Із досьє «Голосу України»
Ігор Васюник народився в селищі Великий Любінь Городоцького району Львівської області. Закінчив економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.
Представляв «Укрзалізницю» у Кабінеті Міністрів України, працював головою спостережної ради ТОВ «Укркорпінвест». Голова благодійного фонду «Гуманітарні ініціативи», заступник голови Львівської обласної організації ГО «Фронт змін». Ініціатор всеукраїнської кампанії «Нас єднає мова. Єдина державна мова!».
Мовне питання перед виборами часто ставало темою для політичних спекуляцій. Тільки цього разу переступили через Конституцію. Уже понад місяць опозиційні сили та громадськість протестують проти нового мовного закону. Тому я хочу зупинитись на деяких мовних проблемах.
Зі Львова стартує всеукраїнська кампанія «Нас єднає мова. Єдина державна мова!». Ми неспроста з міста Лева розгортаємо довготривалу кампанію по всій Україні. А якщо хтось скаже, що захищати мову найлегше в Галичині, той помиляється. А зазначити, що проблема мови — це проблема лише Сходу і Півдня — означає злукавити.
Кому догоджаємо
Нам загрожує зросійщення вже нині. Знаю, що в деяких готелях Трускавця персонал змушують розмовляти «на общепонятном языке». Ще приклад. Керівником львівської філії одного з банків призначили росіянку. Сама вона сказала, що українську розуміє, але щоб нею розмовляти — на це потрібен час. Натомість вже за два дні всі працівники розмовляли з нею російською або суржиком. Я вже не кажу про великих львівських патріотів, які приїжджають до Києва і там від міністерств і до кафе розмовляють російською.
Україна має головні атрибути державності: територію, герб, прапор, гімн та мову. Якщо герб, гімн та прапор ми можемо видозмінити, територію розширити, то мову — ніколи. Усі окупанти, які намагались поневолити наш народ, зробити з нього безмовних рабів — обов’язково забороняли говорити, писати та навчатись українською мовою. Нищення нації — це також обов’язково лінгвоцид, і українська історія має не один такий приклад. Згадаймо лише Емський указ, Валуєвський циркуляр, політику Польщі, Австро-Угорщини. А сьогоднішня мовно-культурна експансія антиукраїнської влади на догоду Кремлю — це те саме на сучасний лад.
Держава має фінансувати українські переклади
Вважаю, що влада веде цілеспрямовану антиукраїнську політику. Підручники історії переписують під кремлівську ідеологію, більшість телеканалів, книжок, журналів є російськомовними. Скоро купити українську книжку взагалі буде неможливо, оскільки запропоновані Мінфіном зміни до Податкового кодексу зроблять її вдвічі дорожчою, а відповідно — неконкурентоспроможною на ринку. Те саме стосується перекладу. Скажіть, невже є щось таке, чого не можна сказати українською?
Якщо йдеться про класику російської літератури — будь ласка, видавайте в оригіналі. Але чому ми маємо поширювати в Україні Байрона, Шекспіра, Гете російською. Державні кошти повинні йти на українські переклади.
Чому найкращі світові наукові праці з медицини, економіки, історії не перекладені українською і не викладені в Інтернеті, щоб кожен міг ними скористатись? Для розвитку і захисту української мови в Україні нічого не робиться. І на тлі цього з’являється цей злочинний закон!
Українські високопосадовці не знають державної мови, або розмовляють суржиком. А міністр освіти дозволяє собі сказати, що підручники пишуть «непотрібною мовою». Непотрібною — тобто українською... Державний чиновник найвищого рангу непотрібною назвав державну мову. Власне, єдину державну мову!
Тому спроба ухвалити російську мову як державну (а цей закон саме за крок до цього) — означає привселюдно витерти ноги об Конституцію. І це зробили цинічно, прикриваючись захистом інтересів нацменшин. Що, російська мова, якою безперешкодно розмовляє половина громадян України, у нас потребує захисту?! У Росії навіть питання не стоїть про захист прав національних меншин. А в нашій країні національною меншиною хочуть зробити її державотворчий етнос — українців.
Боротьба тільки починається
Мовне питання треба розглядати в аспекті національної безпеки та державотворення. Я впевнений, що так це питання мають розглядати тисячі українців, з якими я стояв під стінами українського парламенту і з якими ночував у наметовому містечку у Львові.
Кампанію «Нас єднає мова. Єдина державна мова!» ми розпочали ще першого липня і до виборів вона немає стосунку. Наголошую, що це перманентна акція і вона продовжуватиметься після виборів. Ми уже отримали велику підтримку серед людей. Навіть власники кафе та магазинів погодились наклеїти на вітринах та дверях своїх закладів наліпки із гаслом, висловлюючи цим самим свою позицію.
У цих трьох словах — «Нас єднає мова» — закладено великий філософський, державницький і об’єднавчий зміст. Це гасло — живе, наступальне і абсолютно позитивне. Ми не створюємо жодного протистояння та агресії, ми акцентуємо увагу на неможливості розбудови України без державної мови як державотворчого та об’єднуючого чинника.
Боротьба за державну мову тільки починається. Лише єдина державна мова об’єднує всіх громадян України, незалежно від національності та віросповідання, всіх людей доброї волі.
Львів.
