великого Почаївського озера. Нічне купання в гліцериновій воді (кольору витриманого коньяку) завершує дводенну подорож. Сюди неодмінно хочеться повернутися.
Рівненська область.
Журналісти — учасники річкового сплаву Горинню.
Фото Оксани СЛОБОДЗЯН.
