На передньому краї... і на задньому плані

Законодавці ратифікували угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ) із країнами СНД так стрімко, наче не мали жодного застереження. Поза тим вони були. Відомо, наприклад, що наші переговорники заперечували низку положень. А саме ті, що не дають змоги учасникам ЗВТ уникати відповідальності за встановлення режиму вільної торгівлі з третіми країнами або об’єднаннями. Це може стосуватися ЗВТ із Євросоюзом, угоду про створення якої було парафовано в липні. До того ж, як на мене, нелогічно ставити коня позаду воза, адже, якщо не буде затверджено угоду про Арбітражний суд СНД, постане проблема цивілізованого розв’язання суперечностей. Але будь-які застереження влада відсунула на задній план.

Спірні положення у новій угоді заважали синхронній ратифікації угоди парламентами Росії та України, але не були каменем спотикання. Адже угоду підписали вісім країн СНД, до яких пізніше приєднався Узбекистан, на основі норм Світової організації торгівлі (СОТ). Вони передбачають чіткі терміни скасування двосторонніх обмежень із режиму вільної торгівлі. Поза сумнівом, на останньому засіданні україно-російської міждержавної комісії росіяни жорстко вимагали ратифікації цієї угоди ще до осені. Тому на передній край висунули одні переваги, замовчуючи навіть очевидний негатив: режим вільної торгівлі не включає природний газ!

Коментарі Прем’єр-міністра Миколи Азарова на цю тему й поготів не містили зауважень. Усе якнайкраще, — резюмував Микола Янович, бо договір містить полегшений доступ українських товарів на ринки країн СНД, торгівля з якими зросте на 35 відсотків. Разом з тим за наявної можливості для росіян встановити максимальні ставки мита, узгоджені з нормами СОТ, це приймається як побажання. За неналежної уваги до проблем внутрішнього ринку, в тім числі, кредитно-грошового — як химерне побажання. Тим часом угода діятиме упродовж 10 років! І це вже неабиякий привід опуститися на грішну землю, звернувшись бодай до статистики?

Попередньо, імпорт товарів перевищив його експорт у першому півріччі майже на 7 мільярдів доларів США, тоді як за відповідний період минулого року мали 5,3. До такої міри прикре сальдо-бульдо перекрило всі операції з капіталом і спричинило дефіцит платіжного балансу в мільярд з гаком «зелених» при тому, що торік за цей період «плюс» у платіжному балансі становив 1,7 мільярда доларів США. В червні платіжний баланс взагалі збив з пантелику, оскільки вказав на рекордний для цього року витік валюти — 1,54 мільярда доларів США. Чи не пройшло, бува, Євро-2012 повз нашу банківську систему?!

Євро-2012 уже проїхали, уряд думає про політичну перспективу. Судячи з підвищеної уваги до передвиборних партійних з’їздів, економічна перспектива цікавила менше й небагатьох.

Чи не тому прийнятий за основу законопроект про звільнення від ввізного мита для правильних для влади інвесторів суперечить Податковому кодексу? А збільшення у 2,6 разу граничного розміру держгарантій під китайський кредит для сільського господарства — елементарній логіці, бо аграрії заробляють доволі, аби не позичати, а тим паче — ділитися частиною свого ринку, занурюючи країну в борг.

Це підтвердив і 

Держстат, нагадавши, що в другому кварталі зростання ВВП прискорилося на 1,9 відсотка проти першого кварталу здебільшого зусиллями аграрного сектору. Що тут дивного, скаже хлібороб: погодні умови примусили активізувати збирання врожаю. Слушно, а тим паче, що дорога ложка до обіду, чи то пак переможний рапорт — до партійного з’їзду.

Негативи знову відсунули на задній план. Ані пари з вуст про зниження темпів промислового зростання з 0,9 відсотка (у січні—березні) до 0,4 (у січні—червні). Про падіння будівництва на 2,7. Про зростання у червні дефіциту держбюджету майже вдвічі тощо. Те, що в другому кварталі економічне зростання прискорилося завдяки ударним темпам аграріїв, ще не дає підстав покращувати річний прогноз, який спирається на слабкі перспективи світової економіки, гальмування попиту на сировинні товари, високу ймовірність другої хвилі глобальної кризи.

Деякі наші тенденції говорили самі за себе. Так, на думку президента Асоціації українських банків Олександра Сугоняки, фінансові установи країни не готові до другої хвилі глобальної кризи. Оскільки збільшують свої активи здебільшого за рахунок купівлі цінних паперів, а головним постачальниками ресурсів є громадяни. При всьому тому це прикмета — не високого довір’я, а зростання ставок за депозитами. Вони ж бо не відповідають ані рівню інфляції, ані можливостям фінустанов. На це вказують і ситуативні проблеми з ліквідністю банківського сектору, і доволі висока частка проблемних кредитів, попри те, що їх таки суттєво скоротили.

А від деяких тенденцій, даруйте на слові, недобре тхне. Директор департаменту з експлуатації каналізаційного господарства ПАТ «Київводоканал» Микола Кислий поінформував громадськість, що вона стоїть на порозі техногенної катастрофи. А заступник гендиректора цієї компанії з технічних питань Андрій Білик вказав на причину — столиця експлуатує каналізаційні колектори, побудовані ще в 1905—1917 роках. Не дивно, що аварійність у повністю замортизованих мережах зростає дуже промовисто.

Може, влада вважає, що нецарська то справа перейматися каналізацією?

За словами Андрія Білика, орієнтовна вартість програми з модернізації та розвитку водопровідного і каналізаційного господарства столиці зашкалює за 30 мільярдів гривень, а щоб утримувати мережі в неаварійному стані щороку треба вкладати від 800 мільйонів до 2 мільярдів гривень. Але цього року на ремонт і технічне переозброєння «Київводоканалу» виділили лише 30 мільйонів. Чи не тому, що рік особливий, пов’язаний із багатьма витратами на чергові парламентські вибори? Згадайте, тільки відеоапаратура для виборчих дільниць потягла на мільярд!

Але нещодавній провал колектора на Солом’янці, який забезпечує водовідведення двох районів, змусив задуматися. Чи не вийде так, що ми проведемо демократичні вибори по коліна в лайні?