Національний історико-архітектурний заповідник (НІАЗ) «Кам’янець», яким уже чверть віку керує Василь Фенцур, відзначив своє 35-ліття. Але цей діалог — не ювілейна балачка, а знак тривоги...
«У заповідника немає такого гаманця...»
— Василю Володимировичу, ви кажете, що Кам’янець-Подільський — єдине місто в Україні, де комплексно йдуть роботи з реставрації та використання пам’яток архітектури, регенерації історичної забудови, раціонального використання ландшафту... В тому значна заслуга заповідника. Але НІАЗ б’є тривогу: багато пам’яток — аварійні. Дві обвалилися: Надбрамна вежа — під вагою мокрого снігу, Нова Західна — через ляпи реставраторів, які змарнували кошти держбюджету, й держава знову має шукати немалу суму... Чи може НІАЗ вберегти всю спадщину?
— Без державної підтримки не обійтися. А наша мета — розробка та реалізація програм із охорони, популяризації та використання пам’яток на заповідній території. Намагаємося згуртувати всі міські підрозділи, зокрема відділ охорони культури та спадщини, державний історичний музей-заповідник, управління містобудування й архітектури, об’єднати зусилля в залученні інвесторів, громадських організацій, релігійних громад, жителів Кам’янця. Інспекція з благоустрою бореться з самочинним будівництвом, різними прибудовами та занедбаними ділянками. Бо Старе місто — на очах усієї Східної Європи. Але потрібні чималі кошти. А у заповідника немає гаманця, з якого можна брати, скільки й коли треба. Держава не виділила торік для Кам’янця жодної копійки, як і 2009-го. У 2010-му дали 832 тисячі гривень на Польську браму, і то тільки тому, що зруйнувалася Надбрамна вежа. Відомий архітектор Лариса Скорик наголошує, що є постанова й відповідна методика розрахунку цінності, треба провести інвентаризацію спадщини. Те саме почули ми й від Президента торік у нашій Старій фортеці, де він оглянув і руйнування Нової Західної, дав доручення щодо коштів. За скромними підрахунками, першочергові та, як сказано в дорученні, реставраційні роботи лише на Казармах фортеці коштуватимуть 9 мільйонів. Міському Будинку культури на реставрацію обіцяно майже 12—14 мільйонів. Коли вони надійдуть і чи одномоментно — невідомо. НІАЗ раніше був підпорядкований Мінрегіонбуду, а віднедавна його «перекинули» в Мінкультури, де на 2012 рік жодної копійки на реставрацію пам’яток не передбачено. Давно зрозуміло, що держава сама всього об’єму (в країні понад 10 тисяч пам’яток) не потягне. Навіть на один Кам’янець сил їй не стане. До речі, ремонтно-реставраційні роботи в Кам’янці почалися ще в 1952-му. Вливання були незначними, але й на цьому рівні, особливо після створення заповідника, щось намагалися робити, і так аж до 1999 року, коли уряд нарешті виділив 2,5 мільйона. Тож вдалося провести роботи на 23 пам’ятках і впорядкувати три головні площі Старого міста. Фінансування раніше відбувалося з різних бюджетів, з 2005-го освоєно 18 мільйонів гривень. Державі слід визначитися, які з пам’яток брати під свою опіку. А щоб урятувати решту, дати змогу інвесторам вкладати кошти. Але не закладайте такі умови, як Фонд держмайна: лише оренда та ще й процент (незалежно від того, в якому стані береш пам’ятку) і ще треба платити за користування. Тому в Кам’янці Казарми фортеці роками без господаря стоять, а від Кушнірської вежі інвестор відмовився.
Інвестора мусимо виховати
— Часто пам’ятки після «господарювання» повертають у гіршому стані, ніж вони були до того... Один, відбудовуючи пам’ятку, вставляє неприродні для неї пластикові вікна, другий використовує екскаватор там, де слід копати лопатою. Початок ХХІ століття міська влада відзначила масовою роздачею ділянок у Старому місті та стартом «дикої» відбудови — тепер усюди стоять зелені паркани. Схоже, дехто брав ту ділянку, щоб при нагоді перепродати. З деким доводилося і судитися.
— Вітчизняного інвестора треба ще виховати. Ось Руську браму ми передали не бізнесмену, а громадській організації — товариству любителів фортифікації, що взялося привести браму до ладу, оживити її. За два роки маємо результати, які високо оцінюють навіть європейці. Так, депутати литовського сейму обіцяли підтримати згадане товариство та організований ним історичний фестиваль наступного року, щоб пам’ятка жила й заробляла на себе кошти. Любителі фортифікації впорядкували прилеглу до Руської брами територію. Свого часу гроші були виділені лише на її реставрацію, а комунальних зручностей — освітлення, водовідведення, нормальних доріг — не передбачалося. Звичайно, не все ще зроблено, але комплекс уже стає чудовим місцем відпочинку та туристичним об’єктом. Керівник товариства, до речі, колись працював у заповіднику і добре знає наші вимоги. Ще одна громадська організація, юнацька, — Клуб миротворців — хоче розбити міжнародний табір на території «Порохових складів». Активно відбудовували храми-пам’ятки релігійні громади, ми вдячні їм. Зразок високої відповідальності виявив колишній настоятель монастиря Святої Трійці отець Йосип Будай, а церква Святої Трійці — єдина святиня, що відбудована після археологічних розкопок. 18 заповідних об’єктів є культовими спорудами п’яти конфесій, трьох монастирів. Окремі власники й орендарі досягли значних успіхів у реставрації та пристосуванні храмів.
