Якщо на карті провести пряму лінію від Бахчисарая до Ялти і розділити її навпіл, то (дуже приблизно) ви отримаєте точку, на яку треба орієнтуватися, якщо раптом станете шукати поклади вугілля в серці Кримських гір.
На папері планували...
Продовження цієї народної військової мудрості відоме всім: «...про яруги забували!» Барон Петро Врангель і про карти, і про яри знав багато. Карти знав тому, що військову службу почав у 1901 році, кар’єру офіцера — в 1904-му на Російсько-японській війні, полковником став на самому початку Першої світової — у грудні 1914-го, а генерал-лейтенантом — в Громадянську, в 1918-му.
Тобто до того, як 4 квітня 1920 року «чорний барон» прибув у Севастополь із Константинополя на англійському лінійному кораблі «Імператор Індії», щоб обійняти посаду головнокомандувача Збройними силами Півдня Росії, Петро Миколайович географію від Маньчжурських сопок до Збруча вивчив досконально. А щодо розуміння в ярах — це по першій спеціальності: ще в 1901-му він отримав диплом Гірничого інституту в Санкт-Петербурзі й став гірничим інженером.
П’ятирічку — за три дні!
Півроку, відведені історією баронові на керівництво Кримом, Врангель трудився плідно: проводив радикальні економічні, аграрні, адміністративні реформи, давав широку автономію козацтву, прийняв «Закон про волості земства та сільські громади». Але, на жаль, Великобританія відмовилася підтримувати Білий рух і запропонувала Врангелю просити радянський уряд про амністію. І вже до середини весни 1920 року стало зрозуміло: на білогвардійців чекає евакуація із Криму.
Єдиним порятунком було море: військових кораблів і цивільних пароплавів на Чорному морі вистачало. Але їм був потрібен енергоносій, а тоді це було вугілля. Донбас на той час захопила Червона Армія.
Згадавши про першу спеціальність, барон став шукати вихід. І запросив іноземного (американця чи англійця) гірничого інженера для пошуків у Криму... вугілля. Очевидно, що первісна інформація у Врангеля була.
Про кримське вугілля (щоправда, у районі Балаклави) розповідав дослідник півострова академік П. Паллас. А наприкінці позаминулого століття знайдені промислові поклади вугілля при верхів’ї річки Качі, на північних схилах гори Бешуй.
Підтвердження того, що Врангель не наосліп шукав «кримський Донбас», є у мемуарах самого барона: «За декілька десятків верст від Сімферополя були поклади вугілля. Про ці поклади було давно відомо, однак вони досі не розроблялися, хоча шари були поверхневі, розробка легка, а вугілля високої якості. Крим користувався донецьким вугіллям. Я наказав терміново досліджувати родовище й зробити розвідку для проведення до вугільних родовищ залізничної вітки від найближчої станції Сюрень. Я всіляко квапив будівництво залізничної вітки Бешуй—Сюрень, із закінченням якої була б можливість користуватися вугіллям бешуйських родовищ. До перших чисел червня (1920 року. — Ред.) видобуток вугілля сягав тисячі пудів на день, але через брак перевізних засобів (коней і возів) місячний видобуток вугілля не перевищував п’ятнадцяти тисяч пудів. Будівництво залізниці Бешуй—Сюрень, незважаючи на всі зусилля, не могло бути завершене раніше жовтня».
Вирішити проблеми енергонезалежності Криму барону заважали червоні. Він писав у мемуарах: «Загоном Мокроусова (очевидно, Олексія Мокроусова, колишнього матроса Балтфлоту, керівника партизанського руху в Криму в Громадянську війну. — Ред.)... у ніч на 20-те серпня було вчинено напад на Бешуйські копалини, розграбовано касу, спалено пороховий погріб і зруйновано шахту...»
