Незважаючи на неврожай абрикосів і персиків, вітчизняні садівники не можуть пробитися на внутрішній ринок зі своєю продукцією
Садівники південних областей тільки закінчують збирання абрикосів і персиків. Але вже зараз їм впору підраховувати збитки. Причина недоборів, кажуть фахівці, — аномально холодна зима.
Найбільший сад кісточкових в Україні, куди Аграрним союзом і було нещодавно організовано прес-тур для журналістів, розкинувся в Каховському районі Херсонської області. Вирощують тут персики, абрикоси, черешню. Останні два роки сад давав за сезон понад п’ять тисяч тонн плодів. На землях агроторгової фірми ім. Солодухіна багаторічні насадження займають майже тисячу гектарів. Якщо спочатку абрикосів нинішнього року планували зібрати 2,5—2,8 тисячі тонн, то зараз добре, якщо буде 500 тонн. З персиками така сама ситуація. Зазвичай їх беруть 2—2,2 тисячі тонн, тепер розраховують хоча б на 400 тонн.
Пов’язано це з тим, розповіли в господарстві, що перша половина зими була аномально тепла — плюс 12—14 градусів. Рослини вийшли зі спокою, набухла брунька, пішли процеси. А другого лютого вдарив 29-градусний мороз, у той час як персик переносить до 22. Сильні холоди трималися досить довго. Ґрунт промерз більш як на метр. Постраждали й коренева система, й багаторічна наземна частина.
У середньому, стверджують у господарстві, загублено до 38 відсотків персиків. Причому не плодів, а самих насаджень. Черешня вимерзла на половині площ, а виноград — на 90 відсотках. Рослини ці викорчовуватимуть. Уже замовлено посадковий матеріал. Хоча він — великий дефіцит в Україні. Адже розплідники зима теж не пощадила.
«У грошовому вираженні збитки становлять десь 20 мільйонів гривень», — вважає директор агроторгової фірми Ігор Давиденко (на знімку).
Здавалося б, у такій ситуації повинен бути для садівників і позитивний момент. Адже постраждали кісточкові по всьому півдню України. А коли неврожай, логічно, що ціна на ринку на персики й абрикоси зросла.
— Ціна, звісно, є, — розповідає директор. — Вища, ніж торік. Але за валом ті втрати, яких ми зазнали, не покриє. Однак парадокс в іншому: ми не можемо продати в Україні навіть те, що зібрали. Подивіться! Порт «Южний». Що там діється!? Доходить до того, що місцеві фермери хочуть перекривати дороги й не пускати машини з імпортом, який губить наше сільське господарство. Виходить, ми зазнаємо збитків, сподіваємося хоч якось компенсувати. А імпорт іде нескінченним потоком. Взяти Київ. Не знайдете там ні наших персиків, ні абрикосів. До 95% такої продукції йде в столицю з-за кордону: Туреччина, Греція.
Про оптові ринки лише базарять
— А як же, — запитую співрозмовника, — широко розрекламовані урядом оптові ринки, створення яких ініціювалося в столичних кабінетах? Невже вони не рятують ситуацію?
Ігор Давиденко впевнений, що першорядне завдання його господарства — вирощувати продукцію, а не думати про реалізацію по всій країні. «У противному разі, — каже він, — довелося б наймати додатково на роботу ще тисячу осіб». А в Україні, на жаль, вийшли не оптові ринки, а базари. Припустимо, в саду відпускна ціна на персик 15 гривень. І якщо це справжній оптовий ринок, він узяв, «наварив» собі дві гривні, за винятком транспортних послуг, і віддав на дрібний опт. Тоді плоди в Києві продавалися б по 20 гривень. А сьогодні так: бере в господарстві покупець — привіз у столицю, віддав оптовикові — 3—4 гривні наварив. Той продав роздрібнику. І теж — 3—4 гривні поклав у кишеню. Роздрібник віддав на лоток. І там 3—4 гривні. Виходить, відпускну ціну персика треба множити мінімум на два, поки товар опиниться у кінцевого споживача. Нашим керівникам, щоб були справжні оптові ринки, потрібно три-чотири прошарки посередників прибрати. Завдання оптового ринку повинне бути, як у всій об’єднаній Європі: укласти договір із виробником, забрати туди й там уже віддати кінцевому споживачеві. А наші оптові ринки перетворилися на ті самі базари. Скільки там імпортних машин стоїть... Вони просто платять за місце і продають продукцію.
