Чорний ящик із «Вервольфу»

Гість із Бельгії не вперше у Вінниці. Більше десяти літ він, історик за фахом, досліджує військово-польові ставки Гітлера, котрі було споруджено в різних країнах Європи. Чорний ящик з «Вервольфу» — не перший експонат, переданий ним для нашого музею. Завдяки Богарту музей отримав майже сто фотографій з «Вервольфу».

— І чорний ящик, і фотографії пан Богарт передав нам безкоштовно, — каже Катерина Висоцька. Мартін запропонував, щоб музейні працівники самі відібрали потрібні їм знімки. Їх він викупив в архівах Німеччини. На кожному фото є відповідна позначка.

— Найголовніше, що бельгійський історик змінив багато в чому наші уявлення про саму ставку, — наголошує Катерина Висоцька. — Він працював у німецьких архівах. Добрався до оригіналів документів Вермахту. Виявилося, багато з того, що ми знаємо про ставку, насправді не відповідає дійсності. Богарт підтверджує це документально.

На основі зібраних документів бельгієць пише книжку про «Вервольф». І не одну, а одразу три. Першу вже завершив, наступного разу приїде до Вінниці на презентацію.

В одній книжці він розповість про історію ставки і те, як її будували, що відбувалося тут у роки війни. Видання цінне тим, що тут є документи з німецьких архівів. Друга книжка — це фотоальбом із знімками «Вервольфу» воєнних літ. Чому їх так багато? Бо німці дуже любили фотографуватися.

Катерина Висоцька каже: «Мартін загалом викупив майже тисячу (!) фото, що стосуються ставки під Вінницею».

Третя книжка буде невелика — «Путівник по «Вервольфу». Там читач знайде план-схему колишньої ставки. У цьому автору допоміг київський історик Андрій Швачка. За словами Мартіна, в архівах він не знайшов оригіналу схеми розташування об’єктів. Є лиш схема, створена на основі розповіді коменданта охорони Гітлера. Той відтворював усе з пам’яті. Свою схему Богарт і Швачка створювали так: спершу зробили панорамну зйомку об’єкта, знімали з висоти 15 метрів, отриману картинку зіставили з фотографіями ставки часів війни — й отримали необхідний документ.

Усі три видання надрукують англійською і російською мовами. Російську бельгієць знає давно — колись працював у Посольстві Бельгії в СРСР.

Сергій Гареник, завідувач історико-меморіального комплексу «Пам’яті жертв фашизму», що створюється на місці «Вервольфу», — один з тих працівників музею, хто спілкувався з бельгійцем, відбирав подаровані ним фотознімки. Пан Сергій каже, що гість повідомив багато цікавих фактів. Ось дещо про педантизм німців. Один запис, знайдений Мартіним в архіві, свідчить, що 57 робітниць з сусіднього зі ставкою села Стадниця приходили на «Вервольф» плести захисну камуфляжну сітку. Одного разу на роботу з’явилися лише 18 з них. Старості села доручили з’ясувати причину. Той доповів, що жінки залишилися вдома обробляти свої городи. Здавалося б, для чого німцям цей запис? Однак у ньому сказано, що за роботу жінкам платили. А коли йдеться про гроші, облік і контроль у німців — максимально скрупульозний.

Мартін Богарт розповів нашим музейникам, що ні в німецьких архівах, ні в Національному архіві США не знайшов жодного документа про підземелля у ставці Гітлера. Зате є записи про використані будівельні матеріали на спорудження «Вервольфу». Тієї кількості, що зазначена в цих документах, не вистачило б на багатоповерховий підземний бункер. Бельгійський історик встановив, що майже всі військово-польові ставки для фюрера будували за типовими проектами. Вони не мали глибокого підземелля. Це були наземні споруди. На «Вервольфі» було три бетонні бункери, товщина їхніх стін — 2,5 метра. Решта споруд — дерев’яні будиночки. До речі, їх ні разу не бомбардувала радянська авіація.

Хто запропонував місце будівництва «вовчого лігва» під Вінницею? У документах зазначено, що зробив це головний ад’ютант фюрера. Місце визнали підходящим, бо тут була транспортна розв’язка, поруч — аеро-

дром, лінія телефонного зв’язку. Цікаво, що село Коло-Михайлівка, де будували бункер, німці чомусь зазначали в документах під іншою назвою — Коломіївка. Нині це село Стрижавка.

За словами бельгійського дослідника, він знайшов лише один документ, пов’язаний із замахом на фюрера. Там записано, що Гітлеру треба бути обережним і що у зв’язку з причетністю до організації замаху на нього, затримано майора. Підозрюваного відправили у Берлін для встановлення подробиць.

Дослідник спростував наявність у «Вервольфі» басейну. За його словами, то був звичайний протипожежний резервуар з водою. Підтвердження цього Мартін знайшов у мемуарах особистого секретаря Гітлера Крісти Шредер. Вона пише, що в ставці працювали тільки п’ятеро жінок-німкень. Дехто намагався купатися в резервуарі. Але вода там була холодна навіть улітку, тож бажання в них швидко зникало.

— У нас немає підстав не довіряти бельгійському досліднику. Наведені факти він підтверджує документами, — каже Сергій Гареник, завідувач історико-меморіального комплексу «Пам’яті жертв фашизму». —  Найчастіше відвідувачів цікавить: а що під землею? Раніше ми мали про це тільки інформацію, яку повідомив після війни перший військовий комендант Вінниці Ісай Бекер. Це він сказав про підземелля. При цьому користувався інформацією полковника НКВС на прізвище Рогатнів. Після того, як фашистів вибили із ставки, її обстежили розвідники, яких очолював згаданий Рогатнів. Звіт про це обстеження, що є в архівах, складається з кількох речень: бункер коробчатого типу, підземелля залізобетонні. На мою думку, насправді звіт був набагато більший і детальніший. Може, десь він і зберігається. Але не в Україні. Натомість аргументи історика з Бельгії більш переконливі. У 1979 році дослідження на місці ставки проводили науковці Московського геолого-розвідувального інституту під керівництвом професора Бобровнікова. Однак жодних результатів нам не залишили.

 

Вінницька область