Першу медаль в українській олімпійській команді завоювала на Іграх у Лондоні чернігівчанка Олена Костевич. У стрільбі з пневматичного пістолета на десять метрів вона, як і француженка Селліна Гобервіль, набрала 486,6 очка, на 1,5 очка менше, ніж переможниця змагань китаянка Гуо Венджун. Перестрілка за друге місце завершилася на користь французької спортсменки. Отже, наша Олена — бронзовий призер у цьому виді стрільби.
Олімпійський п’єдестал добре знайомий Олені Костевич. Вісім років тому в Афінах вона піднялася на його золоту сходинку. На наше запитання у мікст-зоні змагань, яку медаль завойовувати було важче — золоту в грецькій столиці, чи бронзову в Лондоні, Олена, не задумуючись, відповіла: нинішню бронзову нагороду.
Олена Костевич живе і тренується в Чернігові. Має дві освіти: закінчила Чернігівський державний технологічний університет і Національний університет технологій та дизайну. Неодружена. Чемпіонка, бронзовий і срібний призер чемпіонатів світу різних років. Торік виграла Кубок світу, багаторазова чемпіонка України.
Тренує Олену Ігор Чередінов. На його думку, підопічна — природжений стрілець. У неї для цього є всі необхідні дані й, насамперед, — урівноважений, спокійний характер. Вона прийшла до секції ще в одинадцятирічному віці. Вже тоді тренер виділив Олену серед її однолітків. Не те щоб створював для неї якісь особливі умови, але працював із нею, як кажуть у спорті, за індивідуальною програмою. І зрештою ця багатолітня робота поступово почала давати результати, про що свідчать перемоги на найпрестижніших стрілецьких турнірах. Але, звичайно, медалі двох Олімпіад, між якими поважна відстань у вісім років, посідають у спортивній біографії Костевич вершинне місце.
Про реальність своїх претензій на одну з медалей Лондонських ігор Олена заявила своїми снайперськими пострілами у ранковій кваліфікації. Сорок дев’ять спортсменок вийшли на вогневий рубіж у Казармах королівської артилерії, щоб з’ясувати, хто з них стріляє влучніше з пневматичного пістолета на десятиметровій відстані від мішені. Костевич на кваліфікаційному етапі була другою і, зрозуміло, вийшла у фінал. Однією з перших її привітала, попросивши сфотографуватися на пам’ять, суперниця по змаганню і сусідка на вогневому рубежі бразилійка Луїза Соуза, котра, як і ще сорок одна учасниця змагань, у фінальну частину не пройшла.
Результати кваліфікації, звичайно, враховуються у фіналі, але аж ніяк не гарантують медаль. Там, по суті, все треба починати спочатку. Як вдалося чернігівчанці утриматися в лідируючій трійці і здобути «бронзу», першу медаль для олімпійської збірної України, про це вона розповіла нам відразу після завершення змагань і церемонії нагородження.
Оленка почала з несподіваної заяви, що могла досягти більшого і до цього себе готувала. Цього разу дісталася «тільки» бронзова нагорода. Що поробиш, продовжила вона, буду готувати себе до нових змагань, до наступної Олімпіади.
— Незважаючи на те, що я останніми роками неодноразово виходила до фіналів представницьких змагань і начебто маю досвід, сьогодні було важкувато. Щоб чого-небудь досягти у стрільбі, потрібно докласти багато праці, максимально включити у боротьбу свої внутрішні резерви...
Олена зізналася, що почала кваліфікацію не так, як хотіла. Видно, дався взнаки тягар відповідальності, прагнення не підвести нашу олімпійську команду і завоювати для України першу медаль.
— Чому програла перестрілку за друге місце з француженкою Гобервіль?
— Перед пострілом я припустилася помилки, зійшовши з місця. Але зважте й на те, що спортовка з Франції дуже сильна. В останні роки вона успішно виступає у стрільбі і на десять, і на двадцять п’ять метрів. У Афінах я виграла золоту медаль у перестрілці із сербкою Ясною Секарич. Тепер історія повторилася. Тільки з тією різницею, що цього разу йшла перестрілка за срібну медаль. Така вже, мабуть, моя олімпійська доля.
Нас цікавило, чому Олена стріляє останньою: уже після того, як пролунали постріли її суперниць. З’ясувалося, що вони заважають їй зосередитися, і вона намагається їх перечекати. Але річ не в одних пострілах. Відволікають і глядачі своєю бурхливою реакцією на вдалі спроби своїх співвітчизниць, наприклад, китайських спортсменок. Правилами це заборонено. Під час стрільби не дозволяють навіть користуватися мобільними телефонами. Але, на жаль, цього не дотримуються.
— Чи відчувала, що твоя перевага у певні моменти змагань танула?
— Звичайно, я про це знала, бо краєм ока стежила за екраном, на якому з’являлася інформація про хід змагань. Результати фіналісток були дуже щільні. Майже після кожної серії пострілів лідери змінювалися. Але я рада, що все так у підсумку склалося і що мені вдалося завоювати медаль. Попереду в мене на цій Олімпіаді ще одне змагання: стрільба з малокаліберного пістолета. Постараюсь і сподіваюся провести його успішно.
Хто в цьому змаганні становитиме для Олени найбільшу загрозу? У відповіді на це запитання вона назвала китайських спортсменок, француженку Гобервіль, болгарку Гроздєву. Стрільба з пневматичного і малокаліберного пістолетів, сказала вона, — це різні змагальні види, кожен з них вимагає своєї підготовки і свого налаштування. Об’єднує їх те, що і в одному, і в другому виді необхідно максимально мобілізовуватися і викладатися.
На завершення нашої розмови я попросив у Олени Костевич показати щойно отриману нею медаль. Вона виявилась як для таких невеликих розмірів важкуватою (після інтерв’ю я уточнив, що діаметр кожної медалі — 85 мм, товщина — 8 мм, вага — 400 грамів і що лондонські медалі найважчі за всю історію Олімпіад). Але хто виміряє і скаже, який тягар фізичних навантажень, нервової напруги, моральної відповідальності виносить «на своїх плечах» спортсмен за довгі, майже щоденні тренування і підготовку до змагань та участі в них. Навіть у такому зовні спокійному, несуєтному виді спорту, як стрільба.
Михайло СОРОКА (Укрінформ/ «Голос України»).
Лондон.
Олена Костевич — наша перша ластівка.
