П’ять безкоштовних батраків із Вільної України
На початку кожного навчального року українські чиновники справно рапортують «нагору» про суцільне охоплення дітлашні загальною середньою освітою, допомогу малозабезпеченим у придбанні одягу, теплих речей та канцтоварів для учнів. «Проблемні» родини, в теорії, тотально контролюють і міліція, і органи місцевого самоврядування, і школи. Але на практиці не тільки у великих містах, а й у сільській глибинці більшає неуків, котрі з вини батьків зростають відвертими невігласами: не вміючи ні читати, ні писати, ні бодай сяк-так орієнтуватися у навколишньому світі. Адже дорослі уже заздалегідь визначили їм долю безкоштовної робочої сили, що має покірливо працювати на старших і мовчки терпіти побої та знущання. Як справжні маленькі раби...
Землянка — тюрма для малюка
З села Вільна Україна у сусідню Красно-знам’янку (Голопристанський район на Херсонщині) прибіг голодний та виснажений семирічний хлопчина. Він ледве втік із домашньої тюрми — за якусь провинність батько цілий місяць тримав малого у землянці на хлібі та воді!
Окрім утікача, в родині бузувіра, який перебрався у глухий степ із більш населеного Каховського району, виховується ще четверо дітей: його братик та троє сестер від восьми до сімнадцяти років. Причому з них тільки старша сестра отримала чотирикласну освіту. Але сестри принаймні мешкають у більш-менш комфортному будинку з матір’ю, а батько з синами переселився у сторожку біля хліва, де відсутня навіть електроенергія, а з усіх побутових зручностей — хіба що стара пічка. Немає навіть власного джерела водопостачання — воду для пиття та гігієнічних потреб аж з Краснознам’янки доводиться возити! Зате родина тримає близько двохсот корів — велике стадо, з яким важко вправлятися. Але замість того, щоб платити найманим робітникам, батьки зробили безкоштовними пастухами та прибиральниками гною власних дітей. Вони ходять у постійно брудному одязі та гумових чоботях, і з однолітками не спілкуються, бо ж батько забороняє. Дитинство з усіма його радощами в них відібрали, залишивши роботу, вельми невибагливу їжу та сон.
Випадок із молодшим (до речі, прийомним) сином багатого «скотаря» настільки сколихнув та обурив Краснознам’янку, що тутешня сільська рада винесла безпрецедентне рішення — відібрати малечу в родини та віддати їх під опіку держави. Хлопчиків відвезли до притулку в Херсон, де вони здивували вихователів незнанням елементарних побутових речей: приміром, вони не мали ані найменшого уявлення про телевізор. У сторожці цей звичний для всіх прилад не знадобився: його просто не було куди підключати. Проте міськими принадами хлопці насолоджувалися недовго — втекли з притулку, бо так велів батько, чий авторитет в родині, не зважаючи ні на що, залишався незаперечним. Однак після згаданої втечі терпець луснув уже в прокуратури, і вона порушила проти голови дивної родини кримінальну справу за злісне ухилення від виконання батьківських обов’язків.
Чиновників ганяли вовкодави
Під час слідства випливли назовні справді обурливі подробиці поведінки «коров’ячого боса», котрий більше десяти років виховував з власних дітей сумирних неграмотних рабів. Про те, що п’ятеро дітлахів не навчаються, і з ранку до вечора гарують біля худоби, чудово знали у Краснознам’янській загальноосвітній школі. На початку занять директор особисто «ходив на уклін» до батька хлопців і дівчат, і нагадував, що їм час учитися. У відповідь отримував категоричну відмову з поясненням: «Якщо в державній школі не викладають Закону Божого, то нічому корисному там навчитися не можна».
Сторожку під хлівом «штурмували» й інспектори районної служби у справах дітей. Однак їм у проханні поговорити з малечею батько відмовив, а коли інспектори захотіли на власні очі побачити умови в помешканні, «скотар» просто спустив на них чотирьох вовкодавів, які охороняли його корів. Держслужбовці втекли на машині, і на тому недовгий рейд закінчився.
Для навчання треба ще й бажання
Отак влада Голо-пристанського району «пережовувала» ситуацію з 2001 року! Районний суд у 2010-му виносив селянинові з Вільної України «попередження», однак той його за звичаєм проігнорував. Коли порушили карну справу, батько (на відміну від рідних дітей, сам він має вищу освіту, і це йому в житті не заважає) наче схаменувся, і надіслав до школи листа з проханням учити синів та дочок екстерном. Суд знову дав йому шанс виправитися: і батьківських прав не позбавив, і дав дворічний випробувальний термін до виконання свого вироку — обмеження волі на три роки.
— Освітній заклад для дітей батько шукав дуже прискіпливо — Краснознам’янська школа йому для екстернатури не підійшла, хоча у районі про неї хорошої думки. Від послуг гімназії голова родини також відмовився без пояснень. Зупинив свій вибір на Голопристанській загальноосвітній школі № 4. Там він отримав комплект підручників. Далі ми контролюватимемо, як діти засвоюють знання, і чи засвоюють взагалі. Якщо батько не схаменеться і знову перешкоджатиме дітям учитися, звернемося до прокуратури вдруге, і навряд чи черговий вирок суду буде для нього таким же гуманним, — каже начальник районного відділу освіти Лідія Чуприна.
Що ж, дистанційне навчання може й додати знань педагогічно занедбаній дітлашні з Вільної України. Але для навчання потрібне ще й бажання самих хлопців та дівчат. Чи з’явиться воно після того, як самі ж батьки — найдорожчі в світі люди — роками його відбивали?
