Під цим гаслом на гарячих сходах Українського дому шостий день триває голодовка громадських активістів на знак протесту проти ухвалення мовного законопроекту. Оргкомітет голодуючих уже висунув свій ультиматум владі: від Верховної Ради вони вимагають до 12 години п’ятниці «відкликати» голосування за законопроект №9073 «Про засади державної мовної політики», а від Президента — у разі передачі йому на підпис цього законопроекту — накласти на нього вето. Якщо влада проігнорує ці вимоги, голодуючі обіцяють їх розширити та попереджають, що стоятимуть до кінця. 

Студент Київського національного економічного університету Сергій Свідзинський (19 років, м. Черкаси, голодує з 10 липня) на запитання, чому він вдався до такого кроку, сказав, що зараз тільки такі дії можуть завадити підписанню закону, що ділить країну на дві частини. Поряд з Сергієм його дівчина Мирослава, вона теж почала голодувати, та оргкомітет заборонив їй це робити через неповноліття.

Катерина Аврамчук (20 років, м. Київ, голодує з 7 липня) каже: «Ми з друзями пішли на це, бо, на відміну від одного з лідерів опозиції Арсенія Яценюка, не бачимо жодних ознак перемоги, адже якщо цей законопроект поки що не підписаний, то це ще нічого не означає. Вирішили продовжувати протест ще й тому, що в разі настання затишшя, цей закон можуть тихенько підписати і поставити всіх перед фактом. Ми на цих сходах, щоб не допустити такого розвитку подій». Схожу думку висловила й Анна Ющенко (20 років, місто Вишгород, голодує з 7 липня): «Чесно кажучи, про те, щоб оголосити голодовку, я задумувалася ще 5 червня, коли мовний законопроект було ухвалено у першому читанні. Вважаю, що саме цим останнім кроком можна достукатися не скільки до політиків, стільки до українського суспільства. Тому, коли політики заявили про припинення голодовки, ми вирішили її продовжити, бо не вважаємо, що зараз можна говорити про якусь перемогу».

До речі, коли йдеться про політиків, то голодуючі оголосили про заборону використання біля Українського дому партійної символіки та прапорів будь-яких громадських організацій. Олег Веремієнко (31 рік, м. Київ, голодує з 8 липня), пояснюючи, чому вони виступають за протести без партійних прапорів, згадав про студентську голодовку на граніті у жовтні 1990 року. «Згадайте, тоді на майдані не було жодної політичної партії, бо це був вияв громадянської позиції», — сказав він. Формально він правий, та у зв’язку з цим варто нагадати, що тоді взагалі була одна партія — Комуністична. Якраз тому однією з вимог голодуючих студентів було скасування 6-ї статті Конституції про «керівну і спрямовуючу» роль Компартії та проведення парламентських виборів на багатопартійній основі. Утім, народні депутати цих протестів не оминають. Майже постійно там перебуває Олесь Доній, а, до того, мистецьке об’єднання «Остання барикада», яке він очолює, надало звукову апаратуру. Щодня тут можна бачити й В’ячеслава Кириленка, Івана Зайця, інших парламентаріїв. А стосовно знань про минуле, то, гадаю, ці деталі студенти ще вивчать. Тим паче, що з лекціями в рамках Українського Народного університету тут щодня виступають відомі громадські діячі та науковці.

«Кожен народ має своє обличчя, і обов’язок чесних людей його захищати!», — сказав відомий політв’язень, доктор філософії Євген Сверстюк у своєму виступі перед громадою. Цікавлюсь у кримськотатарської громадської активістки Таміли Ташевої, чому вона виступає проти ухвалення мовного законопроекту, якщо його автори заявляють, що він піде на користь національним меншинам.

— Я з першого дня беру участь в акціях на захист української мови, тому що вважаю цей законопроект не тільки злочином проти української мови і української держави, але й проти моєї кримськотатарської мови. Нам кажуть, що зможемо в Криму звертатися до державних органів своєю рідною мовою, та очевидно, що цього ніколи не буде. Бо, наприклад, ми надіслали до одного з авторів цього законопроекту, народного депутата Вадима Колесніченка, звернення на кримськотатарській мові — півтора місяця вже минуло, але жодної відповіді не отимали. І не отримаєм, бо для того, щоб цей закон працював у таких регіонах, як Крим, де кримських татар, наприклад, 12 відсотків, потрібен великий штат людей, котрі б перекладали всі ці звернення та інші документи кримськотатарською мовою. Зрозуміло, що на це грошей ніколи не буде, тому нам відповідатимуть російською мовою або взагалі ігноруватимуть звернення. Саме тому я вважаю, що цей закон — повна профанація ідеї захисту національних мов, мета якого — зробити офіційною російську мову, — сказала Т. Ташева.

Біля Українського дому після своєї основної роботи на волонтерських засадах працює лікар Зоя Коваленко. За її словами, поки що стан голодуючих не є критичним, та в декого вже зараз спостерігається слабкість і нудота. «У мене у самої серце болить, коли дивлюся на цих дітей, тож коли бачитиму, що комусь стає зовсім зле, викликатиму «швидку», — каже вона. Утім, самі голодуючі налаштовані серйозно. Кожен з них поставив свій підпис під ухваленою ними ж постановою про те, що «достроковий вихід голодуючих із акції протесту можливий тільки у зв’язку зі станом здоров’я (непритомність, різке істотне погіршення стану здоров’я, що призвело до госпіталізації)».

До речі, оргкомітет не тільки не приховує, але й відкрито звітує, що ця акція — проплачена. Тільки проплачена вона не політичними партіями, а простими громадянами, котрі щодня жертвують гроші на підтримку голодуючих — хто декілька гривень, а хто й кількасот. Так само кожен може ознайомитися, куди зібрані кошти витрачаються.

Останніми днями в таборі голодуючих запрацювала й Публічна бібліотека — власними книжками її забезпечили письменники та громадяни. Один із читачів цієї бібліотеки, дізнавшись, що я журналіст, взявся цитувати слова Івана Нечуя-Левицького, написані ним ще у 19-му столітті, коли українську мову фактично було заборонено: 

«Своїм нападом на нас, на нашу мову, на літературу тільки роздражнили нас і тим ще більше затвердивши нас у нашім ділі, роздражнивши навіть тих людей, що попереду і не дбали про свою національність. Усякі репресії над нами тільки викличуть од нас більший протест...» 

На жаль, ці слова класика за майже два століття не втратили актуальності.

А ще в «амфітеатрі» Українського дому щовечора виступають поети та музиканти. У вівторок та середу тут тривав поетичний марафон, в четвер в рамках «Етнодня» виступлять гурти «PolіКарп», «Хорея Козацька», «Тарута», «Свобода» (Санкт-Петербург), а в п’ятницю лунатиме рок.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

Інші фото з цієї події  шукайте у фотомагазині на сайті www.golos.com.ua.

Сергій Свідзинський (студент КНЕУ) та Мирослава Маслова.