Третій раз вибори у гірському регіоні на Львівщині до обласної ради виграв лікар Михайло Гичка. У рідному Старосамбірському районі мобільний телефон земляка, який тривалий час керував Львівським діагностичним центром, а нині очолює обласну клінічну лікарню, знають у кожному селі. На відміну від багатьох, депутат не роздає своїм землякам подачок, а спільно з усією громадою розробляє проекти добрих справ.
Земляк завжди допоможе
— Три завдання стоять переді мною, — розповідає депутат Львівської обласної ради М. Гичка. — Перше — робота з виборцями, звертаються з різними проблемами і треба допомагати. Друге — більше стосується мене, це робота над удосконаленням системи охорони здоров’я. Третє — захист інтересів громади, згуртування людей на добрі справи.
Нещодавно М. Гичка допоміг землякам відремонтувати дахи і поміняти вікна у Головецькому та Чижках. Не за рахунок бюджету. Депутат-медик не може працювати так, як бізнесмени. Треба щось зробити, запитують, а скільки потрібно? Витягають з кишені гроші й — усі проблеми.
У Гички інший підхід. Сідає з представниками громади за стіл і разом міркують, де взяти кошти. Трохи жителі села скинуться, трохи спонсори допоможуть. Усе відбувається відкрито і в усіх на очах. І зроблені таким чином добрі справи в стократ цінніші, ніж чиїсь подачки. Своє основне завдання Михайло Гичка бачить в тому, щоб навчити своїх виборців чесних правил гри.
Феномен довіри до лікаря М. Гички пояснюють по-різному. Одні кажуть: земляки до нього їздять лікуватися. У лікарнях, якими керував Гичка, до вихідців із Старосамбірського району завжди було особливе ставлення, бо завтра вони зайдуть у кабінет до Михайла і розкажуть, як їх приймали у медичному закладі.
Хто лікується в обласній клінічній лікарні, яку нині очолює депутат? Переважно незаможні люди. Коли в когось на Старосамбірщині біда, біжать до земляка.
Якось М. Гичка їхав до мами в село Губичі, що біля Добромиля в Старосамбірському районі. Зайшов на базар купити сиру. Дає жінці гроші, а та плаче.
— Що трапилося? — подумав, що мало заплатив, але жінка відмовляється брати гроші.
— Михайле Михайловичу, ви мою Марусю з того світу витягнули, — каже жінка. — Пригадуєте, як дитина працювала на буряках у Херсонській області й захворіла на пневмонію. Долікували до того, що почався туберкульоз легень. Ви допомогли покласти малу до тублікарні. Вісім місяців лікували і врятували легені.
М. Гичка став для земляків щитом, яким можна прикритися від черствості й байдужості. Мешканець Турківського району за його здоров’я поставив сорок свічок у різних церквах краю. Привезли людину з інсультом до Львова, а тут ще розрив аорти. Успішно прооперували, ніхто не питав, скільки в тебе грошей — рятували життя.
Хочуть дійти до Брюсселя
За час депутатства М. Гичка зрозумів, що сам не може допомогти всім землякам, навіть якщо б не вилазив зі свого округу місяцями. До розвитку гірських районів потрібний системний підхід. І в цих питаннях він тісно співпрацює з головою Старосамбірської районної ради Володимиром Горбовим. До речі, той теж декілька каденцій керує гірським районом.
— Перше, чого ми спільно дійшли, — каже М. Гичка, — потрібно думати не лише районними масштабами. Щоб досягти перемін у гірському краю, потрібен системний підхід. Маємо екосистему Українські Карпати. Не можна розвивати лише Старосамбірський район, а про Турківський чи Сколівський забути. Не можна допомогти горянам лише з позиції депутата Львівської обласної ради. Ми почали об’єднувати жителів гірських районів навколо спільних проблем.
До нашої розмови долучається голова Старосамбірської районної ради Володимир Горбовий. Розповідає, як з участю М. Гички відбулося об’єднання гірських районів Львівщини в асоціацію «Бойківські Бескиди». Все почалося з 2006 року, а нині дехто демонструє бурхливу діяльність і хоче перевернути гори за один рік, особливо перед виборами. Це довга і щоденна робота.
Після об’єднання в межах області голос горян не почули. Через рік відбулися установчі збори асоціації органів місцевого самоврядування регіонів Карпат України. Цього разу об’єдналися понад 60 районних і місцевих рад Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей.
Обласна влада спочатку скоса поглядала на енергійні ініціативи. Всі ж звикли до вертикалі, все йде згори донизу, а не навпаки. А тут декілька настирливих бойків не дають спокійно жити. М. Гичка зумів-таки переконати Львівську облраду, щоб та підтримала ініціативи знизу і вступила в новостворену асоціацію.
