Кожний його крок — тільки вперед!

Сьогодні, 1 серпня, виповнюється 60 років від дня народження Петра Симоненка — першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної партії України, очільника депутатської фракції КПУ у Верховній Раді України, видатного політичного, державного і партійного діяча нашої країни.

Зазвичай у житті політика прийнято розрізняти два плани — масштаб дії та масштаб діяча. Іноді вони сходяться, але часто не збігаються. Якщо говорити про Петра Миколайовича, то у ньому, на мій погляд, ці два плани ідентичні. Скажу більше: у його особі нероздільно злиті й такі два поняття, як політик і людина. Не можливо уявити вітчизняну політику без Петра Симоненка, так само не можна уявити його життя без політики. Це по-справжньому велика і сильна харизматична особистість, кожний крок і всі сторони його активного, насиченого життя та багатогранної діяльності пронизані безперервною турботою про інтереси рідної країни, захист трудового народу. Тож місце в історії нашої країни йому забезпечено. 

Біографія його добре відома. Народився у сім’ї робітників у Донецьку. Має дві вищі освіти — закінчив Донецький політехнічний інститут (спеціальність — гірський інженер-електромеханік) і Київський інститут політології і соціального управління (політолог). Виробничий стаж розпочався ще у складі студентського будівельного загону на шахті, тому власним потом і мозолями він пізнав ціну тяжкої шахтарської праці, назавжди запам’ятав сповнені глибокого змісту слова з відомої шахтарської пісні «Що ти знаєш про сонце, якщо в шахті ти не був...». 

Працював конструктором проектного інституту «Донгипровуглемаш», заступником генерального директора Донецького виробничого об’єднання «Укрвуглемаш».

Визначальне місце у житті Петра Миколайовича посіла комсомольська і партійна робота. Він був завідувачем відділу пропаганди й агітації, другим секретарем Донецького міськкому, секретарем Донецького обкому, секретарем ЦК комсомолу України. Комуністи обирали його секретарем Маріупольського міськкому, потім секретарем, другим секретарем Донецького обкому Компартії України. У ті роки сформувалися та викристалізувалися його переконання і життєва позиція, самостійність і рішучість дій, обов’язковість і усвідомлення особистої відповідальності за доручену справу, відшліфувалися його високі організаторські й ораторські якості.

У складних умовах горбачовської, так званої, «перебудови» Петро Миколайович був серед здорових комуністичних сил, які намагалися зберегти єдність партії, її провідну роль у житті країни, удосконалювали форми і методи роботи в масах, шукали нові ефективні шляхи розвитку суспільства на соціалістичних засадах, принципово та послідовно відстоювали корінні інтереси трудівників, давали відсіч знахабнілим націонал-екстремістам та іншим ворогам соціалізму.

Як один з керівників Донецької обласної партійної організації — найбільш численної й результативної у своїй діяльності у складі Компартії України і КПРС — Петро Симоненко активно виступав проти бюрократизації партії, закостеніння її апарата, обмеження внутрішньопартійної демократії й ослаблення дисципліни, приниження принципів демократичного централізму і колективності керівництва, перекручувань у кадровій роботі.

Зрозуміло, чітка державна політика КПУ була, як кістка у горлі, серйозною перепоною «рухівцям» та іншим націонал-демократам, які насправді прагнули узурпації державної влади, реставрації капіталізму, захоплення загальнонародної власності, національного сепаратизму. У серпні 1991 року, скориставшись відомими подіями у Москві, зрадники трудового народу прийняли антиконституційне рішення про заборону діяльності Компартії України і фактично здійснили антидержавний, антисоціалістичний переворот, установили в країні режим твердого авторитаризму.

На початку 90-х років Петро Симоненко разом з групою однодумців фактично підпільно, під постійною загрозою арешту, боровся за відновлення діяльності Компартії, доброго ім’я комуністів. Соратники оцінили його сміливість і рішучість, неабияку холоднокровність і бійцівський характер. Власне, він першим прийняв на себе удар долі. І люди, і партія повірили йому, побачили у ньому справжнього лідера. У червні 1993 року легальну діяльність Компартії України було відновлено і Петра Миколайовича обрано першим секретарем ЦК.

У результаті дикої реставрації буржуазного ладу і катастрофічних наслідків глобальної фінансово-економічної кризи капіталізму Україна стала внутрішньо бідною і очевидно недієздатною, перебуває на межі фінансового дефолта, а трудовий народ країни ледве зводить кінці з кінцями. Становище сільського населення гірше, ніж за кріпосництва.

Отже, так далі жити не можна. У розумах людей усе сильніше зміцнюються соціальні очікування і відповідальність за своє майбутнє, за майбутнє своїх дітей і онуків, за майбутнє нашої країни. 

