У селі Чапаївка Менського району вже кілька місяців вирішують долю старенького помешкання, що в центрі села. Там колись було три квартири, де нині ніхто не живе. 10 листопада минулого року сесія Чапаївської сільради вирішила перевести цей аварійний будинок у нежитловий фонд. А вже 25 травня цього року сільвиконком надав дозвіл на ліквідацію останнього в місячний термін.
Можна було б похвалити владу за таке прискорене вирішення проблеми. Адже у чернігівських селах — тисячі занедбаних розвалюх, які після смерті власників стають нікому не потрібними. Вибиті шибки, чагарники, бур’яни. Краще розібрати б їх на дрова! Але є тим часом у Чапаївці одна «заковика».
Авторка звернення до редакції Тетяна Дубовик у приміщенні, що підлягає знесенню, облаштувала приватний музей. Що він є насправді, я переконався сам. Сюди місцеві мешканці знесли старожитності: предмети побуту, знаряддя праці, вишитий одяг. Є тут і куточок, присвячений відомому українському кобзареві та майстру з виготовлення бандур Олександру Корнієвському.
— Він родом із сусідньої Данилівки, — розповіла Тетяна Віталіївна. — Але його батько, Самійло Кирилович, під час колективізації та розкуркулювань свій великий будинок переніс у це село, подарувавши синові Федору. Тобто в Чапаївці є помешкання, пов’язане з Олександром Корнієвським, у якому він виріс. От я й хочу облаштувати тут приватний музей, присвячений цій видатній постаті.
У Чернігові й Мені не проти музею в Чапаївці. Проте у самому селі є багато скептиків, особливо серед місцевих депутатів. Річ у тім, що Тетяна Віталіївна протягом багатьох років — активний сільський громадський діяч-опозиціонер. Вона з багатьох питань має власну думку, яку декларує на сільських сесіях, часто відстоює свою позицію в судах. Опоненти приватного музею сумніваються, що приміщення під знесення має якусь цінність, бо, мовляв, доказів про те, що воно належало батьку Олександра Корнієвського, немає. Справді, архівних документів не знайдено. Невістка Федора Корнієвського Марфа Прокопівна нам при зустрічі сказала:
— То свекрова хата, та нічого не знаю про перевезення цього будинку з Данилівки.
Але жінка й не могла цього знати, бо вийшла заміж за Віталія Корнієвського в 1950 році. Тоді вже у будинку мешкали інші власники. Марфа Прокопівна оповіла, що Олександр Корнієвський дуже часто приїжджав до її родини гостювати.
— Але ж його речі, музичні інструменти були в Корюківці, де він жив, — додала. — А тут що ставити в музей? Я не знаю. Коли він ще був живий, то казав, що в його хаті у Корюківці буде музей. Але його молодша на 30 років дружина продала той будинок...
Ще одна невістка Корнієвських, Діна Степанівна Корнієвська, яка записувала спогади кобзаря, наполягає, що це все-таки будинок, у якому він народився:
— Самійло Корнієвський переносить свою велику хату для багатодітної родини сина Федора в Бобирів хутір (тепер Чапаївка. — Авт.), а сам залишається жити у клуні. Майно віддає громаді й таким чином рятується від арешту та висилки. Але Федора директор радгоспу теж вигнав із цієї хати. Його старший син Анатолій бачив і запам’ятав, як у родини забирали все. Хата залишилася радгоспу, а згодом, після його ліквідації, — сільраді. У ній же народився і ставав на ноги Олександр Самійлович.
Це свідчення, звичайно, цінне. І його не можна залишити без уваги. Нежитлового аварійного приміщення, ясна річ, найлегше позбутися. Та воно ж все-таки вартує більше ніж дрова!
Тетяна Дубовик хоче, щоб приміщення було передано її родині у власність для подальшого облаштування музею.
Сільський голова Людмила Ковбаса передбачає тут складнощі. Адже, щоб будинок передати, треба виготовити техпаспорт (у селах за звичною практикою радянських часів цього не робили). А така документація нині коштує кілька тисяч гривень.
— Таких грошей у нас немає, — зазначила сільський голова. Комісія з депутатів, представників різних інстанцій визнала будинок аварійним (в одній із квартир була пожежа, і стеля тримається на підпорках). На одній із сесій було запропоновано організувати музей у добротному приміщенні колишньої школи та дитсадка. Але Тетяна Віталіївна проти цього.
На нашу думку, все-таки треба знайти компроміс. На Чернігівщині, особливо на Менщині, жило багато кобзарів. То чому б у Чапаївці на базі колишньої школи не створити Музей кобзарів Чернігівщини? Поряд з цим музейним закладом добре «почувався» б і будинок Корнієвських. Після огляду експозицій сюди можна було б прийти і подивитися на хатину кобзаря. Так, вона аварійна, але після певного незначного ремонту це приміщення буде цілком привабливе для зовнішнього огляду.
Кобзар, лірник, лауреат Шевченківської премії Василь Нечепа: — Уся Менщина — у могилах кобзарів. У Синявці похований Петро Ткаченко-Галашко, у Дмитрівці — Аврам Гребень, у Волосківцях — Терешко Пархоменко. Тому я підтримую зусилля Тетяни Дубовик зі створення у Чапаївці музею.
З досьє «Голосу України»:
Корнієвський Олександр Самійлович народився 21 березня 1889 р. у селі Данилівка. До його батька двічі приїжджав Лев Толстой, з яким він разом служив. Кобзар, майстер із виготовлення бандур був репресований у 1937 р. Навіть на засланні він зробив для себе народний музичний інструмент. На своє 90-річчя виготовив 180-ту двогрифну бандуру. Помер майстер 31 січня 1988 року на 99 році життя у Корюківці.
На знімках: батьківська хата кобзаря Олександра Корнієвського. Валентина Дубовик: «Моя дочка тут уже багато чого зробила... Як же це все розвалювати?»
Фото автора.
