Солодкі мрії і жорсткі реалії

Така ситуація в цукровій галузі не нова. Важко пригадати хоч один рік, коли б усі, задіяні у ланцюжку від посіву до продажу готової продукції у магазинах, були б задоволені цінами. Якщо додати ще й інтереси споживача, котрий теж завжди болісно реагує на вартість цього товару, стає очевидним, що вся система ось уже довгі роки перебуває у стані розбалансування. А аварійні піки час від часу настають або в разі різкого зростання вартості солодкого піску, або в моменти катастрофічних падінь розцінок на сировину. Вирівнювати ситуацію після таких «солодких» катаклізмів, як правило, береться уряд у ручному режимі.

Не обійшлось без традиційних методів швидкого керування і нинішнього року. В квітні Кабмін приймає чергову постанову про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків протягом наступного маркетингового року, тобто з 1 вересня 2012-го до 1 вересня 2013-го. В цей час мінімальна вартість цукру має становити не менше 4,925 тисячі гривень за тонну без урахування ПДВ.

Варто зазначити, що до вересня діє значно нижча ціна — 4,25 тисячі гривень за тонну без ПДВ. Саме остання призвела до серйозного погіршення фінансової ситуації на переважній більшості переробних підприємств. Не тільки їх власники, котрі, зрозуміло, є зацікавленими особами, але й фахівці відділу харчової та переробної промисловості облагропроду переконані: таке цінове обмеження вело не до розвитку галузі, а до її скорочення.

Зважаючи на таку цінову нестабільність на ринку цукру, для області вкрай гострою стала проблема не тільки відновлення непрацюючих заводів, а й збереження діючих. Колишня цифра в сімнадцять цукроварень уже давно забута. Минулого сезону в роботу змогли включитись лише шість, але й серед них далеко не всі працювали стабільно. Тому до питання доцільності їх запуску доводиться повертатись знову і знову — ще до початку бурякових жнив.

Поки що власники заводів не поспішають розкривати своїх найближчих тактичних планів. Однак подейкують, що навряд чи відновиться виробництво на Хмельницькому цукрозаводі. А ще не так давно говорили про його відродження. Утім, підприємство запустили більше про людське око: мовляв, на ньому не поставлено хрест, ніж заради справжнього виробництва.

Не вщухають розмови і довкола Городоцького заводу, який зупинився ще чотири роки тому. Торік як обласна, так і районна влада, намагаючись продемонструвати свою дієвість, багато говорили про те, що ось-ось його цехи запрацюють, але... Далі розмов справу так і не вдається зсунути з місця.

Хоча вже нинішнього року співвласники таки побували на заводі, повідомили колишнім працівникам: підприємство не просто збережене, а навіть має план відродження. Правда, для цього потрібно близько 20 мільйонів гривень.

Наскільки вагомою є ця сума для інвесторів, судити важко. Але, швидше за все, до неї треба додати ще й зарплатні борги, які тягнуться вже добре п’ятиліття, чималі борги перед аграріями, що свого часу здали на переробку буряк, але так і не отримали за нього гроші, різні бюджетні платежі...

Одне слово, реанімація підприємства коштуватиме недешево. Але чи зможе воно відпрацювати ці кошти? І протягом якого часу? Для бізнесу це — питання номер один.

То чи справді можна очікувати на відновлення колишніх потужностей городоцького цукрового?

Здається, навіть попри бажання співвласників, вони й самі не до кінця вірять у те, що продукція підприємства суттєво поповнить цьогорічний ринок цукру. Поговорюють, що пуск його буде швидше пробним, аніж справді результативним. Отже, один до одного повторюється історія хмельницького цукрозаводу. А чекати на розв’язку цього спірного сюжету залишилось недовго — вже за півтора—два місяця аграрії почнуть копати буряки. От тільки чи повезуть вони їх у Городок?

Навчені гірким досвідом минулих років, керівники господарств уже не поспішають здавати сировину будь-кому. Більшість ще в посівну намагається визначитись, для кого працюватиме. Скажімо, значні площі посівів цукристих цього року мають господарства Теофіпольського району — до п’яти тисяч гектарів. І це не випадково, адже тут працює один із найпотужніших цукрозаводів.

