Нікополь, знаменита печаль моя

Що, власне, про Нікополь відомо — най-най? Звісно ж, те, що тут було обрано гетьманом України Богдана Хмельницького. А за сім кілометрів на захід є могила запорозького кошового отамана Івана Сірка. 1971-го в степах під Нікополем, на території гірничорудного комбінату під час розкопок скіфського кургану Товста Могила було знайдено золоту пектораль, пізніше датовану ІV століттям до н. е., — одну з найвеличніших знахідок світової історії та археології.

Решта не так цікаво, як сумно: за даними Вікіпедії, в місті — три промислові зони. У них розташовано 38 основних підприємств, що означає: 1500 джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу. Найінтенсивнішими забруднювачами є завод феросплавів, мережа трубних ЗАТ, кранобудівний завод. Обсяги викидів у 2008 році становили 156,7 тонни в розрахунку на один квадратний кілометр території міста й 61 кілограм в розрахунку на одного жителя міста.

Із південного боку місто омиває Каховське водоймище, що є єдиним джерелом водопостачання Нікополя, котрий до того ж перебуває за 14 кілометрів від однієї з найбільших у світі атомних електростанцій — Запорізької АЕС.

Так сталося, що до Нікополя ми потрапили наприкінці робочого дня, і на одні заплановані зустрічі не встигли, а учасники інших зненацька від них відмовилися. Але нашого фотокореспондента Андрія Нестеренка годі було зупинити, і він поїхав «познімати».

Вирішили випити кави в кав’ярні в центрі міста. Підсіли до жінки похилого віку, котра одразу зацікавилася нами: «Хто та що?». Вона виявилася гарною співбесідницею, до того ж закоханою в рідне місто, про яке сумно сказала так: «Нікополь, знаменита печаль моя...».

А хіба не печаль? Подивіться на знімки: до забрудненого довкілля ще можна додати забруднену воду, яку доводиться споживати городянам (хай навіть після очищення), — фото з набережної, багато підприємств зяють вікнами без шибок, а на обрії — труби інших, що викидають в атмосферу свою отруту. Сумно...