Далі не помічати біди запорізьких феросплавників уже не можна

У травні побував уже на Стахановському феросплавному. Теж усе чистенько, і теж не відчувається «важкого духу металургії» — очищення працює на п’ять балів. Знову ж, як на ЗФЗ, — повним ходом іде модернізація, у стадії налагоджувальних робіт піч, аналогів якій у світі немає. Однак, стривожені новим проектом Постанови Національної комісії з регулювання електроенергетики, працівники Стахановського заводу були подумки в січні 2013-го. Це коли, у разі ухвалення Постанови, і їхнє підприємство, що лишилося фактично останнім годувальником міста Стаханова, змушене буде випровадити за прохідну усіх 1600 своїх працівників. Зі збитками для держави у той же мільярд гривень на рік, як і через зупинку цеху в Запоріжжі.

Зрозуміло, що просто так і пташка не цвірінькне, схоже, феросплавна галузь відчуває доволі специфічне ставлення з боку держави. Бо, коли чесно, не назвеш високопосадовця, який би ще не пообіцяв, наприклад, тим же запорізьким феросплавникам, що їм таки дадуть в оренду електричну підстанцію Ф-2. Остання, нагадаємо, розміщена на заводській території і призначена виключно для живлення вже згаданого цеху №4.

Роздуми, хто ж це такий могутній, що змушує відповідні структури вже півтора року не помічати мільярдні втрати енергоринку, бюджетів різних рівнів і соціальних фондів, були перервані черговими новинами. Виявляється, що кому криза, а кому і «мати рідна» — з 2008 року імпорт феросплавів до України зріс у рази! Лише якщо порівняти 2011 рік із 2010-м, то імпорт феросплавів збільшився у 2,4 разу. Його частка в загальному споживанні становила у 2008 році 10%, а нині перевищує 54%. Додамо, що саме в цей час і в Україні, і у світі через кризу рівень споживання металургійної продукції, а отже, і феросплавів істотно впав.

Однак у цій ситуації держава Україна виступила чи не головним благодійником світового рівня. Адже, керуючись егоїстичними (або по-новомодному — прагматичними) інтересами, інші країни почали рішучий захист свого вітчизняного виробника. Інша річ — у нас! Тут вирішили подбати за виробника феросплавів з Індії, Македонії, Грузії, Франції, Норвегії тощо. Власне, бути добрим нікому не заборониш, тільки доброта та мала бодай краєм зачепити і вітчизняні феросплавні заводи — Запорізький, Нікопольський та Стахановський. Де працюють, як не як, наші громадяни, і податки звідси йдуть усе-таки до наших бюджетів, а не до індійських.

Але диво-дивина! Проґавивши кількарічний агресивний імпорт феросплавів до України, відповідні уповноважені органи, замість того щоб хоч після офіційної скарги феросплавників РОЗПОЧАТИ відповідне розслідування, не стали себе такими дрібницями перевантажувати. І відмовили формальною відпискою. Хоча наслідки вже не лише для виробника, а й для бюджету криком кричать: щось потрібно робити! Бо коли лише за 2011 рік фінансовий результат трьох феросплавних заводів України впав на 62%, їхні виплати до бюджетів різних рівнів і соціальних фондів можуть не скоротитися? Звичайно, ні.

У червні Асоціація виробників феросплавів подає нову скаргу до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (МКМТ) при Мінеконорозвитку і торгівлі. І тут почалося... З початку липня в українській пресі з’явилася ціла низка публікацій (переважно з однаковими заголовками і текстами), в яких можна почитати багато цікавого. Як заведено, за всіма правилами інформаційної війни правда тісно переплітається з напівправдою, факти нахабно притягуються за вуха тощо. Щоправда, про електроенергетику ледь згадують, тільки про протидію імпорту, який, бачте-но, у другому кварталі поточного року скоротився аж на 11%. Справді сумно, зазвичай було зростання мало не в 200% щороку. А тут, з’ясовується, і падіння...

