Що є вирішальним при створенні Національного природного парку
Ідея створення Національного природного парку «Мале Полісся» виникла з десяток років тому. І не випадково. Ліси, озера, болота на півночі Хмельниччини в Ізяславському та Славутському районах є справді унікальними. Це може підтвердити кожен, хто хоч раз там побував, а головне — фахівці, котрі стверджують, що на цій території зустрічається чотири види тварин з Європейського Червоного списку, понад сотня — з Бернської конвенції, більше десятка видів тварин, які занесені до Червоної книги України, та більше півсотні, які включені до переліку, що підлягають особливій охороні у Хмельницькій області. Здавалося б, жодних сумнівів стосовно того, що подібний парк, котрий гарантував би охорону природних пам’яток та рідкісної фауни і флори, справді необхідний, бути не може. Однак навіть формальне погодження документації нового проекту розтягнулось на довгі роки. Проте про реальні кроки на шляху створення Національного парку ще й досі не йдеться.
Президенти — за
Хоча такої державної структури, котра б не погоджувалась з необхідністю створення та функціонування подібної природоохоронної зони, не знайти. Мало того, ще чотири роки тому був виданий президентський указ про розширення мережі національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів, потім з’явились інші, які передбачали стратегію державної екологічної політики країни та створення природно-заповідного фонду. Всі вони мали бути певним підґрунтям для того, щоб «Мале Полісся» все-таки з’явилось. І тому нинішнім Президентом також підготовлений проект чергового указу, що передбачає його створення. Вже навіть визначено, що парк охопить близько 9,5 тисячі гектарів. Але проект ніяк не стане законом.
Увесь час одним із найактивніших рушіїв цієї справи виступала обласна державна екологічна інспекція. Не раз вона перевіряла природно-заповідний фонд, який знаходиться на території, що планується до включення у парк, і била на сполох. Мовляв, часта зміна власників на цих територіях не забезпечує належної охорони об’єктів. Та головна біда — брак фінансування на утримання та догляд за цими лісами. Державна ж грошова підтримка могла б дати серйозний поштовх як для розвитку парку, так і для охорони цих заповідних зон.
Здавалося б, усі, аж до найвищих керівників держави, не проти такого кроку. А між тим за довгий час його так і не вдалось зробити. Востаннє «зашпортались» за підписи чиновників із різних відомств, котрі повинні були дати своє погодження із проектом останнього президентського указу. І це попри те, що рік тому вже було прийняте розпорядження голови ОДА про погодження щодо створення національного природного парку. Та після всього цього поповзли розмови, що справу гальмують... лісівники.
Мінприроди розробило проект Указу Президента України «Про створення національного природного парку «Мале Полісся». Мінекономрозвитку, Мінфін, Держземагентство та НАН України погодили проект указу без зауважень. Не погодили проект указу Хмельницька ОДА, Держлісагентство та Мінагрополітики.
І лісівники не проти
Суперечливий діалог між лісівниками та екологами і природоохоронцями триває багато років. Одні просять погоджувальний підпис, інші — категорично відмовляються його ставити. Отож довелось запитати у першого заступника начальника обласного управління лісового та мисливського господарства, головного лісничого Володимира Хоптинця, чому його відомство чинить такі перешкоди. У відповідь довелось почути несподіване:
— Ми не тільки не проти, а всіма силами намагаємось підтримати створення цього та інших природних парків, різних заповідних зон та заказників. До речі, саме лісівники свого часу брали активну участь у створенні на території краю національного парку «Подільські Товтри». І тепер ми готові активно долучитись до цієї роботи. Але справа не в тому, поставимо ми свій підпис під погоджувальними документами чи ні. Для того щоб створити такий масштабний об’єкт, потрібно розпочати з елементарного — виготовлення його проектної документації. А потім підтвердити існування такого парку ще й відповідним фінансуванням. На жаль, нічого цього за всі ці роки побачити так і не вдалось.
То що тоді підтверджувати?
До честі всіх відомств, що причетні до цієї справи, а головне — лісівників, на Хмельниччині до лісів завжди було особливе ставлення. Не випадково майже четверта їх частина має статус заповідних. До того ж в області вже понад півтора десятиліття функціонує один з найбільших не тільки українських, а й європейських національних природних парків — «Подільські Товтри».
— Не хто інший, а саме наше відомство свого часу погодило документи і щодо створення «Малого Полісся», — продовжує головний лісничий. — Була визначена територія трохи більш як у вісім тисяч гектарів, причому четверту частину її ми готові вилучити із своїх фондів на користь парку. Звичайно, для нашої виробничо-господарської діяльності це принесло б певні втрати. Але навряд чи варто акцентувати увагу саме на цьому. Мовляв, боїмося втратити свої володіння.
