Серед трьох найголовніших свят, які щороку активно відзначають запоріжці — День Перемоги і День міста, — є ще й День металурга. Цього разу святкування почалося заздалегідь — зокрема, вже відкрито реконструйований пам’ятник Металургу. Розташований він на початку проспекту Металургів — там, де міська забудова фактично зустрічається із запорізьким проммайданчиком. Останній нараховує вісім надпотужних підприємств металургійної галузі, які знали і нині знають у всьому світі. Це — «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», Запорізький феросплавний завод, титаномагнієвий комбінат, «Укрграфіт», заводи «Вогнетрив» та «Запоріжкокс», Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАлК). Останній — єдиний, до речі, виробник алюмінію в Україні, спільними зусиллями власників, а також багатьох установ і відомств, сьогодні, на жаль, «лежить»...Однак такі неприємності не завадять святу, тим більше, що на 26 липня очікується приїзд до міста Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, і саме з ним у Запоріжжі передусім збираються вирішити питання тарифної політики держави в галузі електроенергетики.
Чим живе сьогодні гірничо-металургійна галузь? Які завдання стоять перед гірниками та металургами, котрі об’єдналися в найпотужнішу та бойову Профспілку України?
На ці та інші запитання відповідає голова Центрального комітету Профспілки металургів і гірників України Володимир КАЗАЧЕНКО (на знімку).
Упродовж багатьох років ВВП нашої держави на 22—25 відсотків формується за рахунок ГМК. Понад 40 відсотків надходжень іноземної валюти до нашої країни — також на рахунку металургів і гірників. Крім того, ГМК надає робочі місця майже півмільйону людей. Багато які з підприємств галузі є містоутворюючими, від їх стабільної економічної діяльності напряму залежить благополуччя міст і селищ, в яких вони розташовані. На гірничо-металургійну промисловість «закільцьовані» провідні сфери національної економіки: енергетика, машинобудування, металообробка, будівництво, науково-дослідні та проектні інститути й організації...
Одне слово, від стабільної роботи підприємств ГМК повною мірою залежить економічна стабільність у державі. І тому всі проблеми галузі — державного масштабу.
— Володимире Івановичу, яким для галузі та півмільйонного загону трудящих був минулий металургійний рік?
— У переддень свята більше хочеться говорити про успіхи. І вони в нас, металургів і гірників, звичайно, є. Наша галузь була й залишається локомотивом народногосподарського комплексу країни. І сьогодні ГМК, переборюючи багато труднощів і проблем, виконує поставлені перед ним завдання й так само є основним донором державного бюджету України і джерелом наповнення Пенсійного та інших соціальних фондів.
Однак із жалем доводиться визнати, що багато в чому успіхи галузі на благо держави досягаються не завдяки, а всупереч її економічній політиці.
Те, що сьогодні відбувається стосовно вітчизняної феросплавної підгалузі, можна назвати її планомірним знищенням. І, незважаючи на проведені акції протесту, численні звернення Центрального комітету Профспілки металургів і гірників України до керівництва держави, органів влади, проблеми підприємств так і не розв’язано. Влада практично нічого не робить, її регуляторна діяльність зведена до нуля. Безвідповідальна політика державних регулювальних органів призвела до того, що підприємства, в операційних витратах яких частка електроенергії становить 50—55 відсотків, було переведено на ІІ клас її споживання. Неважко припустити, тариф на електроенергію, що значно зріс, призвів до різкого зниження обсягів виробленої продукції й неминуче веде до повної зупинки підприємств. Так і сталося на Запорізькому алюмінієвому комбінаті: він практично не працює, на виробництві залишилися близько 600 осіб. Схожа ситуація складається на Запорізькому заводі феросплавів, Марганецькому та Орджонікідзевському ГЗК і багатьох інших підприємствах. Але ж будь-якій мислячій людині зрозуміло, що розвал виробництва феросплавів і первинного алюмінію не лише спричиняє непоправні втрати в економічній сфері держави, а й підриває соціальну стабільність в Україні.
Особливу небезпеку ця ситуація становить для підприємств, що є містоутворюючими. Якщо зупиниться таке підприємство, припиниться наповнення місцевого бюджету і соціальних фондів. Відповідно не працюватимуть ні лікарні, ні магазини, ні дитячі садки. А це — соціальна катастрофа для міста та його мешканців.
Тому профспілка металургів і гірників внесла пропозицію до Кабінету Міністрів зі створення Програми надання державної допомоги містам з моноструктурою і взяла активну участь в її розробці. Цей документ було прийнято Кабміном, але, на жаль, він досі не працює.
— Які ще проблеми гальмують розвиток «системоутворюючої» галузі економіки України?
