Коментар після фіналу

Прокоментувати щойно завершені змагання спецкор «Укрінформу» попросив Людмилу Йосипенко відразу після того, як вона, зробивши з іншими семиборками своєрідне коло пошани, підійшла у мікст-зону. Вона, а тим паче я не знали ще, що в ті хвилини у тихих підтрибунних кабінетах Олімпійського стадіону судді переглядають своє ж незадовго до цього прийняте рішення. Після протесту офіційних представників німецької команди вони скасовують дискваліфікацію німкені Ліллі Шварцкопф і повертають їй срібну медаль. Росіянку Тетяну Чернову, яка вже бачила себе на другій сходинці п’єдесталу, переміщають на третю, а Людмила Йосипенко залишається без нагород.

Зміну свого рішення судді пояснили так. Спочатку, мовляв, вони дійшли висновку, що Шварцкопф у забігу на 800 метрів, яким завершувалась програма змагань, порушила правила, раніше перейшовши з доріжки, на якій починала біг, на загальну доріжку. Німецьку спортсменку за це дискваліфікували. Але потім, переглянувши відеоповтор, судді дійшли висновку, що це порушення допустила не Шварцкопф, а росіянка Савицька.

Ми про це не знали, тому я розмовляв з Людмилою, як із бронзовою призеркою дводенного марафону в семиборстві. Спортсменка почала свій коментар з того, що цей марафон для неї був важкий. Зрештою, мабуть, не тільки для неї. Не витримала нервового напруження лідер серед наших багатоборок, чемпіонка пекінської Олімпіади в цьому виді спорту Наталія Добринська, яка допустила три заступи у стрибках у довжину. Крім неї, вибули із змагань ще п’ять спортсменок.

За словами Людмили Йосипенко, їй теж не вдалося зберегти стабільність результатів. Зайнявши у трьох видах змагань (на дистанціях 100 м з бар’єрами, 200 м і стрибках у висоту) сьомі місця і четверте у стрибках у довжину, вона «провалила» штовхання ядра — тільки шістнадцяте місце. «Штовхання ядра — це не мій коник, як, зрештою, і дистанція 800 метрів. Ви ж, мабуть, бачили, що я почала її непогано, більшу половину дистанції трималась у лідируючій групі, не випускаючи з поля зору своїх головних суперниць, насамперед, німкеню Шварцкопф і росіянок Чернову і Савицьку. Про британку Енніс не йдеться, вона перед останнім стартом лідирувала з відривом від найближчої суперниці у 188 очок, і тільки якесь диво могло завадити їй виграти домашню Олімпіаду. Щодо мене, то кінцівку дистанції я провела не кращим чином. Далася взнаки велика втома. Я боролась і фінішувала, мобілізувавши всі свої сили. У підсумку вдалося показати свій найкращий за всю мою спортивну кар’єру результат».

Невдовзі її покликали з мікст-зони. Ми ще гадали, куди: на допінг-контроль чи на церемонію нагородження. Більшість з нашої невеличкої групи українських журналістів зійшлася на тому, що на церемонію нагородження. Ми вже готові були перейти у зал для прес-конференцій, як став відомий несподіваний вердикт суддів перемістити Людмилу Йосипенко на четверте місце. А тим часом Ліллі Шварцкопф, яка перед цим була в сльозах, посміхаючись і з піднесеним настроєм відповідала на запитання німецьких журналістів, розповідаючи, як чудово все змінилося — із дискваліфікованої вона стала срібним призером. А організатори мікст-зони з несподіваною оперативністю та чемністю забезпечили транслювання відповідей німкені на всю зону. Що ж, треба повчитися нам у німців, як до цього у британців (бокс), як ще раніше у японців (гімнастика), обстоювати на Олімпіаді інтереси і права своїх спортсменів. З другого боку, на відміну від того ж боксу і гімнастики, де суддівська суб’єктивність, а то й необ’єктивність, не така вже й рідкість, у легкій атлетиці все більш-менш очевидно і справедливо: перемагає той, хто біжить швидше, стрибає вище й метає далі. Тому вихід для наших атлетів один — робити все це краще за суперників, тобто перемагати. Як не раз це демонстрували їхні славні попередники.

Отже, у семиборстві, на превелику радість британських уболівальників, перемогла їхня улюблениця Джессіка Енніс. Друга наша спортсменка Ганна Мельниченко посіла десяте місце. На стометрівці у жінок дійшла до півфіналів наша Олеся Повх. На півфінальній стадії припинили боротьбу за олімпійські нагороди на 400-метрівці — у чоловіків Станіслав Мельников, у жінок — Наталія Пигида та Аліна Логвиненко. 

