Конституція України розділила владу України на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Саме суди покликані утверджувати верховенство права у державі, вирішувати будь-які конфлікти у суспільстві та забезпечувати захист прав і свобод людини. «Правовий баланс» у країні залежить від стану судової системи.

На жаль, нині, завдяки зусиллям нинішньої влади, суди втратили своє істинне призначення — вершити правосуддя і, швидше, стали інструментом для виконання владних «забаганок» чи бізнесових інтересів.

Прийшовши до влади, нові керманичі насамперед встановили нові правила судочинства, прийнявши президентський варіант судової реформи.

30 липня 2010 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Незабаром «відзначили» другі роковини перевороту у судовій владі.

Час показав, що закон не має нічого спільного із справжньою судовою реформою, яку декларувала влада. Тепер пожинаємо її наслідки. Судова система працює в ручному режимі, маємо залежний і слухняний суд. З часу дії нового закону минуло два роки, а в Україні такої окремої гілки влади, як судова, вже немає.

Закон, від якості якого залежить наявність в Україні правової держави, став втіленням тотального порушення засадничих положень Конституції України. Горе-реформатори «простим» законом переписали, змінили, обмежили і розширили Основний Закон. І саме цей «простий» закон, замість інструменту захисту прав і свобод громадян, став якісною інструкцією захоплення судової влади.

Звісно, таку критичну думку можна було б віднести на рахунок опозиційної приналежності автора та наближення чергових виборів. Чого не скажеш про поважні міжнародні інституції.

Міжнародні інституції б’ють на сполох

За останні два роки Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ), Європейський парламент, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), сенатори США неодноразово звертались до теми правосуддя в Україні.

ПАРЄ, вказуючи на відсутність незалежної судової системи, вважає, що процедура призначення суддів підриває незалежність судової системи, а склад Вищої ради юстиції суперечить принципу розподілу влади. ПАРЄ беззаперечно заявила, що Вища рада юстиції використовується для розправи над представниками Феміди (Резолюція від 24 травня 2012 року).

Отже, стурбованість цілком закономірна та має під собою достатньо підстав. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Юрія Луценка ще раз підтвердив, що в Україні є політичні в’язні та судові розправи над політичними опонентами. Невдовзі, і я в цьому абсолютно переконана, матимемо аналогічне рішення стосовно сфабрикованої справи проти Юлії Тимошенко.

Президентська судова реформа стала найбільшою ганьбою

Правовий безлад став можливим виключно через те, що два роки тому парламентська регіональна більшість так зухвало зруйнувала основи правосуддя в державі.

Щоб не бути голослівною — пропоную аналіз норм цього сумнозвісного закону.

Законом істотно скоротили строки позовної давності, вдвічі зменшили терміни апеляційного та касаційного оскарження, погіршили процесуальні можливості захисту прав і свобод фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб (введено письмове провадження в апеляції, обмежено до трьох років строки для подачі заяв про перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами, доступ до судових рішень став обмеженим тощо). Загалом процесуальними змінами звужено обсяг прав громадян на судовий захист, спостерігається зниження рівня змагальності, гласності та відкритості судового процесу.

Свідомо проігнорувавши Конституцію, людей позбавили можливості безпосередньо звертатися до Верховного Суду України по захист своїх прав. За новими правилами, Верховний Суд переглядає справи лише з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права, а також у разі встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. При цьому Вищі спеціалізовані суди вирішують питання допуску скарг до найвищого судового органу. По суті, вони стають суддями в своїх же справах. Верховному Суду України фактично заборонили здійснювати правосуддя! Не дивно, що переважна більшість рішень вищих судів, якими б протилежними та неоднозначними вони не були, оскарженню не підлягають. За статистикою, лише один відсоток від усіх справ, розглянутих у касації, допускається для перегляду Верховним Судом України.

Про єдність судової практики, уніфікацію підходів до розгляду аналогічних справ можна забути назавжди. Адже тепер в Україні діють абсолютно автономні три судові гілки на чолі з вищими спеціалізованими судами. В кожній вертикалі судів по-своєму інтерпретуються і застосовуються одні й ті самі положення законів. І немає органу, який би забезпечив однакові підходи, адже до повноважень Верховного Суду більше не належить узагальнення судової практики. Пленум Верховного Суду України позбавлений права надавати судам роз’яснення з питань застосування законодавства, а також повноважень визнавати нечинними роз’яснення Пленумів вищих спеціалізованих судів. Це вкрай негативно впливає на оперативність і якість правосуддя, на доступність судового захисту. Знову від нових реформаторських підходів страждають люди.

З листопада 2010 року діє новостворений Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, по суті, Касаційний суд України. Нагадаю, аналогічні положення вже визнавалися неконституційними (Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2003 від 11 грудня 2003 року).