— Їх кілька. По-перше, це високий рівень зношування основних промислово-виробничих фондів — 60—70 відсотків. Передбачений строк експлуатації давно завершився у 89 відсотків доменних печей, 87 — мартенівських печей, 26 — конвертерів, майже 90 — прокатних станів, 54 відсотків коксових батарей. Зрозуміло, що на такому устаткуванні дуже важко дати якісну продукцію, і за рахунок мускульної сили робітничого класу вже неможливо підняти продуктивність праці. Тому головне завдання, що стоїть перед гірничо-металургійним комплексом, та й, напевно, перед всією промисловістю, — технічне переозброєння та реконструкція. І наша профспілка наполягає на тому, щоб держава стимулювала цей процес. Яким чином? Я думаю, що якщо власник займається модернізацією та інноваціями, вкладаючи в розвиток підприємства серйозні кошти, то система оподатковування для нього повинна бути пільговою.
Друга проблема — це колосальна залежність гірничо-металургійної галузі від експорту. Сьогодні понад 80 відсотків продукції українського ГМК реалізується за кордоном. І найменші коливання попиту й цін на металопродукцію на світових ринках адекватно б’ють по наших підприємствах. А позбутися цієї залежності можна тільки одним шляхом — розвивати внутрішній ринок. Адже в продукції наших підприємств мають потребу машинобудування, будівництво, ракетобудування та багато інших галузей. Очевидно, що держава має бути зацікавлена в їхньому розвитку. Тому через квоти й інші економічні важелі необхідно переконувати українських виробників купувати вітчизняний метал.
Поки що, на жаль, держава не вживає дієвих заходів для стимулювання внутрішнього попиту на продукцію ГМК. Крім того, у країні практично повністю зруйновано ланцюжок внутрішньогалузевої кооперації. Якщо раніше держава могла координувати потоки сировини, матеріалів, то сьогодні кожен власник (а їх у нас дуже багато — й вітчизняних, й іноземних) працює на себе. Ми не можемо їм дорікнути — бізнес передбачає отримання максимального прибутку за менших витрат. Але в держави в цьому питанні повинні бути свої інтереси. І тому необхідно на державному рівні, за участю власників, пропрацювати питання про розвиток внутрішнього ринку металу і внутрішньогалузевої кооперації.
Також профспілка не випускає із зони своєї уваги питання оптимізації чисельності персоналу підприємств і застосування нестійких форм зайнятості. Застосування позикової праці, лізинг робочої сили на підприємствах ГМК найчастіше мають негативні наслідки. Завдання ПМГУ простежити, щоб усе було суворо за законом. Тому в нас особливе ставлення до співробітництва власників гірничо-металургійних підприємств із приватними агентствами зайнятості. Ми не проти них. Ми проти порушення законодавства стосовно людей праці, які фактично продовжують працювати на тому ж місці, де й раніше, але юридично вважаються звільненими з підприємства й переведеними в агентство зайнятості. А оскільки за КВЕДом агентства зайнятості належать до зовсім іншого виду діяльності, ніж гірничо-металургійні підприємства, таке переведення докорінно вплине на пенсійне забезпечення трудящого, на доплати за шкідливі умови праці тощо. Тому Центральний комітет ПМГУ вніс пропозиції й доповнення до закону про зайнятість населення, які підтримав віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко. Крім того, профспілка виступила ініціатором розробки закону про впорядкування діяльності приватних агентств зайнятості. Ми наполягаємо на тому, що фахівців основних гірничо-металургійних професій (тим паче на робочі місця зі шкідливими умовами праці) не можна приймати на роботу через агентства зайнятості. Інакше ми не зможемо захистити право робочої людини на нормальні умови праці, на належні «за шкідливість» компенсації й гідну пенсію. Ці питання ми обговорювали в Кабінеті Міністрів і знайшли там розуміння. Цей проект закону було представлено на розгляд у Верховну Раду й 8 червня прийнято в першому читанні.
— Володимире Івановичу, вважається, що Галузева угода є якщо не найголовнішим, то одним із найважливіших показників ефективності роботи будь-якої профспілки. Цей документ характеризує не тільки рівень професіоналізму економістів та юристів, а й авторитетність усієї профспілки. Галузева угода гірничо-металургійного комплексу — одна із кращих в Україні. Напевно, нелегко домовлятися із власниками, переконувати їх у необхідності підвищення передбачених законом стандартів і норм?
