Як відомо, забезпечення населення якісною питною водою відносять до найважливіших світових проблем, оскільки більш як 100 хвороб людей пов’язують з її споживанням.
Дорожче — не означає безпечніше
Для поліпшення санітарно-побутових умов проживання і рівня життя сільського населення свого часу розробили державну програму з будівництва групових сільськогосподарських водопроводів у регіонах, де населення користується неякісною підземною або привізною водою. Їх збудували переважно в південно-східних областях: Миколаївській (Казанківський), Дніпропетровській (Софіївський), Одеській (Кілійський та Татарбунарський), Запорізькій (Західний). Йдеться про централізовану систему забору поверхневої води, очищення її до нормативів належної якості, подачу і розподіл між споживачами.
У Західному груповому водопроводі (ЗВГ) вода збирається із каналу, який входить в систему Каховського магістрального каналу. Проектна загальна продуктивність водопроводу — 200 тис. м3/добу. Узялися за нього ще 1986-го, але через десять років будівництво згорнули через нестачу коштів — у 1996-му.
Нині водозабірні і водоочисні споруди ЗГВ розташовані у селищі Новоданилівка Запорізької області. Їх продуктивність 75 тис. м3/доб. Це — власність комунального підприємства «Облводоканал» міста Запоріжжя.
Споживають воду ЗГВ у Бердянську (до 30 тис. м3/добу), селищі Приморське (до 5 тис. м3/добу) та в Приазовському (до 2 тис. м3/добу). Селище Якимівка і навколишні населені пункти відмовляються брати таку воду через високу вартість, користуються високомінералізованою водою зі свердловин. У Приморському і Приазовському воду ЗГВ змішують із підземною для зменшення її мінералізації.
Нераціональна технологія підготовки питної води на головних очисних спорудах із застосуванням реагентів призводить до утворення шкідливих хлорорганічних домішок, підвищує агресивність води та збільшує її собівартість. А при транспортуванні водоводом через корозію погіршуються її органолептичні властивості (каламутність, колір, вміст заліза), виникає потреба у повторному очищенні на очисних станціях Бердянська. Так зростає собівартість води.
Застосування реагентів для подвійного очищення води спричиняє появу шкідливих промивних вод, які скидаються неочищеними в Утлюзький лиман на очисних спорудах в Новоданилівці і в Азовське море — на очисних спорудах Бердянська. У системах господарсько-питного водопостачання на питну воду припадає не більш як 10 відсотків. Але на сьогодні по ЗГВ подається дорога вода з якістю, що не відповідає сучасним нормативним вимогам.
Каналом децентралізації
Розв’язати проблему собівартості води, що подається споживачам на групових сільськогосподарських водопроводах, при забезпеченні нормативних вимог цілком можливо. Для цього треба запровадити децентралізовану систему очищення, подачі і розподілу води, яка розроблена в Інституті водних проблем і меліорації НААН, затверджена і включена в нормативні документи. Концепція є. Суть її полягає в розділенні всієї води, що подається споживачам, на умовно чисту (технічну) і питну.
Умовно чиста дешева вода готується на головних спорудах і транспортується до споживачів. Така вода відповідає нормативним вимогам до питної води з колодязів і каптажів. І може використовуватися для технічних потреб: поливу присадибних ділянок, обслуговування техніки, прання білизни, санітарно-побутових потреб, гасіння пожеж тощо.
Висококондиційна питна вода готується у місцях її споживання шляхом доочищення умовно чистої води на спеціальних очисних спорудах.
Впровадження такої Концепції дає можливість виконати державну «Комплексну програму першочергового забезпечення сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням», оскільки споживачі будуть забезпечені дешевою технічною водою при високій якості води, що призначена для питних потреб.
П.ХОРУЖИЙ, Головний науковий співробітник Інституту водних проблем і меліорації НААН, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.