Цей суд вирішує долі мільйонів людей, які сподіваються на справедливість, адже його рішення є остаточними. А склад його на чверть складається з суддів, переведених з місцевих судів. Правильність таких призначень, а головне — конституційність, викликає великий сумнів. За перші півтора року своєї діяльності Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ позбавив права на касаційне оскарження понад тридцять тисяч громадян, відмовляючи у розгляді скарг навіть без зазначення підстав.

Втім, гадаю, тепер всім зрозуміло взагалі, для чого і для кого створили цей суд. Персонально проти Юлії Тимошенко і Юрія Луценка! Головне, що вже перші слухання так званої газової справи в цьому суді підтвердили, що судді відверто підтримують сторону обвинувачення, є упередженими та необ’єктивними.

Крім ускладнення і спотворення системи судів, законом значно підсилено роль Вищої ради юстиції. Цей один орган сконцентрував надзвичайно важливі функції: відіграє ключову роль у призначенні та звільненні суддів, всупереч Конституції України, призначає голів судів, члени Вищої ради юстиції мають право ініціювати дисциплінарне провадження проти суддів.

Такий вплив Вищої ради юстиції викликав істотну втрату незалежності суддів і зростання їх політизованості та керованості ззовні. За нинішнього порядку формування Вищої ради юстиції, якщо більшість в парламенті і пост президента належать представникам однієї політичної сили, максимальну незалежність можуть зберігати не більш як 7 з 20 членів ради.

Таким чином, процес призначення суддів на адміністративні посади, фактично, виведено зі сфери відання судової влади. Всі кадрові рішення, по суті, приймаються на Банковій. У результаті, вже змінено понад 400 керівників судів. Призначення на адміністративні посади переважно відбуваються шляхом «перекидання» надійних кадрів зі східних регіонів.

Через нечіткість і невичерпність підстав для відповідальності суддів, за короткий проміжок часу звільнити можна будь-кого. Вже другий рік поспіль Вища рада юстиції часто безпідставно, але з розмахом прибирає непокірних владі служителів Феміди, на свій розсуд трактуючи порушення присяги у судових рішеннях, не скасованих ні апеляцією, ні касацією. Нагадаю, як показово регіональна більшість за помахом відомої на всю країну руки звільнила заслуженого юриста України, суддю Верховного Суду України Олександра Волкова, голову Окружного адміністративного суду міста Києва Олега Бачуна. Загалом, показово звільнили 18 суддів.

Іншими словами, нині Вища рада юстиції — орган з надконституційними повноваженнями, який займається політичними розправами та призначенням «своїх» на керівні посади у судах!

Водночас, за звичайних обставин і для звичайних людей, суддя залишається безкарним, навіть постановивши завідомо неправосудне рішення, оскільки має імунітет на тлі занадто складної, неефективної процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Закон встановив однакові вимоги до суддів апеляційних та вищих спеціалізованих судів, дозволив обирати їх з місцевих одразу у вищі суди. Крім того, переведення до судів апеляційної та касаційної інстанції здійснюється без конкурсу, без врахування досвіду роботи, спеціалізації та інстанційності! (Наприклад, посаду голови Вищого адміністративного суду України зайняв суддя, який до цього працював головою Дніпропетровського апеляційного господарського суду.) Про яку якість правосуддя можна говорити за такої кадрової політики?!

Навіть Комітет Верховної Ради України з питань правосуддя усунений від участі у розгляді питань про обрання суддів. Така практика не узгоджується з положеннями частини першої статті 89 Конституції України. Відтак, кандидатури на обрання суддями безстроково стають відомі безпосередньо перед голосуванням, а депутати виконують технічну функцію. Вони не в змозі захистити виборців від нечесних суддів. Були випадки, коли в момент обрання на посаду судді безстроково, у Вищій раді юстиції розглядалось подання про звільнення цього ж судді. Це просто абсурд!

Закон дозволив Президенту ліквідовувати суди. Хоча згідно з Конституцією України, він має право лише утворювати їх. Про таке не мріяли навіть тоталітарні диктатори. Адже, якщо суд ухвалить рішення, яке суперечить пріоритетам влади, його можна просто ліквідувати! Отака собі незалежність судової гілки влади!

Загалом, прикладів неконституційних норм Закону «Про судоустрій і статус суддів» можна назвати ще чимало. Ще більше положень не відповідають міжнародним стандартам! Венеціанська комісія висловила зауваження на 44 сторінках. Вони стосуються доступу до правосуддя, незалежності суддів, можливостей політичного впливу на них, запровадження суцільної спеціалізації судів, механізму створення та ліквідації судів, згортання суддівського самоврядування, скорочення термінів оскарження, підвищення ролі Вищої ради юстиції, звуження компетенції Верховного Суду.

