Учора в Лондоні (Велика Британія) було запалено вогонь ХХХ Олімпійських ігор. Він горітиме до пізнього вечора 12 серпня, коли відбудеться церемонія закриття змагань. Та до цього ще довга дистанція, на якій не бракуватиме крутих поворотів, драматичних, сповнених тріумфів і розчарувань сюжетів, сплесків непередаваних словами емоцій. А поки що ми — не тільки олімпійці, а й усі, хто за них уболіває, — лише на її початку. Відлік часу почався з урочистих церемоній підняття прапорів країн—учасниць ігор і, звичайно ж, з головного дійства на Олімпійському стадіоні, в чаші якого спалахнув олімпійський вогонь. Про перебіг змагань, зокрема, про участь в них українських атлетів, читачам повідомлятиме спеціальний кореспондент Укрінформу на лондонській Олімпіаді Михайло Сорока. Перша його розповідь — про події, які цим змаганням передували.

 

У гості — всі прапори

Підняття державних прапорів — одна з традицій сучасного олімпійського руху. І це завжди хвилююче дійство — бачити, як об’єднує і згуртовує воно команду твоєї країни, як її урочисто зустрічають поважні представники міста—організатора чергових ігор, як під звуки гімну твоєї держави піднімається на флагшток її стяг і майорить серед двох сотень прапорів усіх країн світу, які делегували на Олімпіаду своїх атлетів.

У цих традиційних церемоній — майже незмінний сценарій. І все ж як свідок цілого ряду з них, можу стверджувати, що кожне місто—господар ігор намагається додати до цього традиційного сюжету свої колоритні штрихи і деталі, які збагачують його і залишаються в пам’яті.

Мені, скажімо, запам’яталася подібна церемонія на сіднейській Олімпіаді 2000 року. Її організатори запросили на відкриття представника корінного населення Австралії, який продемонстрував гостям ігор незвичайний, схожий на нашу трембіту народний музичний інструмент, виконавши на ньому нехитру мелодію.

Організатори церемонії в Лондоні обрали свій шлях. Крім офіційно-традиційного вітання від імені оргкомітету ігор та мерії Олімпійського селища прозвучала музика у виконанні Лондонського філармонічного оркестру під керівництвом Джонатана Едвардса. У вітальній церемонії взяли також участь актори Національного молодіжного театру.

У слові-відповіді президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка подякував за вітання і від імені української делегації вручив мерії Олімпійського селища національні сувеніри.

Тим часом стало відомо, що поліція Лондона вилучила в аеропорту Хітроу майже десять тисяч олімпійських прапорів, які були привезені з Китаю. 

Митники направили цю продукцію в оргкомітет ігор, де було встановлено, що вона фальшива. За даними поліції, компанія-імпортер не знала, що прапори не були сертифіковані. Продукція підлягає знищенню. Її власники понесли збитки на суму близько 100 тисяч фунтів стерлінгів (приблизно 1,3 мільйона гривень).

Селище атлетів

26 липня, у день урочистої церемонії підняття на іграх у Лондоні прапора України, група акредитованих українських журналістів мала можливість побувати в Олімпійському селищі і на власні очі побачити, як живуть, готуються до стартів і відпочивають атлети з різних куточків світу, у тому числі посланці нашої країни. Право виступити в Лондоні отримали близько шістнадцяти тисяч спортсменів, і переважна більшість з них поселилася у спеціально споруджених до ігор багатоповерхових житлових будинках у східній частині британської столиці, в районі Стратфорда. Лише представники веслувальних, вітрильного і кінного видів спорту мешкають в окремому невеличкому селищі під Лондоном.