Українська спортсменка Ольга Саладуха (на знімку) у драматичній боротьбі завоювала бронзову нагороду в потрійному стрибку. Вона тим самим продовжила медальні традиції в цьому виді спорту Інесси Кравець, чемпіонки Ігор 1996 року в Атланті, та бронзового призера сіднейської Олімпіади Олени Говорової.

У інтерв’ю спеціальному кореспонденту «Укрінформу» Ольга Саладуха відзначила, що націлювалась на золоту медаль. Але за два місяці до Олімпіади зазнала тяжкої травми. Була навіть загроза, що вона не встигне її залікувати і змушена буде олімпійські змагання пропустити. Рішення про те, що візьме в них участь, було прийнято напередодні Олімпіади. «Отож виникла серйозна проблема з відновленням моєї спортивної форми, — сказала спортсменка. — Я дуже вдячна моєму тренерові, відомому в минулому спортсменові Анатолію Бойку, який допоміг мені цю форму повернути».

Склалося так, що головними суперницями для чинної чемпіонки світу Ольги Саладухи стали казахська атлетка Ольга Рипакова, колумбійка Катеріне Ібаргуен і наша молода спортсменка Ганна Князєва. Перша з них показала у третій спробі дуже високий результат: 14.98. Він так і залишився найкращим. У тій же третій спробі на друге місце вийшла представниця Колумбії — 14.67. Третьою до останньої для всіх шостої спроби йшла Ганна Князєва — 14.56.

Саме остання спроба стала кульмінацією змагань. Саладуха вкладає в заключний стрибок усі свої сили, досвід і майстерність. Судді чомусь довго не оголошують її результату. На моніторах, установлених на медіа-трибуні, ми чітко бачимо, що заступу немає. «Це були важкі для мене секунди, які здалися мені вічністю. Головне, що я не могла зрозуміти, чому так довго замірюють мій результат. Зрештою, на табло висвітились цифри 14.79, і я, звичайно, їм дуже зраділа», — ділилася своїми переживаннями Ольга.

Але слідом стрибала латиноамериканка. В останню спробу вона теж вкладає всі свої сили і обходить українку на один сантиметр.

Першою привітала Ольгу Саладуху з бронзовою медаллю її трирічна донька Діана. По мобільному телефону вона радісно прокричала: «Моя мама — чемпіонка!». Для всіх нас в Україні, хто за неї щиро вболівав, після того, як ми дізналися про важку травму Ольги перед Олімпіадою, ця бронзова нагорода сприймається як золота, тобто чемпіонська.

У цьому секторі дві наші спортсменки завоювали високі третє і четверте місця. А поруч і паралельно з ними щосили боровся за одну з медалей український метальник молота Олексій Сокирський. Довгий час з результатом 78.25 він утримувався на третьому місці. Але в підсумку став лише четвертим, що теж слід вважати успіхом молодого атлета з Горлівки. Діапазон інших результатів, показаних нашими легкоатлетами, дуже широкий — від останнього місця на 10000 метрів серед чоловіків до третього у потрійному стрибку в жінок. 

На головній арені Лондонських ігор — Олімпійському стадіоні минулих вихідних з’ясовувалося, хто ж на цей час найшвидший бігун світу. Спочатку, 4 серпня, на найкоротшій дистанції змагалися жінки. Перемогла спринтерка з Ямайки Шеллі Фрезер-Прайсі.

Та, звісно, з особливим нетерпінням всі чекали недільного дня, коли на старт вийдуть спринтери. Як і чотири роки тому, головним претендентом на перемогу вважався знаменитий Усейн Болт (на знімку). На пекінській Олімпіаді він був на голову вищий від своїх суперників. Мені тоді пощастило зайняти місце в ложі преси за лічені метри від фінішу. Ямайський атлет не біг, а летів, ледь помітно відштовхуючись від доріжки і дедалі більше відриваючись від суперників. Перед самим фінішем Усейн навіть дозволив собі озирнутися, чи бува не наближається до нього хто-небудь із них. Де там! Король тоді встановив новий світовий рекорд — 9,69.

Весь спортивний світ з нетерпінням чекав на олімпійській стометрівці нового моменту істини. 

Світового рекорду ми не побачили, натомість побито рекорд Олімпіад. Від нього Усейн відняв шість сотих секунди. А ще ми з вами стали свідками чергового фантастичного бігу неперевершеного спринтера з Ямайки.