Не буду голослівною — факти говорять самі за себе! Судді бояться ухвалювати законні рішення. Бо за кожен неправильний вибір суддя поплатиться посадою. Судовими рішеннями прикриваються різні непопулярні дії, вирішуються бізнесові справи. Таких прикладів у засобах масової інформації чимало. Суди за рівнем корупції на третьому місці! 57 відсотків громадян вважають, що справедливість у судах дорого коштує, 26 — прямо стверджують, що суди корумповані. Довіряють судам нині не більш як 15 відсотків наших громадян.

Закон не пропрацював і двох років, а до нього вже 14 разів вносились зміни. Незабаром їх буде чимало. Недолугість судової реформи по-президентськи доводить практика. Як наслідок, немає суду, який би захистив Конституцію, нікому зупинити політичні переслідування, немає суду, щоб забезпечити дійсне правосуддя!

На жаль, дедалі більше громадян звертаються по захист своїх прав до Європейського суду з прав людини. Україна посідає п’яте місце за кількістю скарг. Щороку таких звернень дедалі більше. Практично у всіх справах, які допускаються до розгляду, суд встановлює порушення Україною прав людини. На жаль, 95 відсотків цих рішень Україною не виконуються.

Підсумки невтішні. Цілісна судова система зруйнована, в судах панує авторитарний режим, судді ухвалюють будь-які замовні рішення, незважаючи на закон, громадяни не можуть захистити свої права, в Україні — вибіркове правосуддя і є політичні в’язні.

Безумовно, і опозиція не знімає з себе відповідальності за все, що коїться у судовій системі. Ми пропонували альтернативні варіанти закону, вносили законопроекти про внесення змін до вже чинного закону з метою виправити елементарні прогалини і недоречності, зрештою, зверталися до Конституційного Суду України щодо невідповідності Конституції України явно неконституційних норм. На жаль, законопроекти без обговорення відхилялися, а Конституційний Суд підтримав політику Партії регіонів зі знищення правосуддя в Україні.

Думаю, ще пару років і зміни в системі правосуддя стануть незворотними.

Головне — це пріоритет прав і свобод людини і громадянина

Нині, як ніколи, ми усвідомлюємо необхідність дійсного реформування судової системи. Суди мають бути максимально наближеними до людей, а правосуддя — швидким, неупередженим та доступним!

Найоптимальнішою видається «триланкова» судова система. В межах відповідної територіальної одиниці діє один суд першої інстанції з відповідними спеціалізованими палатами; далі — один апеляційний суд; і нарешті — Верховний Суд України як касаційна інстанція.

Громадянин не повинен ходити по всіх приміщеннях з вивіскою «суд» і ламати голову над тим, до якого з них йому подати скаргу. Людина має прийти за місцем проживання і подати скаргу, а вже в суді повинні вирішувати, до якої юрисдикції належить спір.

Для того, щоб досягнути якісного і справедливого правосуддя, потрібно забезпечити суди професійними та високоморальними справжніми служителями Феміди. Оновлення суддівських кадрів має відбуватись не в політизований спосіб, як нині, а на основі прозорого і публічного конкурсу за єдиними критеріями — професійність і високі моральні якості.

З метою забезпечення оперативності у судових процедурах і швидкого прийняття остаточного рішення у справі, як на мене, необхідно підвищити роль судів апеляційної інстанції. Саме вони повинні виправляти максимум правових помилок, котрі виникли при розгляді справи по суті та виносити рішення, не направляючи необґрунтовано справу на новий розгляд. Зараз суди зловживають цим, штучно створюючи судову тяганину. Є непоодинокі випадки, коли люди не доживають до остаточного рішення суду.

Крім того, потрібно уніфікувати судові процедури в адміністративному та цивільному процесі. А також забезпечити єдність судової практики через обов’язковість роз’яснень Верховного Суду України і постанов Пленуму. Загалом судові процедури мають бути прості, чіткі й зрозумілі.

Крім того, з одного боку, необхідно забезпечити невідворотну відповідальність суддів за неправосудні рішення, а з другого — захистити їх від неправомірного звільнення.

Судова влада має бути відкритою і прозорою, а інформація про автоматизований розподіл справ між суддями — доступною для громадськості. Те саме стосується реєстру судових рішень. До нього мають вноситись всі, без винятку, рішення.

Кожен суддя зобов’язаний щорічно звітувати про свої доходи і витрати та про майновий стан членів його сім’ї.

Головний зміст наших пропозицій — це пріоритет прав і свобод людини і громадянина! Адже не забуваймо, що правосуддя — це послуга держави своїм громадянам! Суди, які здатні захистити права. Судді, які поважають права громадян. Суди з належними побутовими умовами! Суди без беркуту, хамства і черг. Такими ми бачимо суди в Україні.

Олена ШУСТІК, народний депутат України, заступник голови депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко- «Батьківщина».

Друкується в рахунок квоти депутатської фракції «БЮТ-«Батьківщина».