Дітище індустріалізації, годувальник країни

ПГЗК — дітище індустріалізації, годувальник країни, перше підприємство в СРСР, побудоване в 50-ті роки минулого століття для видобутку і збагачення залозистих магнетитових кварцитів з одержанням залізорудного концентрату та доменного агломерату.

Це був такий час, коли перед металургами країни стояло державне завдання: за короткий строк довести щорічне виробництво до 50 млн. т чавуну і 60 млн. т сталі, для чого треба було у п’ять разів збільшити видобуток руди порівняно з досягнутим передвоєнним 1940 роком.

Після реконструкції і технічного переоснащення в 1980 році комбінат досяг виробничих потужностей з видобутку сирої руди 35,5 млн. т, виробництва залізорудного концентрату 17,2 млн. т, агломерату 8,3 млн. т, на рівні яких працював до 1990-го.

За 50 років роботи тут випущено 619 млн. тонн концентрату, 333 млн. тонн агломерату, видобуто залозистих кварцитів 1291 млн. тонн, вивезено розкривних порід 446 млн. куб. м.

Нині основними акціонерами ВАТ «ПГЗК» є ЗАТ «Смарт-холдинг» (Київ) і структури Романа Абрамовича (власники «Evraz Group»), які наприкінці 2007 року придбали 50% акцій ПГЗКа у групи «Приват» (Дніпропетровськ).

Під’їжджаємо до кар’єру ПГЗКа. Ось вона — величезна вирва в земній корі, від якої захоплює дух! Адже в довжину кар’єр сягає трьох кілометрів, завширшки — понад 2,5, завглибшки майже півкілометра! І все, як на долоні: всередині по її стінках, немов іграшкові, рухаються великовантажні БілАЗи, прокладені багатокілометрові вітки залізниці. Акуратні східці, що ведуть углиб, звивиста лінія з тракторами-комашками, що ворушаться, і клуби повітряної суміші, яка набуває різнокольорових відтінків під переломленням сонячних променів, що створює невимовно фантастичну картину (на знімку). А щоб відвідувачі краще уявляли масштаби цієї «вирви», супровідники повідомляють: кар’єр добре видно з Космосу, а його фотознімки, зроблені з орбіти, відомі в усьому світі.

Наш співрозмовник, Олександр Валентинович Мироненко, директор рудоуправління ВАТ «ПГЗК» (на знімку), спостерігаючи за нашими відвислими від здивування щелепами, тільки посміхається у вуса. Бо йому не вперше: на цей оглядовий майданчик уже приїжджають туристи з усього світу, вчителі приводять сюди школярів. Але для Олександра Валентиновича — рудокопа в третьому поколінні — картина цілком звична. До речі, на цьому підприємстві працювали його дід і батько, а тепер син отут трудиться. То чим же приваблива така не тільки незвична, а й попросту найтяжча праця?

— Не знаю... Нормальна робота, як будь-яка інша. Руди тут ще вистачить років на 60. Тут минуло життя мого діда, батька... Можливо, тут працюватимуть і мої онуки...

Олександр Валентинович розповідає, що торік ПГЗК отримав чистий прибуток — 4 млрд. 856,796 млн. грн. Він також став для підприємства роком модернізації. Тут реалізовано наймасштабнішу за кілька останніх десятиліть інвестиційну програму. Загальний обсяг інвестицій — 800 млн. грн. Із них 195 млн. витрачено на придбання нового обладнання, і 165 млн. — на капітальний ремонт.

На підприємстві помітно поліпшилися й умови праці. Для придбання й установлення кондиціонерів на робочих місцях машиністів екскаваторів і бурових установок надано більш як 500 тис. грн. Соціальний бюджет минулого року становив 95 млн. 600 тис. грн., що в розрахунку на одного працюючого — 12 тис. грн. Усі вони мають медичну страховку, оплачувану підприємством.

Ми запитали, а як оплачується такий нелегкий труд? З січня, розповідає Олександр Валентинович, середня заробітна плата на ПГЗК становила 4516 грн. А чи можуть працівники комбінату — годувальники   колишньої великої країни — на ці гроші поліпшити свої житлові умови? Адже багато хто з них і дотепер живе в обідраних «тимчасових» бараках, побудованих у 50-ті роки? Втім, ми не наполягали на відповіді...

...Тепер розстеляються рукотворні місячні ландшафти, які так охоче фотографують західні туристи. Але якщо обійтися без лірики, то кар’єр насправді — величезна рвана рана на тілі Землі. Біда ще й у тім, що він — один із багатьох, що оточують окружність Кривого Рогу. Тут уже не до фантастики: в такому довкіллі живуть тутешні громадяни, їхні діти й онуки.

Якщо говорити про ПГЗК, то він, як і інші підприємства міста, бере участь у реалізації екологічної програми. Головне лихо виробництва тут — пил і вибухи. Для зменшення техногенного навантаження в кар’єрі постійно курсують поливальні машини, застосовуються сучасні вибухові технології, що завдають найменшої шкоди довкіллю. Але цього, на жаль, недостатньо.

Особливо, якщо враховувати й багато інших джерел забруднення довкілля, зокрема, горезвісні криворізькі відвали. За сухої погоди «гори» пилять суспензією різних небезпечних часточок, які отруюють усе навкруги. Ми одержали інформацію: 80% (!) усіх викидів і промислових відходів — на «рахунку» гірничо-металургійних і паливно-енергетичних комплексів регіону. Загалом шкідливі криворізькі викиди у п’ять разів перевищують граничні норми України і в чотири — по Дніпропетровській області!

...Про запаси руди у Кривбасі нам говорили по-різному: хтось вважає, що її вистачить на 30—40 років, а хто — і на всі 70. А що буде потім, коли надра спорожніють? Що буде і з цією величезною вирвою, і з подібними іншими, коли кар’єри будуть повністю вироблені? А хто нині над цим замислюється? У тому числі, або, насамперед, ті, хто зараз «качає» із землі її незліченні багатства...