Свого часу я багато років пропрацювала в хмелярській галузі, тож мені душа болить, що нині вона занепадає. Дивуюсь, чому? Адже раніше, хоча й хміль потребував біля себе великих клопотів, але він був високоприбутковою сільськогосподарською культурою. Деякі господарства збирали по 12—15 центнерів сухого хмелю з гектара — чистий дохід сягав до 7 тисяч карбованців, адже хміль реалізовували першим сортом.
На території Рівненщини хміль вирощували в дев’яти районах. Тільки на нашу Рівненську хмелефабрику, що в селищі Квасилів Рівненського району, його доставляли на переробку з 45 господарств області. Найбільше його надходило з господарств «Світанок», «1 Травня» Березнівського, «Городецький» Володимирецького, «Україна» Гощанського, ім. Калініна, «17 вересня», «Молода гвардія», ім. Кузнецова Здолбунівського, «Дружба» і «Заповіт Ілліча» Корецького, «Прогрес» і «Полісся» Костопільського, ім. Енгельса Рівненського районів. Під хміль тут відводили від 20 до 30 гектарів. Для переробки хмелю у деяких господарствах, зокрема, «Україна» Гощанського, «Заповіт Ілліча» Корецького районів були навіть побудовані чеські хмелекомплекси.
А нині в багатьох селах, де вирощували хміль, залишились лише голі шпалери. Тим часом доброго, смачного пива зварити без хмелю неможливо. Він необхідний у фармацевтичній промисловості, косметичній. Тож хотілося б, щоб до цієї культури було більше уваги.
Любов ПАНФІЛОВА, ветеран праці.
Рівне.
Як з’ясувалося, ця проблема болить і Галині Опанасівні Жирун (на знімку), яка сорок п’ять років вирощувала хміль на плантаціях Державного дослідного господарства «Городецьке», що в селі Городець Володимирецького району. За високі врожаї у радянські часи жінка навіть була нагороджена орденом Леніна.
— Хміль у нашому господарстві вирощуємо з 1967 року, — згадує Галина Опанасівна. — Під ним було 26 гектарів і отримували по 15 центнерів з кожного, за це мене відзначили орденом. 
Хміль відправляли в різні куточки країни, найбільше — в Прибалтику. А нині площі під ним скоротили наполовину, так само наполовину впала й урожайність.
А в цьому році в господарстві відмовились вирощувати хміль. Тож Галина Опанасівна дуже переживає з цього приводу. Ще б пак: щоб закласти плантацію, треба докласти чимало праці — й окультурити площі, й побудувати шпалери, бо то дуже трудомістка культура...
— Причина згортання вирощування хмелю — проблеми зі збутом, — каже директор ДДГ «Городецьке» Микола Сонько. — Ще зараз на складах господарства зберігається 7 тонн високоякісного хмелю минулорічного врожаю. Тим часом пивоварні заводи використовують у виробництві імпортний, хоча й наш вітчизняний не гіршої якості. Ось і виходить, що український хміль неконкурентоспроможний у своїй країні. Подібна ситуація, наскільки мені відомо, й по інших господарствах не лише Рівненщини, а й сусідньої Хмельницької області.
— Звичайно, держава стимулює вирощування хмелю — наше господарство торік отримало 200 тисяч гривень державної дотації. Але цього замало — потрібний стабільний ринок збуту, інакше господарства зазнають збитків і згорнуть його вирощування, — продовжує Микола Сонько. — На мою думку, держава має бути також зацікавлена в здоровій нації, у тому, щоб люди вживали натуральні продукти. Зокрема, щоб пиво виготовляли тільки на натуральній сировині, до того ж українській. Це б стимулювало розвиток хмелярства.
Як повідомили в Головному управлінні агропромислового розвитку Рівненської облдержадміністрації, торік в області з 47 гектарів (стільки відвели під цю культуру) зібрали 252 центнери хмелю. Однак навіть у тих небагатьох господарствах, які займаються хмелярством, проблема зі збутом вирощеного. Тож вони поки що в накладі.
 
Рівненська область.
Фото автора.