Три медалі — золоту і дві бронзові завоювали у перший день серпня українські олімпійці. І знову робили ці переможні кроки саме спортсменки, бо поки що на рахунку чоловічої частини нашої команди немає жодної відзнаки. А найвищу нагороду здобули за 25 миль від столиці Великої Британії на веслувальному каналі Дорні Лейк, який належить знаменитому і престижному Ітонському коледжу.
«Це перша золота медаль в академічному веслуванні за роки виступів на літніх Олімпіадах збірної незалежної України», — наголосив у розмові зі мною президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка. До речі, його ще напередодні вирішального старту жіночих четвірок у розряді W4x керівники Міжнародної федерації академічного веслування попросили вручити переможцям фіналу олімпійські нагороди. Вони, очевидно, не сумнівалися, що виграє українська четвірка, і Сергію Назаровичу як члену Виконкому МОК буде приємно вручити нагороди золотої проби представницям нашої країни.
Українська команда справді перемогла, захопивши лідерство з перших метрів дистанції і не поступившись ним до самого фінішу. Німецька четвірка, яка була другою, відстала майже на корпус човна. «Ми дали одна одній слово не програти суперницям жодного гребка», — сказала найдосвідченіша в нашій команді та її неформальний лідер Яна Дементьєва. Чотири наші серця билися в унісон, як одне, продовжила вона. Як правило, ми починаємо спурт за півкілометра до фінішу. Але цього разу я подала голосом умовний сигнал дещо раніше — за 750 метрів.
Мені добре було видно цей потужний ривок нашої четвірки, оскільки зайняв місце для спостереження за гонкою в лічених метрах від фінішу. З того місця проглядався весь канал. Краєм ока я поглядав на великий екран, установлений на протилежному березі між двома великими трибунами для глядачів. Але й без екрана, на якому, до речі, оператори тримали «під прицілом» переважно українську команду, дедалі чіткіше проглядалася помітна перевага українок. Вони стартували на третій лінії, тобто посередині, і їхній човен протягом усього часу перегонів був на вістрі своєрідного клина. Інші човни мали вигляд його ескорту.
Зовні перемога наших веслувальниць не здавалася складною і напруженою. Але то було помилкове враження, бо після фінішу вони знесилено прилягли на дно човна і тільки потім, дещо перевівши подих, почали приймати заслужені ними вітання.
Після того, як дівчата отримали медалі з букетиками квітів, як одна з них була обрана для допінг-контролю і пройшла його, як відбулася традиційна для призерів змагань прес-конференція, мені вдалося ближче познайомитися з цією, без перебільшення, унікальною четвіркою. Унікальною хоча б тому, що остаточно вона була сформована порівняно недавно, але завдяки розробленій тренерами Володимиром Морозовим, Діною Міфтахутдіновою, Олексієм Кириченком, Оленою Солодовник і творчо застосованій на практиці новій методиці тренувань екіпаж здружився, став монолітною командою і вийшов на провідні у своєму класі позиції.
Дівчата кілька разів у нашій розмові акцентували увагу на тому, що вони виступають від однієї області — Дніпропетровської, відзначали, що їм створені необхідні для підготовки умови. Особливо наголошували на тому, що належать до спортивного клубу «Дзержинець», який постійно виявляє про них турботу.
Коротке представлення олімпійських чемпіонок почнемо з лідера команди Яни Дементьєвої. Вона народилася в Харкові, закінчила Національний університет «Харківський політехнічний інститут». На Олімпіаді в Пекіні у складі четвірки парної була сьомою. Неодноразова переможниця і призерка чемпіонатів світу, Європи, України у четвірках і двійках парних. Цікаво, що в академічне веслування Яна прийшла у двадцятирічному віці з легкої атлетики.
— Мій перший тренер Ігор Вишня зумів прищепити мені любов до спорту і зробив дуже багато для мого становлення, — розповіла Яна. — Це вже третя моя Олімпіада (першою була Афінська) і третій мій виступ на цьому каналі. Сьогодні він став для мене, як і для всього нашого екіпажу, щасливим.
Катерина Тарасенко народилася у Дніпропетровську. Закінчила місцевий державний інститут фізичної культури і спорту. Як і Дементьєва, прийшла у веслувальний спорт із легкої атлетики, теж виступала на пекінській Олімпіаді і теж неодноразово була чемпіонкою світу і Європи в екіпажах двійок і четвірок парних.
