Наш співрозмовник — один із цьогорічних лауреатів «Аграрної еліти України», керівник приватного підприємства «Агро-Експрес-Сервіс» Сергій КОСТЮЧКО.
— Сергію Степановичу, ви — управлінець, організатор, працювали свого часу головою Млинівської РДА. Як сталося, що наважились піти у сільське господарство?
— Навики, які ви перелічили, знадобляться на будь-якій посаді. Якось у справах (було це, здається, 1999-го) заїхав у село Новоукраїнка, де головував Степан Степанович Корзан. «Сергію Степановичу, ви ж із села, ваш батько був головою колгоспу. Давайте я вас втягну в дуже серйозну халепу — сільське господарство», — запропонував він. Я погодився. В Ярославичах Млинівського району, де нині розміщена дільниця № 1 нашого «Агро-Експрес-Сервісу», ми взяли близько 3,5 тисячі гектарів землі в оренду. Спробували господарювати. Вдалося.
Потім мене призначили головою Млинівської РДА. Тоді я відійшов від справ підприємства. Після помаранчевої революції на мене чекала така само доля, як і інших управлінців. Відтак знову повернувся в сільське господарство і не шкодую, бо це мені подобається. Звичайно, за ці роки і «Агро-Експрес-Сервіс» збільшив свої масштаби: якщо у 2005-му обробляли 10 тисяч орендованих гектарів, то сьогодні — 28 тисяч гектарів у Горохівському районі Волинської, Млинівському, Демидівському, Радивилівському Рівненської, Кременецькому Тернопільської областей. Плануємо зупинитися на 30—32 тисячах гектарів. Цього земельного банку, на мою думку, цілком достатньо, щоб бути серйозним гравцем на аграрному ринку. Та й зараз працюємо без кредитів.
— «Агро-Експрес-Сервіс» вирощує різні культури, однак акцент ставить на цукрових буряках?
— Так. Під них щороку відводимо близько 9 тисяч гектарів, сіємо німецькі гібриди. Два останні роки стабільно отримуємо по 430—440 центнерів цукрових буряків з гектара (позаторік мали 475 ц/га), цьогоріч очікуємо по 500. У нас є вся необхідна техніка: 8 німецьких бурякозбиральних комбайнів, 6 навантажувачів, 21 бурякова сівалка, тож цукровими буряками займатися вигідно. Наприклад, комбайни в нас уже окупилися. Тепер вони заробляють самі на себе: коли ми закладаємо затратну частину, то враховуємо і ті 1200 гривень на гектар копанки, які нам довелося б заплатити за збирання врожаю, якби ми когось наймали. Наші буряки завжди якісні, з високою цукристістю, тому на них є попит.
Загалом ми вкладаємо в цукрові буряки 147 мільйонів гривень, і розраховуємо повернути ці гроші, а ще отримати в межах десяти відсотків прибутку. Оскільки ціна на цукор знизилася, то, вважаю, треба збільшувати затратну частину, щоб була вищою врожайність.
У цукровій галузі рік на рік не схожий. Бувають і надприбутки, а є рік чи два, коли доводиться спрацювати в нуль. Отут потрібне терпіння. Адже цукрова галузь зав’язана не тільки на Україну — на світовому ринку маємо таких серйозних конкурентів як Бразилія та Індія. Коли в них урожай високий, то в нас ціни «летять», а коли немає врожаю, то в нас, як 2009 року, — цукор по 8 гривень за кілограм.
— Досі ПП «Агро-Експрес-Сервіс» займалося виключно рослинництвом і мало від цього зиск. А віднедавна почали розвивати молочне тваринництво. Наскільки це вигідно?
— Будь-який вид діяльності є прибутковим, коли ним займатися серйозно. Якщо доїти від корови по 20 літрів молока на день (а це 6 тисяч літрів на рік) та помножити на 3,2 гривні за літр, то отримуємо майже 19 тисяч гривень доходу з однієї корови. Затратна частина на українську чорно-рябу в звичайних українських умовах, з урахуванням зарплати доярки у 4—5 тисяч гривень, становитиме в межах 10—12 тисяч гривень на рік. То чому тваринництво нерентабельне? А ще плюс телятко. А 12 тонн органічних добрив — не дохід? За нашими розрахунками, тваринництво економічно вигідніше, ніж рослинництво.