— На мою думку, — каже М. Гичка, — хибною є практика підписання угод, наприклад, уряд — Чернівецька чи Закарпатська область. На Карпати повинні дивитися ширше, ніж на екосистему. Проблеми у горах всюди однакові: паводки, бездоріжжя, екологія.
Друге — потрібно прийняти закон про розвиток гірських територій. Українські Карпати є складовою частиною гір, які розташовані на території інших країн — Румунії, Угорщини, Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі. Всі вони входять до Євросоюзу, який постійно виділяє кошти на модернізацію та розвиток інфраструктури гірських регіонів. Ми теж частина цієї екосистеми і робитимемо все, щоб з 2014 фінансового року ЄС спрямував кошти на розвиток Українських Карпат. На розбудову доріг, на захист населених пунктів, на розвиток підприємництва і на підтримку активності громад.
— У який спосіб?
— Ми підписали угоди з регіонами Карпат у Польщі, Словаччині. Незабаром — з регіонами у Румунії. Уряди цих країн будуть звертатися до Брюсселя і просити посприяти розвитку Українських Карпат. Але має бути зацікавлена у вигідній співпраці й Україна. Верховна Рада і уряд повинні адаптувати наше фінансове законодавство до європейського. Ми працюємо у різних площинах. Можемо отримати кошти, але не зможемо їх використати за призначенням.
Віддайте дороги громадам
— На ваш погляд, як нині розвивати економіку гірського краю?
— Економіка буде успішною, якщо в регіоні нормальні дороги, якщо розвинена інфраструктура. Лише тоді інвестор приїде. За прикладом не треба далеко ходити. За межею Львівщини у Закарпатській області — Воловецький, Перечинський, Свалявський райони, де значно краща інфраструктура, знаходиться близько 40 санаторіїв та будинків відпочинку. Той самий клімат, ті самі гори, та сама мінеральна вода. Погляньте, які там дороги.
— Який вихід?
— Прийняти простий, але одночасно дуже складний закон. Дороги не повинні бути власністю держави. Як побудована наша дорожня імперія? Всі податки на утримання доріг йдуть до Києва. А далі «Укравтодор» розпоряджається, куди виділяти кошти. Бачите, з Києва видніше, яка в Турці чи в Сколе дорога.
Про що говорить світова практика? Дорога належить громаді, яка нею користується. Між селами — районній раді, між районами — обласній раді. Зібрані податки автоматично мали б надходити на рахунки відповідних рад. «Укравтодор» не бачить, що деякі дороги десятиліттями не ремонтували.
— Що ще впливає на економіку гірського краю?
— Я противник, щоб у горах розвивали серйозне промислове виробництво. Але я прихильник того, щоб розбудовувати через кожні 20—25 кілометрів пропускні пункти. Нині лінія кордону для багатьох гірських сіл стала лінією смерті — тупиком. Ми тішимося, що збудували найбільший у Європі пропускний пункт у Краківці. Вигідно в одному місці збирати мито і платежі? Безумовно. Але які відстані доводиться деколи долати, аби минути кордон.
Кожен новий пропускний пункт — це нові робочі місця, це розвиток сфери обслуговування, це нові віяння в розвитку населених пунктів.
Село Нижанковичі давно стало глухим кутом, хоча через нього проходить пряма дорога до Польщі. Нещодавно мої земляки з поляками розібрали колючий дріт і встановили на кордоні сцену. Так хотіли привернути увагу до наболілого питання. П’ять років тому прийняли рішення про відкриття пропускного пункту у Нижанковичах. Польська сторона готова виділити фінансування. Поки що мовчання з українського боку.
— А як розвивати гірське село?
— Традиційно горяни жили з худоби. Це має бути спеціалізоване гірське сільське господарство. Знаю прекрасного фермера, який успішно вирощує картоплю. Справжній учений з народу. Має 80 районованих сортів.
— Які слова найбільше відповідають гірському краю?
— Людям — увагу, Карпатам — повагу...
Старосамбірський район.
Львівська область.
Фото з родинного архіву М. Гички.
Рядки з біографії
Михайло Гичка тричі поспіль обирався депутатом Львівської обласної ради у Старосамбірському гірському районі. Заслужений лікар України.
Народився 28 серпня 1959 року в селі Губичі Старосамбірського району. Працював лікарем у Мостиському та Городоцькому районах. Нині — головний лікар Львівської обласної клінічної лікарні.
Михайло Гичка з дружиною Галиною.