— До золотої олімпійської медалі я йшла дванадцять років, — сказала вона. — Шкода, що немає в живих мого першого тренера Юрія Васильовича Коваленка. Як би він радів сьогодні моїй медалі!
Катерина не стала довго розповідати про себе, а перевела розмову на те, яка чудова команда в них склалася і який прекрасний у неї лідер. Вона вміє все чітко організувати, задати в роботі необхідний темп і навіть гребок у неї найважчий і найпотужніший.
Наталія Довгодько народилася в Києві у спортивній сім’ї. Веслувальним спортом займалися її тато, мама, батькова сестра, а тепер ще й брат Іван, який, до речі, теж виступав на лондонській Олімпіаді у складі четвірки парної. Наталія закінчила Національний університет «Київський політехнічний інститут». У четвірці парній — з минулого року. Про свою команду розповідає із захопленням.
— Ми виходили на старт і говорили одна одній: ось ті головні перегони, до яких ми так довго йшли і в які вклали стільки зусиль і праці. Всього лише шість хвилин, і ми підіб’ємо своєрідний підсумок зробленому. Кожний старт важкий, а олімпійський — по-особливому. Адже у фіналі зібралися найсильніші у світі четвірки парні — з Німеччини, США, Австралії, Канади, Великої Британії, Китаю. Ми напружено працювали до самого фінішу. І навіть після фінішу зробили ще кілька потужних гребків, щоб остаточно зафіксувати перемогу. Я оце розмовляю з вами і досі не можу повірити, що наше «золото» — це реальність, що ми — олімпійські чемпіонки.
Цікаву історію розповіла про свій шлях у спорт Анастасія Коженкова. Родом вона з Ковеля, що на Волині. Якось на одній із ковельських бензоколонок, де її друзі підробляли влітку, миючи вікна автомобілів, зупинився для заправки тренер з Києва Олександр Іванович Горевий. Він запитав у хлопців, чи є в їхньому оточенні дівчина, висока на зріст і зі спортивною підготовкою. Вони назвали Анастасію і дали її телефон. Тренер не забув про цю рекомендацію і згодом запросив дівчину до Києва, так би мовити, на оглядини і, довго не роздумуючи, запропонував їй навчання у спортивній школі-інтернаті. Потім був Національний університет фізичного виховання і спорту України і, звичайно ж, інтенсивні тренування. Анастасія — неодноразовий чемпіон і призер чемпіонатів і кубків світу, а віднині, як і її подруги по команді, — олімпійська чемпіонка.
Ось такий дружний, монолітний, по-своєму унікальний екіпаж виграв у середу гонку на каналі Ітонського коледжу, де навчаються елітарні діти і який закінчили свого часу два британських принци — Гаррі та Вільям. Одна з традицій коледжу, як і Кембриджу та Оксфорда, інших відомих англійських навчальних закладів, — проведення змагань з академічного веслування, зокрема, заїздів вісімок. От і того дня, перед фінальним запливом за участю нашої жіночої четвірки парної відбулися інші фінали. І подивились би ви, як несамовито раділи британські уболівальники, коли екіпаж жіночої двійки парної без стернового з Великої Британії фінішував першим, а потім ще й чоловіча вісімка британців виборола «бронзу».
А до скарбниці нашої олімпійської збірної, крім золота, здобутого в академічному веслуванні, додалися ще дві бронзові медалі. У стрільбі з малокаліберного пістолета третє місце посіла Олена Костевич. За її словами, ця бронза для неї — на вагу золота. Нагадаємо, що це друга відзнака такого ґатунку нашої Олени на цих Іграх.
Як відомо, на пекінській Олімпіаді фехтувальниця з Миколаєва Ольга Харлан перемогла у складі команди шаблісток. Цього разу командні змагання шаблісток не проводяться. І Ользі випало змагатися в індивідуальному заліку. Вона зуміла дійти до півфіналу, де, на жаль, поступилася трьома уколами росіянці Софії Великій. І все ж без медалі Харлан не залишилася: у напруженому поєдинку за «бронзу» Оля перемогла досвідчену американку Маріел Загуніс — чемпіонку двох останніх Олімпіад. Для Ольги Харлан, як і для Олени Костевич, бронзова медаль — теж на вагу золота. А для української збірної — це шоста нагорода лондонської Олімпіади.
Михайло СОРОКА (Укрінформ/ «Голос України»).
Лондон.
Фото з сайту НОК України.
