Після Євро-2012

Львівський таксист із фірми «Радар» дорогою до вокзалу розповів авторові цих рядків неймовірну історію. Чемпіонат завершився, а йому телефонує англієць Марко і каже, що незабаром приїде в Україну, хоче з ним зустрітися. Англійський фан потрапив біля Донецька в аварію. Заснув за кермом і вщент розбив автомобіль. На щастя, дорожня пригода закінчилася лише кількома подряпинами. Автомобіль довелося продати за копійки на запчастини. За виручені гроші найняв таксі, щоб встигнути на матч, і приїхав до Львова, звідки вночі, одразу після гри, планував вирушити до Польщі. Там його очікували друзі.

Порозумітися із львівським таксистом допомогли волонтери. Марко попередив, що після аварії в кишені порожньо, але тому, хто довезе його до Жешува, друзі компенсують всі затрати.

У львів’янина не виявилося візи, тому попросив товариша відвезти гостя до Польщі. Сіли в таксі й поїхали. Бачать, англієць починає хвилюватися:

— Куди мене везете? До Польщі в інший бік.

Спробував таксист щось пояснити, але мови не знає. Здогадався зателефонувати волонтеру, а та заспокоїла англійця:

— Водій їде додому, щоб узяти термос із кавою та бутерброди.

Після того Марко заспокоївся. Через кілька годин він у Жешуві вже обнімався зі своїми друзями. Почувши, що водій не хоче брати гроші за лічильником, а лише за пальне, дуже здивувався. Пообіцяв, коли повернеться додому, обов’язково зателефонує.

Сьогодні таксист із фірми «Радар», який не хоче називати прізвища і привертати до себе увагу, розповідає про пережите, немов про сон. Як після львівського матчу  30 хвилин розшукував англійця. Довелося від автобусного заводу до стадіону йти кілька кілометрів пішки, бо автомобіль без перепустки не пропускали. Марко вже хвилювався, бо таксист спізнився на півгодини. А коли побачив нового друга, ледь не плакав від радості.

Футбольну історію про англійського фаната, який після аварії залишився без грошей, будуть ще не раз розповідати і в Україні, і в Англії.

Що в цій історії головне? Не все вимірюється в нашому житті грошима. Головний урок, який винесли з футбольного свята львів’яни, — це урок людяності. Це те, що не можна за жодні гроші купити. Численних гостей зустрічали як близьких друзів — щиро й гостинно. І футбольні фани платили взаємністю, коли горланили під міською ратушею «Україна» або коли піднімали на стадіоні плакати з написом «Ми любимо Львів».

Львову не раз прагнули приклеїти ярлик расизму та агресивного націоналізму. Цей стереотип залишився ще з радянських часів, коли весь Союз залякували «бандерівцями». Пригадуєте, як у відомому анекдоті призовник із Західної України запитував у військкоматі: «В армії дадуть автомат чи свій брати?».

Цей стереотип після Євро-2012 у Львові перестав існувати. Десятки тисяч уболівальників, сотні журналістів побачили привітний і доброзичливий Львів, щирих і готових допомогти в будь-якій ситуації галичан. Такого, справді, за жодні гроші не купиш.

Ми всі змінилися за час Євро-2012. Ми побачили зовсім іншу міліцію, яка допомагала підводитися з асфальту фанам, що трохи не розрахували із львівською гостинністю. Ми бачили привітних прикордонників і митників на кордоні, де паспортний контроль проходили буквально за 15 секунд.

— Дуже важливо, що львів’яни відчули свою спроможність робити великі справи, — вважає міський голова Львова Андрій Садовий. — Нам часто закидають, що ми не вміємо, не можемо, а тут ми відчули внутрішню потугу, великий потенціал. Це основний результат.

Другий великий результат — це промоція, відомість. Слово «Львів» звучало сотніЗ тисяч, мільйони разів. Під час футбольних ігор Львів протягом дня згадувався у ЗМІ понад 500 разів.

І третє: нам треба йти далі. Ми плануємо події до Євробаскетболу в 2015 році, ми думаємо про олімпійську надію-2022. Головна мета — поліпшити життя у Львові, розвивати економіку, зробити місто відомим у світі.

