В управлінні внутрішніх справ Рівненщини ходять легенди про полковника міліції, оперативника з 33-річним стажем Івана Івановича Гончаренка (на знімку). Хоча чоловік вже багато років на заслуженому відпочинку, його й досі називають грозою злочинності.

Велика Вітчизняна війна застала 15-річного Івана у рідному селі Сухорабівка, що в Решетилівському районі на Полтавщині. Хоча й досі доля не пестила його (хлопцеві доводилося до перших заморозків ходити до школи босоніж, працювати у колгоспі під час літніх канікул та виконувати всю сільську роботу), але війна повністю перекреслила його дитинство: з перших її днів Іван копав окопи для військових, разом з односельцями переганяв худобу, щоб не дісталася фашистам.

Тричі хлопця намагались вивезти до Німеччини, але щоразу Івану щастило. Навесні 1942 року, коли товарний потяг із бранцями зупинився в Дарниці, йому з двома товаришами вдалося втекти. Майже місяць троє юнаків пішки поверталися додому. Але там їх схопили фашисти і кинули у підвал школи.

— Нас били, — згадує Іван Іванович Гончаренко. — Так тривало кілька діб, аж поки не приїхав німець-офіцер. Наказав нас розстріляти. Серед ночі під примусом кожен із нас викопав по ямі (вони мали стати могилами). Та в село навідались партизани. Тижнями ми переховувалися по горищах та підвалах хат сусідніх сіл...

У серпні 1943 року, коли німці вже от-от повинні були залишити село, Іван з товаришами повернувся додому. Того вечора він з однолітками сидів за снопами на окраїні села, розмовляли. Коли попрощався з друзями і пішов додому, тишу літнього вечора стривожили автоматні черги: німці вбили п’ятьох товаришів, з якими він щойно зустрічався... А в селі була справжня паніка — палали хати. Тішило тільки те, що його рідні були живі. Вже згодом для них Іван викопав землянку, а коли прийшли радянські війська, пішов в армію.

Зовсім недовго Іван навчався, а потім — на передову. Був поранений при форсуванні річки Вісла та визволенні Варшави. День Перемоги зустрів у Берліні. Ще вісім років після війни — до 1953 року — Іван Іванович служив в Радянській армії. Демобілізувався, викладав дітям географію, фізичну та допризовну підготовку у школі. А згодом його направили на роботу в органи внутрішніх справ. Був оперативником. Звичайно, за 33 роки служби змінив не одну посаду, але завжди боровся із злочинністю.

— Пригадую резонансний злочин — замах на пограбування банку у Клевані, — згадує ветеран міліції Іван Іванович Гончаренко. — Тоді злочинець автоматом, викраденим в одній з військових частин, розстріляв вікна установи: намагався вбити охоронців та забрати гроші. Але спрацювала сигналізація, злочинцю не вдалося втілити свій намір, і він зник з місця події. Хоча очевидців події не було, ми вже за кілька днів «напали на слід». З’ясувалось, що на його рахунку ще чимало злочинів.

Перебуваючи на заслуженому відпочинку, Іван Іванович усе одно не полишає рідний карний розшук. Завжди готовий порадити, допомогти, поділитися своїм багатющим досвідом... Та й колектив відповідає йому такою ж увагою і повагою.

Олена ДУДКО, інспектор СЗГ УМВСУ в Рівненській області.

Фото автора.