Підприємці беруть... реванш

Тим часом деякі власники й досі намагаються оскаржити порушення своїх прав у судах, мовляв, дозвільні документи на швартування у них є. Щоправда, не пояснюють, як можна мати дозвіл на те, що забороняє низка законів, у тому числі, природоохоронних?

Інші підприємці за право розташувати свої плавучі ресторани та готелі у «хлібних» місцях, тобто практично на найкращих пляжах у межах міста, розв’язали проблему, не здіймаючи галасу і не звертаючись з позовами до суду. Скажімо, «Перлина Дніпра» пришвартувалася неподалік станції метро «Лівобережна», «Богдан Хмельницький» — поблизу станції «Поштова площа», плавучий ресторан — на Набережно-Печерській, 5, дебаркадер № 1 — на Дніпровському шосе біля пам’ятника засновникам Києва, дебаркадери № 1 і №2 — на Русанівській набережній, дебаркадер — поблизу Подільского моста на Рибальському півострові.

А щодо артготелю «Баккара», то годі казати: він не лише «окопався» поблизу берега Дніпра біля опор метромосту, що вкрай небезпечно, а ще й прихопив чималий шмат рекреаційної зони — ... Гідропарку, спорудивши там паркувальний майданчик і закривши вільний доступ до пляжу, нехай і «дикого», але популярного у городян. Щоправда, нині він облаштований за всіма правилами і слугує лише для відпочинку пожильців готелю...

І хоч транспортна прокуратура ще веде судові процеси проти встановлення дебаркадерів у цих місцях, їхні власники не ховаються, натомість з реклами спокушають відвідувачів фантастичними краєвидами на Дніпро та Дніпровські схили з вікон готельних номерів. Звісно, про проблеми з прокуратурою гостям — ані пари з вуст.

Здавалося, ніби проблема вичерпана і бодай центральна частина Набережної досі залишалася вільною для доступу городян. Утім, недовго: дебаркадери почали сюди... повертатися! Приміром, на причалі №6 неподалік річкового порту з’явився ресторан-гриль. Та куди до нього старим дебаркадерам, які транспортна прокуратура виселила звідси два роки тому (на знімку вгорі). Найдивовижніше, що ані в КП «Плесо», ані в Адміністрації річкових портів, де підприємці мали б брати дозвіл на швартування, ніхто не знає, звідки ресторан узявся на причалі...

Та й він не один такий: поблизу пасажирського причалу №1 Київського річкового вокзалу з’явився плавучий заклад під назвою «Кают-компанія» — на місці незаконно встановленого ресторану «Хутір» і відшвартованого звідси торік у грудні. Без дозвільних документів на місці дебаркадера, на якому був встановлений ресторан «Адмірал»,   з’явилася нова забігайлівка. А тут, до речі, відсутні міські комунікації, зокрема водогін і каналізація. Тож неважко здогадатися, куди саме зливаються відходи. Такі само дебаркадери з’явилися і в інших місцях — на Оболоні та Подолі, встановлено «Вареничну» неподалік пам’ятника засновникам Києва...

Та допоки ж триватиме цей розгардіяш, за якого хто більш нахрапистий,  того й правда? Зрештою, крім правоохоронних органів у Києва є найголовніший господар — КМДА, котра покликана навести лад у цій справі. Тим часом перший заступник глави адміністрації Михайло Кучук, посилаючись на лист транспортного прокурора, пояснює, що повернення дебаркадерів на Набережну неможливе доти, доки не будуть ухвалені зміни до... законів! Адже досі не існує певних правил і норм, які б дозволяли їм тут швартуватися. Тож потрібно їх спочатку прописати... О, пане Кучук, щоб ви не сумнівалися: зважаючи, які хабарі платять підприємці за можливість тут працювати, то закони будуть «прописані» і прописані негайно!

«Голос України» неодноразово порушував і цю проблему, й інші — щодо збереження зеленого Києва, захисту його водойм і Дніпра. Кияни вже давно переконалися: жадібності й нахабству підприємців немає меж.   Але ж існують пріоритети: інтереси городян, їх право на життя у здоровому, екологічно чистому довкіллі. Утім, київську владу традиційно не цікавить їхня думка. Приміром, така: «Чи бажають кияни замість набережної, яка впродовж багатьох десятиліть слугувала місцем відпочинку, мати сотню корит, що забруднюють довкілля, закривають і доступ до води, і чудові краєвиди на Дніпро та Лівий берег?». Зрештою, чому б Києву не скористатися досвідом багатьох європейських столиць, які частини своїх набережних на літо засипають піском, перетворюючи їх на пляжі? (Про те, як це зробили в Парижі,  можна побачити на знімку, розміщеному у вчорашньому номері «Голосу України»). Або на газони, де в шезлонгах відпочивають люди...

Зрозуміло, що Київ росте й розвивається, час висуває нові стандарти і вимоги, щось треба забудувати, чимось поступитися — заради суспільного блага. Але робити це потрібно з розумом, запитуючи у громади. Цілком припустимо, що частину якихось наших задоволень, як узбережжя річок чи озер, зелені зони, можливо здавати в оренду, чи продавати,  якщо це  не заборонено законодавством. Але вирішувати такі питання мають не начальники, котрі приходять до міста на рік-два, а потім зникають, а кияни. І батьки міста зобов’язані пояснити, яка необхідність у продажу чи оренді, і на які саме нагальні проблеми спрямовуватимуться ці величезні кошти.

А поки що з цією справою у Києві — повний бедлам. То плавучі ресторани і готелі прибирають, то вони з’являються знову, то якісь споруди встановлюються, то вони зникають. А йдеться про таке безцінне надбання, як водні акваторії Дніпра, його затоки і протоки, інші водойми, острови і півострови, зелені зони, ліси, парки — чи не найцінніше багатство  міста. А от політика влади щодо їх використання — геть хаотична. З наслідками, які з цього випливають: їх втратою городянами назавжди. Та допоки ж!?

І насамкінець, як картинка до викладеного вище: заїжджий шоумен в інтерв’ю одному з телеканалів про його помешкання у Києві відповів без тіні сумніву: «Винайняв будинок на Трухановому острові (!). Знаєте, це чудово: вранці прокинувся — пташки співають, ріка спокійна, в басейні влітку немає потреби, приватний пляжик,  повітря свіже — рай!».

Ну звісно, що рай, бо Труханів — заповідник. Але хто дозволив побудувати в ньому житловий будинок?