Але наскільки вигідним буде нинішнє партнерство селян і переробників, поки що ніхто остаточно сказати не може. З одного боку, все, начебто, складається на користь землеробів. Хоча цьогоріч загалом по області посіяли 50 тисяч гектарів, і це на п’ять тисяч менше від минулорічного, проте сподіваються, що загальний вал коренів буде не меншим. Торік середня врожайність становила 349 центнерів із гектара, і це був найвищий показник з 1995 року. А нині прогнозують ще більше. У тому самому Теофіпольському районі очікують, що врожайність підніметься щонайменше на 20 відсотків. Крім того, агрономи сподіваються і на високу цукристість. Тож усе могло йти до того, що аграрії добре зароблять на цьогорічному врожаї.

Щоправда, це підвищення можна вважати доволі символічним — лише 61 копійка на тонні. Але з урахуванням потенційного врожаю прибутки могли б бути більшими, ніж торік. Та чи будуть?

Усе залежатиме від того, чи погодяться цукровики працювати за визначеними урядом мінімальними цінами. Адже виробничники називають свої цифри, котрі можуть гарантувати стабільну рентабельність — від 5,5 до 6,5 гривні за кілограм цукру. Якими при цьому будуть прибутки власників цукрозаводів, залишається комерційною таємницею. Втім, як і теперішні збитки. Подібні секрети навряд чи колись стануть надбанням громадськості. Та хоч би як там було, саме вони значною мірою визначатимуть, скільки українських цукрозаводів продовжить свою роботу та які поля засіватимуть аграрії.

Для середньостатистичного покупця вся ця цифрова мозаїка залишається малозрозумілою. З одного боку, на ринку сьогодні можна купити ваговий цукор за 5,3 гривні за кілограм. Водночас у супермаркетах краю фасований продукт коштує від 7,09 до 12,1 гривні за кілограм. Різниця вражаюча. Так і хочеться запитати: «Хто ж працює у збиток, а хто робить шалені накрутки?»

Дещо прояснює ситуацію дата виготовлення на упаковках. На найдешевшому стоїть червень—липень нинішнього року, на найдорожчому — ті ж самі минулорічні місяці. Складається враження, що на вартість цукру, неначе на вартість доброго вина, впливає рік вирощеного врожаю і витримки.

Якщо ми не станемо свідками будь-яких катаклізмів — від природних до економіко-політичних, то навіть за урядового підвищення нижньої цінової межі навряд чи можна буде очікувати різкого подорожчання цукру на споживчому ринку. З кількох причин. Насамперед через те, що валове виробництво білих кристалів має бути не меншим від торішнього. А ще через те, що близько половини минулорічних запасів, а область виробила 217 тисяч тонн солодкого піску, ми так і не з’їли, і не продали. Тож проблема реалізації залишатиметься доволі гострою. Фахівці стверджують, що експортний потенціал вітчизняної цукрової галузі нині втрачений. Ще двадцять років тому 65 відсотків українського цукру, а це 4,5 мільйона тонн, йшло за межі країни. Останніми роками серед споживачів залишились хіба що Грузія, Казахстан та Киргизія. Але й вони купували не більше 100 тисяч тонн на рік. У результаті щорічний експорт продукції становить заледве 5 відсотків від виробленого.

Хоча українські цукровики давно мріють про вихід на світові ринки, проте шлях цей доволі тернистий. Зокрема, через ціни. Приміром, за даними галузевої асоціації, на внутрішньому ринку тонна солодкого піску коштує 5200—5500 гривень, тобто 651—695 доларів. Водночас на Лондонській біржі білий цукор пропонується по 624 долари. Звичайно, біржові ціни — далекі від тих, що споживачі як українські, так і з об’єднаної Європи бачать на прилавках. Але на певні тенденції вони все-таки вказують, і те, що українське цукроваріння не може претендувати на лідерські позиції, очевидно.

Щоправда, є ринки, дорожчі від українських — російський, білоруський та молдовський. Однак чи готові вони відкритись для українського постачальника? І на яких умовах? Швидше за все, відповідь на ці запитання знову доведеться шукати не так в економічній, як у політичній площині. Тож, уже за звичкою, ціни на цукор та буряки знову формуватимуть не так попит і пропозиція на ринках, як політичні та урядові рішення. Наслідки такої роботи споживач і виробник відчувають кожного сезону.

 

Хмельницька область.