Саме це сталось у селах Гранітне, Мар’янське, Ленінське Апостолівського району на Дніпропетровщині з населенням 10 тисяч людей, які впродовж п’яти років живуть без централізованого водопостачання. Викопати криниці не виходить: з одного боку населені пункти стоять на гранітній плиті, з другого, якщо навіть знаходиться місце, де вода з’являється, вживати її через забруднення неможливо (читайте коментарі керівника Дніпропетровського Центру екологічного аудита Григорія Шматкова. — Ред.).

То в чім річ? Керівники Апостолівської райдержадміністрації пояснюють, що причин кілька. Передусім, зношення водогону, вік якого сягнув 50 років, через що втрати води становили майже 90%. От і довелося закрити її централізоване постачання. Реконструкцію або якийсь ремонт тут зробити неможливо. Будувалися трубопроводи з різних матеріалів — чавуну, сталі, азбестоцементу, а технічна документація відсутня. Нині вони в жалюгідному стані. Крім того, місцеве комунальне підприємство неплатоспроможне. Є проблема не менш складна: селяни не звикли платити за воду такі гроші, багато хитрують з обліком її споживання.

Та й ніде правди діти: приміром, раніше селище Гранітне було на балансі місцевого заводу, а коли 2007 року не змогло утримувати очисні споруди, передало до сільради насосну станцію, знявши її охорону. То селяни розікрали обладнання. 

Тим часом місцева влада відбивається і від жителів, і від журналістів, яких вони кличуть з усіх країв: «Допоможіть!».  Всі пояснення начальників зводяться до одного: на реконструкцію водогону в місцевому бюджеті немає грошей, їх просять у обласного, але поки що безрезультатно. До того ж суми називаються різні — від 2,5 млн. грн. до 28 млн.! 

«Голос України» свого часу теж порушував цю проблему. Ми побували в одному із «збезводнених» сіл — Ленінському на прохання наших тамтешніх передплатників. Після чого спробували посприяти селянам, які живуть на «сухому» пайку: поговорити на цю тему з головою Дніпропетровської ОДА Олександром Вілкулом. Не вдалося: пан Вілкул, усупереч домовленості, не знайшов для нашого «десанту» часу, про що ми розповіли в першій подачі рубрики «Регіон» («Голос України», 20 липня). Розуміємо, відсутність води в кранах у сільській хаті — це не частина нової об’їзної дороги, побудованої на бюджетні гроші, на тлі якої будь-який чиновник завжди матиме виграшний вигляд...

Місцевим керівникам можна поспівчувати: зрозуміло, що проблему потрібно вирішувати, але грошей на це немає! Тим часом діє Загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2011—2020 роки». Її мета — надання гарантованих Конституцією України прав громадян на достатній життєвий рівень та екологічну безпеку шляхом забезпечення питною водою в необхідних обсягах і відповідно до встановлених нормативів. Чому б начальникам стражденного й збезводненого Дніпропетровського регіону не скористатися її можливостями? Чи бракує наполегливості?

Але поки керівники «на верхах» граються цифрами, люди виходять із ситуації як можуть: улітку воду беруть у річці, восени — збирають дощову, взимку розтоплюють сніг. Як у середньовіччя. Втім, запрошуємо читачів до села Ленінського, мешканці якого в ньому живуть саме так.

На знімку: «Питна» вода з Каховського водоймища зберігається у мешканців села Ленінське у всіляких домашніх ємностях.

Факт

За інформацією Рахункової палати України, у 2010-му управлінням ЖКГ Дніпропетровської ОДА до Мінжитлокомунгоспу надіслано пропозиції та перелік об’єктів для реалізації програми «Питна вода Дніпропетровщини на 2006—2020 роки». 2011-го Мінрегіон визначив управлінню ЖКГ Дніпропетровської ОДА обсяги бюджетного фінансування на будівництво та реконструкцію централізованих систем водопостачання та водовідведення, а також на встановлення індивідуальних та колективних установок (пристроїв) доочищення води.

Проте Управління ЖКГ не забезпечило виконання робіт у повному обсязі та ефективного використання бюджетних коштів. Жоден з об’єктів  2012 року в експлуатацію не введений. Поліпшення стану питного водопостачання в області в цілому не сталося».