У суспільстві зріє невдоволення і протестні настрої, назріває революційна ситуація. У будь-який момент «тріщини можуть стати революційними розламами». 

Люди хочуть повної трудової зайнятості та права на відпочинок, гідної зарплати і пенсії, безкоштовних освіти й охорони здоров’я, низьких і розумних цін, доступного житла, стабільності та упевненості у завтрашньому дні. Таке суспільство, у якому не буде експлуатації людини людиною, і закликають побудувати комуністи.

Виступаючи перед виборцями, народний трибун Петро Симоненко говорить, що у радянській історії були героїчні події, якими справедливо пишаються представники старших поколінь нашого народу, — це Велика Жовтнева соціалістична революція, це індустріалізація промисловості, перехід на колективні рейки сільського господарства, культурна революція, це Перемога у Великій Вітчизняній війні, відновлення за короткий термін народного господарства, створення військового паритету із Заходом, це освоєння цілини й космосу, будівництво БАМу... На жаль, були і трагічні моменти — голод і репресії тридцятих років, гітлерівська окупація, дефіцит товарів...

Так, були перемоги і поразки, але була й гаряча віра людей у щасливе майбутнє, і не просто віра, а обґрунтована впевненість у такому майбутньому. І радянський народ під керівництвом Комуністичної партії поступово вирішував ці завдання. А що маємо нині? «Закручування гайок» і «шокова терапія», бардак і повне правове свавілля, у суспільстві розгубленість і пригніченість.

Хвороблива проблема сучасного суспільства, вважає лідер комуністів, — це протиріччя між працею і капіталом. Звідси випливають інші проблеми — масове безробіття, низький рівень заробітної плати, бідність і вбогість переважної більшості населення, постійне зростання цін на продукти харчування і товари першої необхідності, підвищення тарифів на житлово-комунальні й транспортні послуги, фактична ліквідація безкоштовних освіти та медичного обслуговування, деградація і люмпенізація людей, алкоголізм і наркоманія, корупція чиновництва, правове свавілля, високий рівень злочинності.

Звертаючись до людей, Петро Миколайович особливу увагу приділяє неприпустимості байдужості, пасивного відстоювання своїх інтересів. 

Розуміючи історичний момент, він не ставить завдання перестрибнути прірву у два стрибки. У цих жорстких умовах як набат звучить полум’яний заклик лідера комуністів Петра Симоненка «Повернемо країну народу!». Власне, він нагадує відомі ленінські слова: «Фабрики й заводи — робітникам! Землю — селянам! Мир — народам!». Нинішнє головне гасло комуністів означає необхідність повернути собі країну, яка має зайняти належне місце у світовій економіці, повернути собі, своїм дітям і онукам гідне життя.

У законодавчому процесі КПУ і її парламентська фракція сприяють розвиткові вітчизняної економіки, захищають і лобіюють інтереси людей праці, ветеранів, пенсіонерів, інвалідів, сиріт, багатодітних сімей та інших незахищених верств населення. Внесені керівником фракції й депутатами-комуністами проекти законів і постанов про посилення державного планування та регулювання економіки, націоналізації підприємств стратегічних галузей та інші відрізняються зваженим підходом, всебічним і об’єктивним аналізом, спрямовані на благо людей.

Докладні й разом з тим палкі виступи Петра Симоненка у парламенті, на зустрічах з виборцями, у засобах масової інформації характеризують його як справжнього оратора, який силою свого глибокого переконання, неспростовністю доказів, логічністю висновків, здатністю думати і відчувати разом з масами прагне зі слабкої країни зробити у повному значенні слова могутню і багату державу, а людей — радісними та щасливими.

Все життя Петра Симоненка — це безупинна праця, неймовірна концентрація інтелектуальних і фізичних сил. Кожний його крок — тільки вперед! Ні єдиного кроку назад! При цьому він завжди разом з народом, у нього широке коло спілкування, дивовижна пам’ять на людей, події, факти, дати. Він дуже працьовитий, комунікабельний, рухливий, мобільний, динамічний,  постійно працює над собою. Важливо відзначити, що навіть у ці напружені передвиборні дні він попросив свого помічника знайти книгу російського філософа Петра Чаадаєва «Філософічні листи», цитату з якої ми використовуємо як епіграф до цієї статті.

Природно, можливості й реальні дії Петра Симоненка визначаються ступенем довіри виборців, він бачить у народі людей і люди для нього не безликий узагальнений електорат, а конкретна людина зі своїми радістю й скорботою. На цю тему можна було б привести сотні прикладів. Багатьом людям допомагає у лікуванні. Якось він помітив хлопчика, який співав на вулиці, допоміг йому в навчанні, і сьогодні цей артист виступає в національній опері. У свій час допоміг організувати похорони відомого письменника і до 100-річчя від дня його народження видати книгу його вибраних праць. З його ініціативи для молодого активу при ЦК КПУ працює тримісячна Партійна школа, літні молодіжні семінари «Факел» та інші масові заходи.