Стратфорд у перекладі з давньоанглійської означає «брід на римській дорозі». Вперше про нього згадано у літописі 1067 року. Відтоді цей район пережив різні часи, пов’язані, зокрема, з боротьбою за адміністративну самоврядність і незалежність від великого Лондона. У середині позаминулого століття тут навіть було сформовано свій уряд і споруджено міську ратушу. Але поступово Лондон поглинув територію Стратфорда, перетворивши його на один з міських районів, котрий відомий нині своїм великим транспортним вузлом (станція Стратфорд належить до мережі Natіonal Raіl) і торговельним центром з порівняно низькими цінами. Цей район переживає нині будівельний бум, викликаний реалізацією багатомільярдного (у фунтах стерлінгів, звичайно) проекту з будівництва 5 тисяч житлових споруд, шкіл, театрів, супермаркетів тощо.

Новий імпульс розвитку Стратфорда надала нинішня Олімпіада. Район став її головною територією. За сім років тут було створено великий Олімпійський парк, де знаходиться низка спортивних арен, у тому числі центральне ядро ігор — вісімдесятитисячний Олімпійський стадіон, на якому, крім церемоній відкриття і закриття Олімпіади, відбуватимуться змагання в «королівському» виді спорту — легкій атлетиці.

Олімпійське селище розташоване поруч із цими аренами, що, звичайно, дуже зручно для атлетів, які на них змагатимуться. Українські спортсмени оселилися у так званій Seasіde-зоні у двомісних блочних номерах дев’ятиповерхового будинку. На його першому поверсі знаходиться штаб і медпункт. Неподалік від будівлі — торговельний центр і велика їдальня, де можна замовити страви на різні смаки, різних національних кухонь.

Всі атлети живуть у селищі великою дружною сім’єю. Для мешканців цього незвичайного інтернаціонального поселення продумано все до дрібниць,  зокрема розважальна вечірня програма. 

Хоча розважатися у відповідних приміщеннях будуть, напевне, ті, хто вже «відстрілявся», тобто завершив у Лондоні свою спортивну місію. Решті — не до веселощів і розслаблення: на них чекають старти, до яких кожен спортсмен наполегливо і цілеспрямовано готувався впродовж чотирьох років.

Українська команда у колонах олімпійців

На кожній Олімпіаді церемонії відкриття — це заспів до ігор. І кожне приймаюче ці змагання місто, кожна країна, на чиїй землі вони відбуваються, намагається і прагне, щоб цей заспів прозвучав на гучній, високій ноті, щоб ця подія була яскравою, запам’яталася і мала планетарний резонанс.

Лондонська церемонія не могла бути і не стала виключенням. У ній, якщо порівнювати з церемоніями відкриття попередніх, принаймні останніх літніх Олімпіад, були свої творчі знахідки, оригінальні рішення і суто британський колорит. З особливим захопленням зустрічали глядачі на трибунах картинки з історії, духовного і культурного життя Великої Британії та її столиці.

У цій історії є й пам’ятні сторінки, пов’язані з новітнім олімпійським рухом. Не зайве ще раз нагадати, що Лондон уже втретє приймає літні ігри. Інакше кажучи, кожна десята Олімпіада пов’язана з містом на берегах Темзи.

Перша з них датована 1908 роком. Причому ту, четверту за ліком Олімпіаду, Лондон по суті врятував. Спочатку її взявся провести Рим. Але до цього ревниво поставилися інші італійські міста — передусім, Мілан. Затяжні суперечки та зволікання з будівництвом олімпійських об’єктів призвели до того, що врешті-решт столиця Італії зійшла з дистанції.

Тоді й поступила рятівна пропозиція з Лондона. У його передмісті 1908 року планувалося проведення великої виставки. Однак англійці, палкі прихильники спорту, віддали перевагу Олімпійським іграм. Буквально за лічені місяці в Лондоні було збудовано 70-тисячний стадіон з гаревою доріжкою, велотрек, плавальний басейн та інші необхідні для змагань спортивні споруди. До британської столиці з’їхалася рекордна у порівнянні з трьома попередніми іграми кількість учасників — 2059 (у тому числі 36 жінок). Найбільшою була команда Великобританії — 710 атлетів (це, до речі, рекордна кількість спортсменів з однієї країни на всіх Олімпіадах сучасності). Була істотно розширена — до 20 видів — програма змагань. Цікаво, що тоді вперше до літніх Ігор включили зимовий вид спорту — фігурне катання.