Невдалий проект врятував багато життів
На початку 1920 року залишки білогвардійських військ евакуювалися з Одеси, наприкінці березня — з Новоросійська. У літературі ці події називають «Одеською та Новоросійською катастрофами». Величезна різниця в організації й проведенні евакуації врангелівських військ (близько 100 тисяч чоловік) і цивільного населення із Севастополя в листопаді 1920-го, звичайно, багато в чому — заслуга «чорного барона»: очевидці свідчили, що у всіх кримських портах панували порядок і спокій, всім бажаючим на кораблях і пароплавах надавали місце; Врангель особисто на міноносці проінспектував порти й тільки після цього відправився в еміграцію. Очевидно, успішний перехід флоту біженців від кримських берегів як мінімум до турецьких став можливим багато в чому завдяки роботі вуглекопів у надрах гори Бешуй.
Чорні грифи на безлюдді
Історію про врангелівські шахти повідав мені знайомий на ім’я Руслан, що пройшов Кримські гори уздовж і впоперек. Спочатку розповідь про Донбас у Криму мені здалася не те що фантастикою, а наслідком гіпертрофованого місцевого патріотизму. Підозри посилилися після фрази: «Сам я шахти не бачив, але знаю того, хто знає, де їх шукати». «Поїхали до того, хто знає!» — я вирішив одразу перевірити достовірність розповіді. «На наступні вихідні збирайся», — погодився Руслан.
У гірському селі Верхоріччя, що хвилин за двадцять їзди від Бахчисарая, ми зустрілися з тутешніми знавцями околишньої географії. Мої сумніви посилила фраза одного з них: «Останнього разу в тих місцях я був років п’ятнадцять або двадцять тому. Доведеться згадувати по ходу справи, де точно розкопки».
Навіть за двадцять років, не кажучи вже про період, що минув з «врангелівських» часів, у Кримських горах відбулися істотні зміни. Зникли і з мап, і з лиця землі села Шовковичне (колишня назва — Коуш) і Курортне (дивний вигляд має в безлюдному кримському гірському лісі збережена в дуже пристойному стані автобусна зупинка), і гірняцьке селище з промовистою назвою Шахти, які стояли тут колись. Тепер у лісах, що належать Ялтинському гірничолісовому природному заповіднику (на табличках, удосталь розміщених на кожному лісовому кордоні, щоправда, першим рядком іде «Державне управління справами»), людей мало: за чотири години подорожі до Бешуйських копалень того літнього сонячного дня ми не зустріли жодної живої душі! Хоча місця для любителів пішого гірського туризму тут казково привабливі!
Людей не зустріли, але сліди їхньої діяльності знайшли. Знайти їх нам допомогли чорні грифи. Два або три десятки їх кружляли над одним місцем. Це насторожило наших провідників: «Якийсь звір загинув. І, судячи з кількості птахів, великий». Звір справді виявився великим — самка оленя. І загинула вона, як видно, від людської руки: професійно розібрана туша, сліди автомобільних шин біля місця трагедії. На севастопольських ринках, кажуть, можна по знайомству купити оленину, м’ясо дикого кабана та інші делікатеси з кримських гірських лісів. Але, судячи з усього, ні тутешні жителі, ні тим паче барон Врангель тут уже ні при чому.
Севастополь—Тернівка—Бахчисарай—Верхоріччя—Синапне—верхів’я річки Кача—Тернівка—Севастополь.
Фото автора.
Довідка «Голосу України»
У Кримських горах здавна видобували гагат — різновид кам’яного вугілля. Його ще називають чорним янтарем, чорною яшмою або гишером.
Довідка «Голосу України»
У біографії барона Врангеля були і співпраця з урядом Павла Скоропадського, і спроби домовитися з Нестором Махном, і визнання незалежності федерації горянських народів Північного Кавказу, і прийняття особливого указу, за яким українська мова визнавалася загальнодержавною нарівні з російською, і спроба укласти військовий союз із армією Директорії УНР...
Навряд чи це кріплення пам’ятає врангелівські часи — останні тонни вугілля Бешуйські копальні давали ще в 1949 році.
У надрах цих скель заховане кримське вугілля.
Із цього входу у вугільні копальні тягне холодне повітря — отже, десь є другий вихід на поверхню.