— Як у Копанях, що неподалік нашого господарства. Там сотні тонн персиків, абрикосів — але переважно турецьких, грецьких, македонських. Я, — продовжує директор, — на всіх нарадах виступаю, кажу: «Уявіть собі, чи можу я завантажити хуру персиків і відправити до Туреччини, Греції?» Питання риторичне. А тут сотні тонн персиків опиняються. На захист імпорту кажуть, мовляв, нижче ціна — споживачеві добре. Але мільйонам громадян, які живуть у селі й вирощують продукцію, їм від цього недобре. Розумієте, весь ринок ЄС дотується. Навіть візьмемо просту арифметику: коли виробник там бере кредит, то безпроцентний або під 4—5 відсотків. Якщо я беру — то під 25, уже доводиться їх на ціну додавати. Як я можу дешевше продавати? Створіть мені умови. А якщо ви хочете запустити сюди імпорт — то обкладіть його, будь ласка, на суму дотацій, що виробники там одержують, і плюс ввізне мито. Вирівняємо його в ціні в такий спосіб. Покупець розбереться, чий товар кращий!
— Чи звертали ви увагу чиновників на ситуацію, що склалася в нинішньому році?
— В області стан справ розуміють. До Кабміну від Херсонщини було направлено листа, щоб допомогли. Чи то безвідсоткові кредити, чи то компенсація — щоб хоч якось підтримали. Адже такі погодні катаклізми — це непереборна сила. Що ми не так зробили? Як я можу вплинути на ситуацію? Приходить відповідь: вирішуйте питання з Мінагропродом, з їхніх витрат. Як? Вони затверджені, ці витрати, на Верховній Раді, в бюджеті. Хто їх може змінити? Це — забрати у тваринництва або рослинництва? Знаєте, легко послати... Така відповідь, думаю, вона смішна й некомпетентна. Відписка, притому така, як ляпас. Наш прем’єр (йому підказують, може) каже, що не треба бідкатися. Потрібно шукати суперсучасні технології, що дозволило б одержувати хороші прибутки, а не на колінах вирощувати. Розкажіть, яка в нас несучасна технологія!? Та такі технології, як тут — рідко зустрінеш! Дайте продати продукцію! Не даєте, імпортом давите... Як мені підвищити працівникам рівень зарплати? Розкажіть! Як продати технічний виноград, коли він дозріває і нікому не потрібен. На переробку ніхто не бере. Трагедія, коли починаєш думати, куди його прилаштувати для виноробства. Бо (в інституті виноградарства і вина кажуть)
98 відсотків вироблених у нашій країні коньяків не містять українського винограду.
Крапка! Баржі, цистерни зі спиртом, дистилятом якимсь... Будь-що, тільки не українське. Розлив — і навіщо голову морочити, вирощувати. А нам — як платити зарплату виробникам на селі?
Зі «страхом» совість зовсім втратили
— Чи пробували ви страхувати своє виробництво? Адже воно ризиковане, просто неба.
— Пробували, тільки ніхто не страхує. Озимі, щоправда, страхуємо — це хоч якось уписується в нормативи. Страхові компанії від 3,5 до 5 відсотків беруть страховий внесок, плюс 10—15 — франшиза. Це ще сяк-так. Коли ми пропонуємо страхувати сади, відповідають: «Давайте, тільки це великі ризики. Тому заплатіть 15 відсотків страхового внеску плюс 25—30 — франшиза». Зачекайте, я вам повинен заплатити 6—7 мільйонів гривень за нашими обсягами. Їх же треба заробити! Це який прибуток треба мати, щоб тільки за страховий внесок заплатити такі гроші? Притому, якщо наступить страховий випадок, оцінений, приміром, у ті самі 6—7 мільйонів збитків, вони повернуть нам тільки 4 мільйони. Чому? Бо франшиза 30 відсотків становить, котру вони не оплачують. От і все, яке вже тут страхування!
Виростив урожай, а тебе імпортом задавили. Ти знизив ціну й уже не вкладаєшся в собівартість. Рікою тече винний фальсифікат — і виноград уже не потрібний. Тобто, питань багато...
Фото автора.
ДО РЕЧІ
Ігор Давиденко:
Ми були в Італії, бачили, як персики забирають. У себе в господарстві ми акуратно зриваємо руками, укладаємо ніжно в ящик. А там — просто шок: кидають у відра, зсипають у півтонний контейнер, який ставлять на трактор, вивантажують, сортують у ящики — й у холодильник. А чому так? Вони зривають плоди в кам’яному стані, геть зелені. Без смакових якостей, накопичення вітамінів. Потім, коли є покупець, — «кинули» етилену в холодильну камеру, персик за два дні почервонів — і в Україну. Не знаю, наскільки додається від такої продукції здоров’я у споживача.