Рівно за сорок років після цього Лондон удруге прийняв Олімпійські ігри. Місто взялося організувати і провести їх, не зважаючи на викликані війною значні економічні та соціальні труднощі, на те, що на його вулицях і площах ще залишалися сліди від масованих руйнівних бомбардувань. Але лондонці зуміли підготуватися до XІV ігор і гостинно зустріти 4099 спортсменів з 59 країн. Не були запрошені тільки команди з Німеччини і Японії — держав, які розв’язали війну. Так і не дебютувала тоді, на Олімпіаді 1948-го, збірна СРСР, хоча за рік до цього МОК виявив готовність її запросити. Однак неготовою виявилася сама радянська команда.

І ось тепер столиця Великої Британії втретє приймає і вітає найсильніших атлетів світу. На лондонську Олімпіаду прибуло понад двадцять тисяч спортсменів. Вони змагатимуться у 26 видах спорту і 631 дисципліні (на 62 більше, ніж було чотири роки тому в олімпійському Пекіні). Переможцям вручать 302 комплекти олімпійських нагород. Сподіваємось і віримо, що серед тих, хто підніметься на олімпійський п’єдестал, неодмінно будуть і посланці українського спорту.

Право бути першим у їхній колоні на церемонії відкриття і нести державний прапор України було доручено атлету з Прикарпаття Роману Гонтюку. 2004-го року, на Олімпіаді в Афінах, він був рядовим учасником параду. Але за кілька днів його ім’я стало відоме всьому спортивному світу, зокрема, любителям дзюдо. Він став срібним призером змагань у категорії до 81 кілограма, поступившись у фіналі борцеві з країни—організатора Олімпіади Іліасу Ілліадісу. Але й срібло Афінської Олімпіади стало безсумнівним успіхом дзюдоїста з Івано-Франківщини. Особливо коли врахувати, скільки і яких суперників подолав Роман, перш ніж вийти на грека. У цьому списку були сильні борці з Марокко, Іраку, Німеччини, Польщі.

У Пекіні Роман Гонтюк знову виграв медаль, цього разу ставши третім. За його «бронзовим» поєдинком я спостерігав з ложі преси, а потім ми вітали Романа у мікст-зоні та прес-центрі. Пам’ятаю, як радів він цій медалі. Раділа тоді вся наша олімпійська збірна, адже це була перша нагорода, завойована нашими спортсменами у китайській столиці. До того було п’ять безмедальних днів для України, наші спортсмени, тренери, керівництво делегації нервували. Хтось мав перервати цю нефартову для українських олімпійців смугу. І Роман Гонтюк зробив це на борцівському килимі, ставши «легким на руку» — після нього наша олімпійська дружина виграла ще 26 нагород, у тому числі сім золотих, і це був найбільший медальний врожай за всі роки виступів на Олімпіадах спортсменів незалежної України.

Тож право нести прапор своєї країни на параді відкриття лондонської Олімпіади Гонтюк заслужив. 

«Це для мене неабияка честь і водночас — дуже висока відповідальність, — сказав він напередодні параду. — Від прапороносців завжди чекають успішного виступу на Іграх, і для цього я докладу всіх зусиль. А як все складеться, не беруся прогнозувати. Усе в руках Божих».

За розкладом змагань дзюдоїстів Роман Гонтюк вийде на татамі вранці 1 серпня. І того ж дня у післяобідню за лондонським часом пору у його ваговій категорії (90 кг) стануть відомі чемпіон і призери ігор. Молимо Бога, щоб серед них був і наш прапороносець.

Щодо інших наших олімпійців, то для багатьох із них старти почалися значно раніше. Скажімо, кваліфікаційні змагання лучників — ще до церемонії відкриття Олімпійських ігор. А 28 липня, в суботу, на олімпійську дистанцію виходять ще одинадцять видів спорту. Нашу країну в них представлятимуть 52 атлети. Про їхні виступи і досягнуті результати — у наступних повідомленнях з олімпійських арен.

Укрінформ/ «Голос України».

 

Фото з сайту НОК України.