Три роки тому Мілана Артюх, випускниця столичного Інституту журналістики, захотіла піти на швидке побачення. Організатори їй відмовили: мовляв, пускають тільки тих, кому за 21. Дівчина не розгубилася й за три дні організувала власну бліц-зустріч, скликавши однокласників, однокурсників, знайомих і колишніх залицяльників. Нині Мілані знову і знову пишуть із проханням збирати модерні вечорниці. Хлопців серед охочих більше. На міні-побаченнях побували вже понад триста чоловік. Фішка в тому, що це безплатно.
Як сприймати ці зустрічі. Ярмарок, де треба подати себе за 5 хвилин; новий молодіжний формат знайомств; гра-лотерея, в якій ти — суперприз... Вирішуй сам/сама. «Фішка» розкриває подробиці.
— За три дні я знайшла приміщення, 16 хлопців та дівчат. Було складно, бо почала з нуля: не дивилася фільмів, не читала інструкцій, тільки бачила фото зі «спіддейтінгів» у Інтернеті. Хотіла випробувати себе в ролі Амура: змінити життя близько двох десятків людей, принаймні на один вечір, — так Мілана (22 роки) згадує свій перший вечір побачень. Сама вона бере в таких заходах участь лише в екстрених випадках, коли не вистачає дівчат. — Сідала за столик разів чотири з 17. Як організатор хвилююся за все, тож не можу розслабитися й намагатися сподобатися. Деінде теж не ходжу, бо жодного разу не зустрічала тих, хто робить це, як я, задля якоїсь мети, а не для прибутку. Для заробляння грошей беруть кого завгодно, не враховуючи вік та інтереси. Але якби хтось провів вечір, схожий на мої, обов’язково взяла б участь.
Чому хлопців більше. «Їм це набагато вигідніше: не треба кожну водити в кіно, щось купувати, 500 разів телефонувати. Тут прийшов, поговорив, обрав. Хлопцям морально комфортно. Дівчині — навпаки: вона хоче сподобатися всім, а натомість сподобалася одному, та й того вважає сіреньким. Дівчата рідко йдуть удруге-втретє, хіба що для дружби. А парубкам подобається», — запевняє співрозмовниця.
Аудиторія. Це переважно студенти та молоді спеціалісти. Активні й цікаві люди, екстраверти, налаштовані на нові знайомства. Наймолодшим — 18, найстаршому — 26. Зверталися і 30—32-річні чоловіки, та Мілана їх не взяла: мовляв, дівчатам по 18—22, це різні покоління. Потік не міліє: друзі приводять друзів. Є і група «ВКонтакте», а коли учасників не вистачає, сповіщають повнолітніх у активному пошуку. Траплялися комічні випадки, коли на вечірках зустрічалися колишні пари або приятелі, один із яких завинив другому грошей і ховався від нього.
Юнаки нерідко цікавляться симпатичною ведучою.
— Учасники-хлопці — це моя проблема, бо я дуже активна в соцмережах, — усміхається Міла. — Разів 40 мені писали особисто. Потім створила окремий аккаунт «Швидкі побачення» і роблю розсилку безстатево. На вечорах пояснюю, що я — організатор, а ви прийшли знайомитися з іншими.
Умови. Міла провела 17 вечорниць у столичних кафе, ресторанах, театрах, на купальському етнофестивалі. Нині скликає людей, коли набирається п’ятеро-шестеро охочих. На організацію витрачає днів із п’ять. Власникам кав’ярень це вигідно: отримують безплатну рекламу в соцмережах та два десятки гостей у будні. Для театральних вечорів Мілана купує власним коштом 20 квитків, за що користується приміщенням годину після вистави. Учасники заздалегідь розраховуються з нею.
Поради ведучим. «Відбираючи людей, з’ясуйте, навіщо їм це. В жодному разі не допускайте тих, хто йде задля жарту чи щоб підняти самооцінку. Кожен має попередньо заповнити детальну анкету, вказавши в ній сімейний стан і свою мету (дружба, кохання). У мене був випадок, коли прийшов одружений чоловік. У кінці зустрічі роздавайте контакти не лише парам, які позначили в анкетах одне одного. Повідомляйте дівчині телефони всіх, кому вона сподобалася, навіть коли вона жодного не обрала, і навпаки. Якщо людина засоромилася, це дає їй шанс подумати... Для платної вечірки беріть аванс. У вирішальний день телефонуйте всім і нагадуйте про подію суворим голосом :). Залишайте кілька кандидатів для підстраховки», — перераховує наша співрозмовниця.
Не хобі, а місія. Насамкінець ми поцікавилися, чому дівчина займається любовною благодійністю.
— Людям цього не вистачає. Є сором’язливі, а тут вони мають шанс познайомитися. Я почуваюся потрібною, працюю активно і напружено. Це невеличка місія, яку ніколи б не зробила роботою: якщо людина платить, ставлення зовсім інше. А так вони сприймають душею те, що робиться від душі. Моя мама ставиться негативно: «Ти витрачаєш стільки сил і часу, за це має бути заплачено». Але я маю ще чотири роботи. Бабуся, навпаки, вважає ініціативу хорошою, — підсумовує Міла. За минулі три роки вона здобула найцінніше: досвід.
Ми, молоді — швидкоживучі, швидкодумні, швидколюблячі. Завислі в соцмережах, нерідко заплутані у власній індивідуальності. «Тільки не зрозумій мене неправильно... А хоча... Зрозумій мене як-небудь». Ти ж іноді саме так думаєш? Швидкі побачення, як і інші форми знайомств, не гарантують щастя. Це ще одна захоплива гра серед тих, у які грають люди.
Фото надане Міланою АРТЮХ.
Швидке побачення (speed datіng) — вечір, на якому люди знайомляться протягом 5—7 хвилин. Після сигналу ведучих чоловік пересідає за сусідній столик — до нової дівчини. Учасники позначають у анкетах кандидатів, котрі сподобалися. У кінці вечора отримують від ведучих контакти обраних. Першу подію такого штибу датують 1998 роком (кав’ярня в Беверлі-Хілз, заможному районі Лос-Анджелеса). Рух стає дедалі популярнішим в Україні: на цьому роблять бізнес (приміром, у столиці участь для 21—35-річних коштує 150—300 грн.). Студенти різних міст проводять зустрічі між факультетами або вузами за 30—60 грн. з носа. Бажаючих шукають через соцмережі. Також швидкі побачення організовують на молодіжних фестивалях.