— Якщо говорити про Галузеву угоду на 2010—2012 роки, що діє в ГМК сьогодні, то я вважаю, що наша профспілка може ним пишатися. Переговори були дуже складні, тривали 7 місяців, але ми успішно їх завершили і в результаті вийшли на кращу угоду по Україні. Наприклад, тариф першого розряду ми відстояли на рівні 105 відсотків прожиткового мінімуму, а зростання зарплати на підприємствах галузі передбачено щорічно не менш як 18 відсотків. Робота в День металурга і гірника всім трудящим оплачується в подвійному розмірі. Крім того, відрахування на культурно-масову, спортивну та оздоровчу роботу, які законом передбачаються не менш як 0,3 відсотка від Фонду оплати праці, у нас у Галузевій угоді — 0,5. Також за законом на заходи щодо охорони праці власник повинен перераховувати не менш як 0,3 відсотка від ФОП. А наша Галузева передбачає 0,5 відсотка від обсягів реалізації (а це на два порядки вище).
Два роки фахівці ЦК ПМГУ здійснюють моніторинг виконання нашої Галузевої угоди, колективних договорів, і можу сказати, що на переважній більшості підприємств усі норми, передбачені цими найважливішими документами, виконуються.
— Які основні завдання стоять перед Профспілкою металургів і гірників України сьогодні?
— Основні точки докладання сил будь-якої профспілки — це зайнятість, забезпечення гідного рівня заробітної плати й безпечних умов праці. Сьогодні вирішення цих питань потребує від профспілок значних зусиль, тому що власники найчастіше в гонитві за прибутком зводять до мінімуму видатки на ці цілі.
Літо та осінь поточного року будуть, що називається «спекотними». Починається переговорний процес з укладення Генеральної угоди на 2013—2014 роки. Цей документ дасть старт укладенню галузевих угод. Тому для нас дуже важливо, які норми він міститиме.
Найважливішим розділом, як і колись, буде розділ «Оплата праці». Наша головна теза — працююча людина не повинна бути бідною. Для цього рівень заробітної плати треба підвищувати вдвічі, втричі. Щоб довести власникам, що це саме так, потрібно, зрештою, чесно полічити, скільки ж реально необхідно заробляти, щоб відновлювати свої сили після зміни, підвищувати свій освітній і професійний рівень, утримувати сім’ю, лікуватися, відпочивати, будувати житло тощо. Ми ще в 2001 році розробили такий мінімальний стандарт оплати праці. Розрахунки показали, що наявний рівень заробітної плати металурга і гірника не забезпечує свої основні функції.
Давно назріла потреба на державному рівні узаконити Методику розрахунку мінімального галузевого стандарту оплати праці, для того, щоб, використовуючи специфіку будь-якої галузі, можна було прорахувати рівень зарплати. Тоді переговорний процес з її визначення під час укладання галузевих угод буде не голослівним, а підкріпленим розрахунками, зробленими за затвердженою методикою. Включити таку Методику як додаток до Генеральної угоди — пропозиція нашої профспілки.
Друга немаловажна пропозиція стосується мінімальних гарантій в оплаті праці, тобто рівня мінімальної заробітної плати. На наше глибоке переконання повинна бути диференціація цієї мінімальної гарантії по галузях промисловості або видах виробництв. Коефіцієнти співвідношень мінімальної ставки (окладу) до мінімальної заробітної плати повинні також установлюватися в Генеральній угоді.
— Володимире Івановичу, давайте на завершення нашої розмови поговоримо про професійне свято металургів і гірників. Що б ви хотіли побажати своїм колегам — членам ПМГУ?
— День металурга і гірника для України є одним із найбільш значних свят, тому що від ефективної роботи гірничо-металургійних підприємств величезною мірою залежить розвиток економіки держави. Тому в цей день уся країна вшановує самовіддану працю трудящих ГМК.
Бути професіоналом у нашій галузі непросто. З кожним роком зростають вимоги до рівня знань фахівців, до їхньої кваліфікації. Цехам, кар’єрам і шахтам гірничо-металургійних підприємств потрібні люди грамотні, сміливі, працьовиті. І втішно усвідомлювати, що й досвідчені працівники, які віддали багато років гірничо-металургійному комплексу, й молодь, що приходить сьогодні на виробництво, здатні якісно вирішити найскладніші виробничі завдання.
У день нашого професійного свята дозвольте щиро подякувати вам, шановні металурги і гірники, за вашу чесну щоденну працю, відданість улюбленій справі й серйозний внесок у розвиток і процвітання України.
Міцного вам здоров’я, плідної роботи, успіхів, упевненості в майбутньому, щастя і благополуччя вам і вашим близьким!
Підготувала Елеонора СІЛІВЕРСТОВА.
Фото надано автором.
На знімку (вгорі): відкриття реконструйованого пам’ятника Металургу у Запоріжжі.