Як ледве не диктат саме українського виробника подається пропозиція про підписання довгострокових угод на постачання. Останнє часто відбувається саме на пропозицію СПОЖИВАЧА, але й тут, як кажуть в Україні, «невістка винна». Що ж до «гнучкої позиції» постачальників імпортної продукції, то спробуйте відвоювати чужий ринок для себе, не застосовуючи «маленьких маркетингових хитрощів». І про «хитрощі», і про реакцію на них у світі вам можуть розповісти ті ж металурги, які в останні 20 років пережили не один антидемпінговий процес...

А ось і ще один аргумент. З’ясовується, щоб підштовхнути уряд до бодай якихось дій з приводу зупинення агресивного імпорту феросплавів, на українських заводах почали звільняти робітників... «Правда життя» має такий вигляд: на Стахановському заводі працюючих через відкриття нових дільниць навіть побільшало, а на Запорізькому — боролися до останнього. Зокрема, перші звільнення відбулися лише через півроку після зупинки того ж таки цеху №4. І причиною того стали вже згадувані маніпуляції з цінами на електроенергію. Адже переведення на другий клас споживання збільшує ціну електроенергії на 30%. Якщо зважити, що у вартості продукції — 54% становить саме вона, то зрозуміло, чому зупинилося виробництво.

До речі, про електроенергію. Почитав у згаданих публікаціях про ціни за кордоном  і гордість переповнила душу. В Німеччині 1 кВт/год. коштує 0,1195 євро; у Великобританії — 0,1149 євро тощо. Коротше, нам до них ще рости і рости, особливо за рівнем зарплат... А коли жарти вбік, то одразу постає запитання «на засипку»: а в яких із згаданих держав виробляють феросплави? Та в жодних! А ось в Індії вартість кіловата 0,041 євро, у Грузії — 0,033 євро, в Македонії — 0,048 євро, у Франції — 0,06 євро, у Норвегії — 0,03 євро. Додамо, що у двох останніх країнах вартість електроенергії для звичайних споживачів вища, але, з огляду на значимість феросплавної галузі, для неї на державному рівні ухвалені пільгові ціни.

Відповідно із сторінки на сторінку найрізноманітніших видань кочує: мовляв, у тому, що для них є не- підйомною встановлена ціна на електроенергію, феросплавники самі й винні. Адже виробництво рівня 1898/1930 року не може бути рентабельним... Нам уже доводилося розповідати про ту велетенську роботу з модернізації та енергозбереження, яка проводиться на Запорізькому та Стахановському заводах. Про Нікопольський скажемо коротко: воно сьогодні найпередовіше у світі підприємство за нормативом споживання електроенергії на тонну продукції. Проте, коли рівень тарифів захмарний, працювати важко. Це, мабуть, по-перше. А по-друге, феросплавники України вимагають не чогось позагалактичного, а виконання хоча б чинного законодавства в плані імпорту. А ще припинення дивних маневрів навколо умов надання першого і другого класів споживання електроенергії. Бо ті умови чомусь підозріло часто виписуються наче спеціально, щоб зупинити коли не весь ЗФЗ, то хоча б цех №4.

До речі, про останній. У Запоріжжі днями із надією очікують візиту до міста Прем’єр-міністра України Миколи Азарова. І того, що вже неодноразово згадувана підстанція Ф-2 все-таки буде передана ЗФЗ в оренду. А отже, 1400 робітників повернуться на роботу. За це виступають профспілки, міська влада, та й просто місто. Адже майже 1,5 тисячі додаткових «металургійних» зарплат рішуче позначаються на фінансовому здоров’ї і торгівлі, і галузі послуг. Бо понад півтора року шалених збитків і держави, і підприємства мають спонукати до якихось дій. Далі не бачити біди вже просто не можна.

Запоріжжя.