Ніде більше немає

Ситуацію із забрудненням довкілля в області, і насамперед у Кривбасі, коментує керівник Дніпропетровського центру екологічного аудита, позаштатний консультант Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Григорій ШМАТКОВ.

Одна із серйозних проблем регіону — скидання високомінералізованих шахтних вод Кривбасу і Західного Донбасу в річки Інгулець, Саксагань, Самару. Вони та їхня утилізація — теж унікальна проблема для України, хоча джерела цих вод і перебувають у Дніпропетровській області. Ніде більше такої проблеми немає. У Криворізькому гірничорудному басейні середня мінералізація шахтних і кар’єрних вод становить 50 грамів солей у літрі. А є шахти, де вона перевищує 

100 г/л. Для порівняння: в Чорному морі мінералізація води становить 13—17 г/л.

Щорічно з надр землі у Кривбасі відкачують й піднімають на поверхню близько 40 мільйонів кубічних метрів шахтних і кар’єрних вод. Їх спрямовують у хвостосховища відходів збагачення, про які я писав раніше. Частково  використовують в оборотних циклах збагачення. Що ж відбувається з рештою, адже якби весь цей обсяг зберігався, то хвостосховища вже через кілька років були б переповнені?

Щорічно, за спеціальним дозволом Мінприроди частина води, в період паводків, в обсягах 10—15 мільйонів кубічних метрів скидається через балку Свистунова в річку Інгулець. Решта обсягу дренує із хвостосховища в підземні водоносні горизонти. Це — основна причина того, що в трьох районах області, прилеглих до Кривбасу, — Криворізькому, Софіївському, Широківському спостерігається площове забруднення підземних водоносних горизонтів, а вода в колодязях не відповідає санітарним нормам.

Скидання шахтної води в Інгулець призвело до того, що в цій річці концентрація солей в 3—4 рази вище, ніж у прісних водоймах. Вода з Інгульця використовувалася для штучного зрошення земель у Херсонській і Миколаївській областях. У результаті вже до кінця 80-х років минулого століття, відбулося осолонцювання й засолення земель на зрошуваних масивах, а врожайність стала набагато нижча, ніж на незрошуваних. Ніхто точно не скаже, скільки коштувало й коштує  Україні скидання високомінералізованих шахтних вод, але збитки ці величезні. Ще в 80—90 роках учені пропонували чотири варіанти розв’язання цієї проблеми різного рівня технічної складності, але жоден із них не реалізовано.

Схожа ситуація й у Західному Донбасі. Щоправда, мінералізація вод вугільних шахт значно нижча й становить від 4 до 30 г/л, а обсяги коливаються в межах 20—30 мільйонів кубічних метрів на рік. Ці води тимчасово накопичуються у відстійниках у балках Таранова і Свидовок і також за спецдозволом і затвердженим Мінприроди регламентом скидаються у період паводка в Самару, що спричинило підвищення мінералізації в ній у 3—4 рази і, як наслідок, до зміни її гідрохімічного та гідробіологічного режимів.

Звісно, що за такого потужного техногенного пресу страждають усі компоненти довкілля, але насамперед, звичайно, земля. Одним із провідних чинників є розробка корисних копалин відкритим способом у Кривбасі, Вільногірську, Орджонікідзе, Марганці й шахтним — у Кривбасі, Марганці, Західному Донбасі. Нині площа порушених земель в області становить понад 27 тисяч гектарів.