Торік ми купили одне господарство, в якому була худоба української чорно-рябої породи. Спочатку (в липні минулого року) там надоювали в середньому по 7,2 літра молока від корови, нині досягли втричі більших надоїв, тобто є динаміка. Проблема в тому, що це поголів’я не досить генетично розвинуте, але якщо ним займатися, то є віддача. Це стадо ми поступово нарощуємо — купуємо по всій Україні по 5, 10, 30 голів. Так, у травні завезли близько 300 голів. Будемо їх поступово поліпшувати голштино-фризькою породою. Для цього завозимо з Канади сперму.
Крім того, на дільниці №7, що в селі Башарівка Радивилівського району, будуємо потужний комплекс прив’язного утримання. Ставимо там чистого голштино-фриза. Уже завезли 460 голів із Німеччини, і нині щодня отримуємо там понад 30 літрів молока від корови. Щоправда, оскільки нині діє заборона на ввезення — процес зупинився. За місяць-два, якщо знімуть заборону, ми його відновимо.
У всіх селах, де орендуємо земельні паї, ми викупили в людей усе колективне господарське майно. І тепер у нас є можливість років на 3—4 поставити в старі підремонтовані приміщення до 3500 голів, тим часом будуватимемо сучасні та надсучасні ферми, які обладнаємо імпортним устаткуванням — під голштина. Під кожною твариною лежатиме мат, а не дошки. Зовсім інший підхід буде у системі доїння, напування, вентиляції тощо. Також на кожній фермі будуть зерносховища на 4,5 тисячі тонн.
Щоб подовжити життя коровам, вибрали індивідуальне утримання. Тут у нас із спеціалістами була тривала дискусія, аж доки ми не привезли голштинів. Результат, як кажуть, уже помітний. Ознайомившись, що робиться в інших господарствах, ми однозначно вибрали прив’язне утримання. Подивіться: і в Україні, і загалом у Європі голштино-фризька порода доїться 1,9—2,1 лактації. Тобто ви створюєте ферму, забезпечуєте її на 100 відсотків поголів’ям, але це поголів’я не забезпечує своє відтворення. Щоб поновлювати стадо і вийти в нуль, треба хоча б 2,5—2,6 лактації. Тоді ферма не зменшується. Проте є й мінус: більші затрати у зарплаті. Але за рахунок зменшення затрат на обладнання ми виходимо на ті самі цифри. І наша перспектива спрямована на це.
У нас буде найбільша ферма прив’язного утримання у Європі.
— Але ж щоб бути з молоком, потрібні корми для худоби?
— Корми маємо свої. На двох дільницях, де представлене тваринництво, маємо найсучасніші кормозмішувачі. Ми туди все завантажуємо: зерно, дріжджі, мікроелементи, соковиті компоненти, воно добре вимішується. Щоб було рівномірним, додаємо розведену патоку. В нас цілий рік корм однаковий. До 15 жовтня минулорічних кормів нам вистачає повністю. Цьогоріч припасені корми почнемо використовувати із середини осені.
— Як складаються стосунки з пайовиками?
— У нас на сьогодні по західному регіону найвища орендна плата. Даємо на кожний гектар 400—430 кілограмів пшениці. За пай виходить у межах 1600 кілограмів. Якщо хто хоче грошима, минулого року виплачували із розрахунку 1,35 гривні за кілограм пшениці, а в цьому виплачуватимемо по 1,4—1,45 гривні. Крім того, замість селян-орендодавців сплачуємо прибутковий податок. За кожен гектар орендованої землі торік виділяли на соціальні програми в сільські ради по 12 гривень, цього року — по 15. Загалом на соціальну сферу села спрямували торік понад 400 тисяч гривень.
Інтерв’ю взяла Олександра ЮРКОВА.