Сьогодні з 280 тисяч гектарів лісів, що є в краї, агентству лісових ресурсів належить лише 180 тисяч. Решта зелених територій знаходиться в підпорядкуванні майже двох десятків інших відомств.
Наскільки виправдана така ситуація, коли насадження знаходяться в руках стількох господарів, сказати важко. Тут потрібен глибокий економічний аналіз. Та суть у тому, що роками всі ці господарі уживаються між собою без серйозних конфліктів. Тому і передача кількох тисяч гектарів під ще один національний парк навряд чи могла похитнути економічну та виробничу міць саме лісівників. До того ж навіть і в таких парках передбачені не тільки заповідні зони, а ще й такі, де може вестись рекреаційна та господарська діяльність, щоправда, з певними обмеженнями. Тож шість тисяч гектарів у новоствореному парку залишаються не просто у формальній власності лісівників, а під їх реальною опікою. Тому про якісь безповоротні втрати говорити просто не доводиться. Чому ж тоді вони так вперто відмовляються від погодження?
Установа має бути реальною, а не у протоколах
Саме таку категоричну позицію зайняли лісівники. І зрозуміти їх можна. Адже вкрай скромне фінансування, скажімо, «Подільських Товтр» так і не перетворило цю перлину природи на те місце, де проводиться масштабна наукова робота і заходи щодо збереження природних пам’яток. Мізерних бюджетних коштів заледве вистачає хіба що на зарплату співробітникам адміністрації цієї установи, комунальні платежі і ледь не в останню чергу — на дуже скромні роботи з облаштування, скажімо, невеличких зон відпочинку чи прибирання. А між тим парк займає десятки тисяч квадратних кілометрів. І дати їм раду не дозволяє фінансовий дефіцит.
При цьому навіть закріплений на папері статус заповідних зон чи пам’яток природи не дозволяє вберігати їх від недозволеної господарської діяльності, браконьєрства, а почасти і просто вандалізму. Формальний статус національного парку, на жаль, навіть більш як за півтора десятиліття так і не приніс серйозних змін у реальне життя цієї природної зони. «То чи варто створювати на папері такі структури, якщо вони не мають перспективи розвитку? Принаймні тепер», — резонно запитують лісівники. Адже досі грошей не знайшлось навіть на розробку проектно-кошторисної документації. Всі сподівання — на президентський указ. Мовляв, тоді і гроші знайдуться. Та чи знайдуться?
— Свого часу за рішенням обласної ради в регіоні на території Полонського району був створений ландшафтний парк «Мальованка», — продовжує Володимир Хоптинець. — Під нього відійшла територія у дев’ять тисяч гектарів. Причому жодних заперечень із нашого боку не було — лісу вистачить для всіх, особливо для тих, хто прагне його зберігати і розвивати. Але чим усе скінчилось? В обласному бюджеті так і не знайшли коштів на фінансування цього парку. Тепер на створення ще одного, начебто, передбачено близько мільйона гривень. Але що можна зробити за такі кошти? Хіба що виплатити заробітну плату новоствореному штату працівників протягом кількох місяців. А що далі?
Екологи на всю цю ситуацію дивляться інакше. Мовляв, треба з чогось починати, а далі життя підштовхне до нових кроків. У своїх обґрунтуваннях вони стверджують, що створення «Малого Полісся» забезпечить області лідерство у кількості територій природно-заповідного фонду України. А це, у свою чергу, дасть можливість планомірно розвивати численні напрями господарської діяльності у регіоні із залученням коштів Державного бюджету, Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, коштів міжнародних організацій, благодійних внесків. Крім того, отримає розвиток туристична галузь, яка, згідно із затвердженою стратегією регіонального розвитку області на наступне десятиліття, є одним із найважливіших напрямів. А вже розбудова туристичної інфраструктури сприятиме створенню нових робочих місць, залученню вагомих інвестицій, активізує роботу закладів торгівлі, культурно-побутового та транспортного обслуговування. Гарні плани. Щирі надії. Але скільки подібних ми вже виплекали у своїй уяві. Скільки разів хотіли бачити себе лідерами, а при цьому навіть на старих позиціях не могли втриматись, відкочуючись назад. Давно стало зрозумілим, що палких ідей ентузіастів замало для того, щоб досягти економічного, наукового і природоохоронного результату. А тому річ не так у погоджувальному підписі, як у реальних фінансових можливостях. Їх відсутність якраз і гальмує справу.
Після довгих дискусій та круглих столів обласна влада «здалась» і таки погодилась із створенням ще одного національного парку. Тепер погодження лісового відомства формально непотрібно. То чи справді скасування такого підпису допоможе створенню «Малого Полісся»? Час покаже.
Хмельницькаобласть.
