Очі з цих фотографій дивляться просто в душу. А тіла цих людей — втілення болю та безвиході...
Працюючи над цим проектом, київський фотограф Максим Дондюк відвідав десятки туберкульозних диспансерів, в’язниць та лікарень. Він зафіксував своїм об’єктивом людей, хворих на туберкульоз і описав історію кожного з них. Результати представлено на виставці в дніпропетровському арт-центрі «Квартира».
Проект «Зупинимо туберкульоз в Україні» було задумано автором ще у травні 2010 року, але здійснити його виявилося не так просто. Дозвіл на першу зйомку Максим отримав лише в грудні 2010-го.
— Я звертався куди тільки можна, щоб отримати дозвіл на зйомку, але мені скрізь відмовляли, — розповідає фотограф. — У результаті вдалося потрапити до тубдиспансерів тільки двох областей — Донецької та Херсонської. Побачене вразило мене.
У Херсоні, наприклад, — просто катастрофа. Пацієнти, які лежать із початковою стадією туберкульозу, ще можуть оплатити своє лікування, а от зі стійкою формою набагато гірше — немає коштів. На харчування виділяється 7 гривень на день. Хворі одержують по два шматочки хліба, і вони повинні розтягнути їх на весь день! Суп не густіший від кави. Ті, у кого немає грошей, просто помирають.
Працюючи над проектом, фотограф на якийсь час переїхав жити в одну з херсонських лікарень і ходив з хворими на процедури, разом з ними обідав, грав у карти й розпитував про те, як вони отримали цю страшну недугу. Паралельно робив знімки, частина з яких і увійшли до проекту. Максим нікого не фотографував без згоди.
Наталя. 37 років. Діагноз: мультирезистентна форма туберкульозу, ВІЛ. (Фото зроблено в туберкульозному відділенні Херсонського СІЗО 4 серпня 2011 року).
— У мене була гарна родина. Але в 42 роки тато пішов купатися і не вийшов з води, помер. Молодша сестра вчилася на продавця. На навчання потрібні були гроші. Тоді був дефолт, і людям зарплату грішми не давали. От я під цю хвилю і вляпалася...
Щоб прогодувати родину й дати освіту сестрі, Наталя відмовилася від музичної освіти і почала продавати наркотики. Згодом стала вживати сама. Занедужала на ВІЛ, потім на туберкульоз. Померла 16 серпня 2011 року. Її сестра вийшла заміж, народила дочку, живе в Москві.
Андрій та Інна. Діагноз: мультирезистентна форма туберкульозу. Єнакіївський протитуберкульозний диспансер. 23 грудня 2010 року.
...Вони познайомилися під час лікування. Називають себе цивільним подружжям. Він звільнився. Занедужав на зоні. Доки сидів, вмерла мати. Будинок розібрали по цеглинках, винесли все, навіть документи. Андрію не дають прописку, тому що немає житла. А з Інною вони не можуть розписатися, тому що немає документів.
Геннадій, 44 роки. Діагноз: мультирезистентна форма туберкульозу. Виправна колонія № 7. 26 червня 2011 року.
Занедужав у 2003-му в місцях позбавлення волі. Розчарувався в злодійських законах... У нього на спині татуювання — вершники Апокаліпсиса...
Автор виставки вважає, що в розповсюдженні туберкульозу є й провина держави. Наприклад, у в’язниці починають курс лікування сильними антибіотиками і не доводять його до кінця. Пізніше, опинившись на волі, люди намагаються позбутися хвороби у звичайній лікарні, а їм заявляють: «Вибачте, немає ліків, і немає грошей на них». Так початкова стадія хвороби переростає у хронічну, позбутися якої набагато складніше.
За підрахунками самого Максима, на ліки для одного хворого на туберкульоз потрібно близько 1500 гривень щомісяця. Це без їжі. Причому лікування має бути обов’язково системним, інакше воно не матиме результатів. А харчування — хоча б задовільним. Адже навіть з нормальним харчуванням втрачається вага до 15 кг за місяць, у лікарнях їжа просто примітивна.
Автор проекту сподівається, що його знімки допоможуть людям, які ще не занедужали. Він також спробував зруйнувати стереотип про те, що туберкульоз — доля лише жебраків і наркоманів. За такого розповсюдження хвороби кожен має бути напоготові.
Фото автора.