Найголовніший результат — ми успішно провели турнір. Львів отримав великий досвід співпраці найрізноманітніших служб, починаючи від ДАІ, МНС, МВС, СБУ і закінчуючи медициною. Саме тому, що всі силові та технічні служби спрацювали на «відмінно», медики під час Євро-2012 особливо не напружувалися.

У Львові за роки підготовки до чемпіонату виросли місцеві кадри. Міському голові Андрію Садовому та директору департаменту Євро-2012 Олегу Засадному під силу керувати загальнодержавними проектами. Усю промоцію, комунікативні функції взяло на себе місто й успішно впоралося з напливом сотень тисяч туристів. Молода команда Андрія Садового голосно заявила про себе на всю країну.

У Львівській області за два останні роки з’явився ще один перспективний керівник всеукраїнського масштабу — це заступник голови ОДА Володимир Губицький, який вів питання Євро-2012. За час підготовки до чемпіонату змінили трьох керівників Львівщини, а Губицький залишився, бо займався не політикою, не тимчасовими вигодами, а конкретними справами.

Змінилися львівські депутати й політики, коли побачили конкретні результати роботи.

Цей ще один урок з Євро-2012 послужить хорошою ілюстрацією до думки, що в нашому житті бракує великих і конкретних справ, які б могли об’єднати людей різних професій. Євро-2012 об’єднало не тільки галичан, а й усіх українців.

Привабливість міста  безпосередньо стосується  впливу на інвестиційний клімат. Якщо в регіоні сприятлива та доброзичлива атмосфера, виникає бажання приїжджати і вкладати кошти. Звичайні галичани продемонстрували кращі зразки гостинності.

Львівський таксист на свій страх і ризик віз англійського фаната до Польщі, не маючи гарантії, що з ним розплатяться. На жаль, наша чиновницька братія на інвесторів споглядає дещо під іншим кутом зору: що вона з того матиме? Мабуть, з тієї причини майже всі капіталовкладення в Євро-2012 — це гроші з державного бюджету. Інвестор поки що не повірив Львову. Як, зрештою, й іншим вітчизняним приймаючим чемпіонат містам. Сподіватимемося, що Євро-2012 розтопить і цю кригу.

Очікування львів’ян були дещо перебільшені. Представники влади на кожному кроці запевняли, що Євро — це нові інвестиції, це нові робочі місця для галичан.

А що виявилося насправді? Як на кожній великій будові, тон задають великі сучасні будівельні компанії. Таку ж картину ми тепер спостерігаємо в Сочі, де споруджують об’єкти до зимової Олімпіади-2014. Стадіон, аеропорт — це складні об’єкти, з будівництва яких у Львові не мали досвіду. Перевагу надали професійнішим кадрам, потужнішим київським та донецьким компаніям, що спочатку спричинило невдоволення регіональної бізнесової еліти та простих галичан.

У Львові теж чимало заможних і ділових людей, але вони чомусь не створюють сучасних будівельних чи автодорожніх компаній. Віддають перевагу малому та середньому бізнесу.

Тепер стадіон «Арена-Львів» входить до десятки найкращих в Європі. Щоправда, поки що невизначеною залишається його доля, адже на утримання споруди щороку треба витрачати понад 20 мільйонів гривень. На екскурсіях, дискотеках, концертах та весіллях, які проводитимуть на стадіоні, таких грошей не заробиш. Власники ФК «Карпати», мабуть, гадають на кавовій гущі й не поспішають переїжджати на «Арену-Львів».

Лише частково буде використовувати свої величезні можливості міжнародний аеропорт імені Данила Галицького, який не має конкурентів у радіусі 500 кілометрів.

Саме притік інвестицій міг би вдихнути нове життя в старовинне українське місто. Львів отримав гарний трамплін для стрибка в економічному розвитку. Як ним розпорядяться владна і бізнесова еліти, залежатиме не тільки від центральної влади. Футбольний м’яч нині на полі львів’ян.

На околиці міста поряд із стадіоном виріс новий культурний та бізнесовий центр. Із сучасними комунікаціями, дорогами, із сотнями гектарів незабудованих земель. І, головне, галичани повірили в себе.