Про міста-трударі, їхніх жителів, які освоюють незліченні дари природи, залізний щит і червоних курок
Небезкінечність безкінечності
ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК У № 131 за 20 ЛИПНЯ.
Багатства цього краю почали освоювати наприкінці XІX століття й найактивніше — в роки Радянської влади. Створювалися гірничозбагачувальні комбінати, великі металургійні та машинобудівні підприємства, що використовували ці ресурси. Для їхньої діяльності потрібна була енергія, що спонукало до видобутку вугілля, урану нафти та газу.
Майже всю останню сотню років тутешні громадяни жили під гаслами: «Країні потрібен метал», «Країні потрібне вугілля», «Країні потрібен залізний і ракетний щит»! І вони розв’язували ці дуже складні завдання, створюючи й розбудовуючи на базі природних ресурсів регіону гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, ракетобудування, хімічну та енергетичну промисловість. Екстенсивно, з обсягами використання наявних в «засіках» багатств області, що постійно зростали.
Тоді здавалося, що здатність до самоочищення й самовідновлення атмосфери, водойм, ґрунтів — безкінечна. З’ясувалося, ні: безкінечність не безкінечна. Тепер ті, хто мешкає тут, пожинають плоди такого господарювання, про що також піде мова в подальших наших публікаціях.
Але, незважаючи на серйозне забруднення довкілля, люди тут працюють, у тому числі й на шкідливих виробництвах, радіють життю, одружуються, виховують дітей, більшість яких, подорослішавши, приходять на підприємства, де трудяться їхні батьки, освоюючи незліченні дари природи. А що отримують натомість? Спробуємо розповісти й про це.
Ще одна ознака нинішньої Дніпропетровщини: занехаяні підприємства.