Як говорять люди, що працюють з ним безпосередньо, трудитися з ним легко і складно. Легко тому, що можна у будь-який момент порадитися, він завжди допоможе, підкаже, поділиться свіжими ідеями, кожна зустріч із ним — це своєрідний «мозковий штурм». А складно тому, що ніколи не можна допустити послаблення, він все пам’ятає, все тримає під особистим контролем.

За своєї цілодобової зайнятості Петро Симоненко дуже уважний та доброзичливий до колег і товаришів по роботі, завжди знаходить час, щоб підтримати людину в тяжку хвилину, відзначити її трудові досягнення, привітати із днем народження, за необхідності допомогти у рішенні сімейних проблем.

Дипломати зіставляють із ним свої погляди, вони знають його здатність зріло, аргументовано міркувати над ситуацією в країні й у світі. На прес-конференціях у нього є відповіді на будь-які питання, він зберігає незворушність у найбільш ворожих і провокаційних темах.

У процесі підготовки цього матеріалу про Петра Симоненка у мене була можливість переговорити із членами Президії ЦК КПУ, Першим заступником Голови Верховної Ради України Адамом Мартинюком, народними депутатами України Валентином Матвєєвим та Ігорем Алексєєвим, патріархом вітчизняної політики, очільником Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України третього й четвертого скликань Георгієм Крючковим, народними депутатами Верховної Ради третього і четвертого скликань Георгієм Буйко, Володимиром Оплачко та Іваном Миговичем, його надійним радником і помічником, завідувачем секретаріату парламентської фракції комуністів Віктором Алексєєвим, першим секретарем Хмельницького обкому партії Ігорем Корнійчуком, відомим письменником-фронтовиком Олександром Сизоненком, доктором істо-ричних наук Юрієм Шиловцевим, доктором філософських наук В’ячеславом Кудіним  та іншими його колегами. І всі вони говорили про нього як про справжню людину, про властиві йому такі людські якості, як скромність, привабливість і чуйність, про його високу відповідальність за доручену справу.

Якщо ж спробувати описати трудовий день Петра Миколайовича, то швидше за все це був би нерегламентований, ледь не цілодобовий час, повністю відданий роботі. Звичайно, якби у нього все-таки був вільний час, то він із задоволенням прочитав би історичну або мемуарну літературу, зіграв  партію в улюблені шахи, посидів  з вудкою на березі ріки, вкотре послухав пісні Володимира Висоцького, спробував  зняти нервове напруження... І, природно, поспілкувався  зі своїми синами Андрієм і Костею, зі своїми маленькими дітьми — донькою Машею і сином Іваном. Але поки що такий спокій йому навіть не сниться.

Треба сказати, що Петро Миколайович у побуті дуже скромна і не вибаглива людина, не любить особистих свят. І навіть на свій ювілейний день народження він віддав би перевагу простій українській їжі — підсмаженій картоплі із салом і солоними огірками, а також домашній кров’янці, тому що колись готувала його кохана мама.

Образно кажучи, Петро Симоненко — це самодостатній лідер самодостатньої партії, людина творчого складу, потужного інтелектуального потенціалу, гострого, глибокого розуму, він аналітично підходить до проблем, швидко схоплює суть справи, миттєво її «переварює», у кожній ситуації бачить головні ланки і знаходить вірні рішення, постійно генеруючи ідеї й організовуючи їхню реалізацію.

Розглядаючи багату творчу спадщину Петра Миколайовича, можна зробити висновок про його глибокі енциклопедичні знання. Він автор більше десяти книг, автор тисяч статей та інтерв’ю, які практично щодня друкуються у засобах масової інформації, у тому числі й у «Голосі України».

Нині в Україні головна політична тема — парламентські вибори, назначені на 28 жовтня 2012 року. Учора відбувся 45-й з’їзд Компартії України, він намітив чергові організаційні завдання, форми і методи тактичної боротьби в період виборчої кампанії, затвердив Передвиборну програму й партійний список на парламентських виборах, який очолив перший секретар ЦК.

Петро Симоненко з гордістю і з повним правом говорить, що він все своє свідоме життя був і залишається відданим бійцем Комуністичної партії, яка показала себе потужною політичною силою, найбільш організованою, яка постійно модернізується, адекватно відповідає на виклики часу. Разом з трудовим народом він бореться за істинне народовладдя, соціальну справедливість і соціалізм.

Ви потрібні країні й народу,товаришу Симоненко!