— Якщо уявити Старе місто повністю відреставрованим...
— Поки що маємо думати тільки про консервацію. Слід накрити дахи, бодай там, де вони протікають. А взагалі є перспективна «Програма розвитку НІАЗ «Кам’янець», затверджена на сесії міськради на 2008—2015 роки, міська «Програма розвитку туризму», що також діє до 2015-го, де розписано перелік пам’яток, обсяги робіт і залучення джерел фінансування. Загалом передбачено освоїти 90 мільйонів гривень. Заповідник відповідно до історико-архітектурного плану Старого міста домагається від користувачів, щоб вони оформили облікову пам’ятко-охоронну документацію, уклали угоду з органом охорони культурної спадщини. Це теж гроші, тому не кожен хоче виконувати ці вимоги. Через те паспортизовано тільки 60 об’єктів.
Не треба докопуватися «до Риму»
— За наукою, реставратори мають працювати після археологів. Дослідники досі не можуть назвати навіть вік Кам’янця, а багато власників ділянок починають відбудовувальні роботи на історичних фундаментах без жодних розкопок. Виникають цілі вулиці, яких ніколи в Старому місті не було.
— Дослідження необхідні. Але не слід так заглиблюватися, як зробили на Північному дворику Старої фортеці. Там уже почали шукати якісь «римські» дороги.
— Гіпотезу Ольги Пламеницької про римське походження Кам’янця, Замковий міст римського періоду нещадно критикують історики. Схоже, авторка шукає в Кам’янці сенсацій, щоб прославитися. Вона, до слова, займалася і Новою Західною...
— У НІАЗі переконані, що дослідження слід проводити у верхніх шарах, щоб виявити, що вони містять, цього для консервації достатньо. У НІАЗу є договір із Держпідприємством «Подільська археологія». Їхнє відділення є в Хмельницькому, а тепер буде і в Кам’янці-Подільському. Саме воно і наглядатиме за археологічними дослідженнями в місті.
— Після несподіваного обвалу Нової Західної вежі минулого року про реставрацію в Кам’янці може скластися негативне враження. Які уроки винесли з цього?
— Для НІАЗу руйнація, можна сказати, несподіванкою не була. Реставруючи Нову Західну, ті, хто виграв тендер, робили відверту халтуру. Фактично, працювали не реставратори, а комунальники. Бо тепер ліцензію можна просто купити. Коли ми в 2006—2007 роках робили зауваження щодо якості робіт, то у відповідь чули: «Не заважайте, бо не освоїмо коштів». І далі обмазували стіни цементним розчином. Це злочин, блюзнірство. Та переваги в консультаціях були надані тодішньому раднику міського голови. Тим часом спеціалісти заповідника повинні вести об’єкт від початку до кінця: від організації науково-дослідних робіт, розробки проектної документації і найголовніше — організації реставраційно-ремонтних робіт. Коли так було, то був і результат. Окрім того, роботи на Новій Західній велися фрагментами з 2003-го по 2007 роки. Так тільки марнуються державні гроші. Негативною є й практика розпорошування коштів по багатьох об’єктах. Колись у Кам’янці було спеціалізоване науково-реставраційне проектно-виробниче управління, воно обслуговувало п’ять областей. Тут працювали профільні фахівці, спеціально готували робітників. А останніми роками замовниками виступають організації, далекі від реставрації, функції замовника реставраційних робіт передали управлінню житлово-комунального господарства, НІАЗ обмежили лише дорадчим голосом, замовник взагалі може «забути» організувати технагляд... Поки що Нову Західну, яка через такі дії й постраждала, накрили тимчасовим дахом, щоб уберегти від подальших обвалів.
Питання так і залишилися...
Чи буде в Кам’янці зламано хибну практику, коли «швець пхається в кравецтво»? Бо згадана тут «Кам’янець-Подільськреставрація», яка має на своєму рахунку десятки врятованих пам’яток по всій Україні, досі працює поза містом, виграє міжнародні тендери, нещодавно виконувала роботи на пам’ятці, внесеній до списку ЮНЕСКО — резиденції Буковинських митрополитів (тепер Чернівецький університет), а в Кам’янці їй не довіряють навіть бруківку мостити... Хто винен у розтрачанні державних коштів і руйнації Нової Західної — пам’ятки національного значення, чи буде його покарано, що повернуло б Кам’янцю добру репутацію у використанні державних коштів на реставрацію пам’яток? Чи не стане цей негатив підставою для обмеження фінансування з державної скарбниці наступних робіт у Кам’янці? Віктор Янукович доручив знайти їх до 1 травня цього року. Питань більше, ніж відповідей. Це ми хотіли з’ясувати і в міської влади, і в прокуратурі. І там, і там були небагатослівні.
Григорій Горшунов, заступник міського голови: «Кошти обіцяли, але поки що їх немає. Коли надійдуть — невідомо. Про кримінальну справу за фактом руйнації Нової Західної вежі не знаю нічого, прокуратура нам не доповідає».
Сергій Ромась, прокурор Кам’янця-Подільського: «Так одразу не скажу, чи є така справа. Надсилайте запит, подивимося».
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
Цитата
«Реставрацією повинні займатися професіонали, які мають відповідний досвід» (Президент України Віктор Янукович).
Цифра
Місто, після Києва та Львова, третє в Україні за кількістю пам’яток, їх є 176, а на 121-гектарному кам’яному острові Старого міста — 145. І тільки до півсотні — у державній власності. У середньому щороку виконуються реставраційні роботи на 15 пам’ятках.
